Кому що болить

141

В числі за
22.10.2009 «ЛУ» вийшла стаття членкора НАНУ, доктора філології й професора Юрія
Карпенка, в якій автор порушує відразу кілька поважних проблем: чи треба
висувати Миколу Ткача на Шевченківську премію, чи слід вважати трипільців
українцями і як саме варто перекладати Біблію. Остання проблема цікавить і мене
ось уже впродовж кількох десятиріч.

Свою думку
шановний одеський вчений формулює таким чином: «Треба зрозуміти, що Святе
Письмо в ідеалі мусить бути безваріантним. Істотно, що сказав Ісус Христос.
Важать тексти Біблії. А для інтерпретації цих текстів є інші богословські жанри
– за межами Святого Письма. Для перекладу Святого Письма потрібні саме докази
достовірності перекладу – інтуїція є зайвою».

Хотілося б запитати,
що мав на оці автор, пишучи про безваріантність Біблії: якщо він запроваджує
якесь нове вчене поняття, то його треба розтлумачити, бо без такого пояснення –
це не тримається купи. Хіба доктор і професор забув, що Біблія – це збірка
текстів різного часу й походження, котру кожна конфесія визначає для себе сама.
У юдеїв – одна Біблія, у православних східного обряду – своя, у католиків,
протестантів – свої упорядкування й трактування вихідних текстів, котрих також
багато. Адже відомо, що з грецької слово «Біб­лія» перекладається як книги. І
якщо вже говорити про Ісуса Христа або Месію Єшуа, то можна було б пригадати,
що саме він, імовірно, користувався різними варіянтами Старого заповіту
гебрайською і грецькою мовами.

Вся ця плутанина
перевершує малозрозумілі міркування одеського вченого про те, що насправді
потрібно для перекладу. Мені натомість ідеться про те, що ця публікація в «ЛУ»
– ще один доказ на користь того, що вже час заходитися вивчати в Україні
біблійну проблематику на академічному рівні, бо це дасть змогу нарешті покласти
край кривотлумаченням і аматорству як секулярному, так і церковному на цьому
полі.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!