На межі знищення – чергове літературне видання
У Харківській письменницькій організації пройшли загальні
збори, де з-поміж іншого було порушено проблему взаємин із редакцією журналу
«Березіль» і подальших перспектив його існування. Зважаючи на серйозність
справи та потребу узгодження низки фінансово-правових питань із керівництвом
НСПУ, збори переважною більшістю голосів ухвалили рішення звернутися до
Секретаріату. Утім, очільники НСПУ
наразі обирають незрозумілу позицію. Із роздумами про журнал і довкола нього
ділиться Володимир Субота, який головував на зборах.
Сьогодні безкоштовно тільки обіцянки роздають. За все належить
платити. Це стосується всього і вся, на жаль, і української літератури теж.
Якщо ми говоримо, ніби хтось повинен спонсорувати вітчизняне книговидання, то
передусім маємо на увазі державу. Точніше, бюджет. Але за нинішньої ситуації
бюджет тріщить і ласих поживитися його крихтами вистачає без авторів
потенційних бестселерів.
Отож, дискусія, яка започаткована серед колег щодо
визначення шляхів виживання спілчанських літературних часописів, повинна
вестися винятково в прагматичному руслі. Який саме спосіб обрати, редколегіям
самим вирішувати. Один із них — увести співзасновником орган місцевого
самоврядування, інший — вибороти гранти, одержувати благодійні внески,
спонсорську допомогу, чи, власне, збільшити кількість передплатників. І хоча в
усіх подібних виданнях серед співзасновників значиться НСПУ, сподіватися на
фінансову допомогу останньої з огляду на ситуацію в державі не доводиться.
Ось такі реалії. І треба сприймати їх спокійно, без амбіцій.
Хоча б без прояву таких, як, приміром, у Харкові, де до 1991 року виходив
славетний журнал «Прапор», а потім на хвилі розбудови державності його
перейменували на «Березіль». Серед співзасновників, як і в інших виданнях,
традиційно значиться наша Спілка та трудовий колектив. Хоча останнього, як
такого, тут уже давно немає. Залишився в його особі лише головний редактор
Володимир Науменко. Він і швець, і кравець, і на дуду грець… Звідси й оті
амбіції. Бо, на його думку, НСПУ загалом і ХОО зокрема кинули його
напризволяще. Замість того, щоб допомогти «тягти редакційного воза», палиці в
колеса вставляють.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Напевне, палицями вважається те, що спочатку відділення
Укрлітфонду, а згодом ДУМ НСПУ в Харкові намагалися узаконити перебування
журналу в стінах харківського Будинку літератора. Як то й годиться між двома
юридичними особами. Адже протягом усіх років незалежності України редакція
«Березоля» перебуває у чотирьох кімнатах загальною площею 55 квадратних метрів,
не маючи на те формальних (документально оформлених) підстав. З огляду навіть
на елементарну матеріальну відповідальність, вимогу правил технічної безпеки і,
загалом, на здоровий глузд. Усім відомо,
що взаємини суб’єктів господарювання завше регулюються вимогами чинного
законодавства та господарською доцільністю.
Між іншим, середньомісячна вартість займаної площі становить
3,3 тисячі гривень. Це за розцінками, затвердженими Секретаріатом НСПУ для
орендарів. Тобто, щороку НСПУ фінансує журнал «Березіль» у розмірі близько
сорока тисяч гривень у формі безоплатної
оренди плюс несплачені комунальні послуги —
вода, каналізація, опалення тощо.
Якому ще часописові на теренах України так усміхнулася доля?
І це при тому, що ДУМ НСПУ, якому належить будинок, немає
іншого джерела фінансування для утримання майна, ніж членські внески і
надходження за оренду.
Звичайно, видавати журнал у нинішніх умовах важко, навіть
дуже, особливо, коли це робиш самотужки.
Аби якось виправити ситуацію, ХОО НСПУ вирішила посприяти
колезі (хоч, як не дивно, Володимир Науменко не член НСПУ). Для цього секція
публіцистики провели своє засідання “Березіль-2012: теми, проблеми, автура,
жанри. Взаємини НСПУ і редакції часопису”, на якому з доповіддю виступив
літературний критик Валерій Дяченко. Згодом відбулися загальні збори, де теж
обговорювалася ситуація із виданням журналу. Виступили Іван Перепеляк, Віктор
Тимченко, В’ячеслав Романовський, Ніна Виноградська, Люцина Хворост та багато
інших. Письменники висловлювали здивованість поведінкою редактора журналу, який
тривалий час не може знайти спільної мови ні з Харківською обласною
письменницькою організацією, ні з Секретаріатом НСПУ, проводить дивну
одноосібну редакційну політику, яка призводить до щорічного зменшення накладу
видання, належним чином не оформляє стосунки з іншими юридичними особами, попри
старання харківських письменників відмовляється від фінансової допомоги для
видання журналу «Березіль» з боку Харківської обласної ради… Натомість
полемізує в літературних колах про те, що відомий часопис хочуть знищити.
Хто й чому? Ні в
кого такої зацікавленості немає. Харківські письменники ухвалили резолюцію, у
якій йдеться про те, що просто необхідно навести елементарний лад з виданням
«Березоля». Редакція повинна мати свій штат фахівців, а редактор повинен
організувати їхню роботу, сприяти фінансуванню, сплачувати необхідні поточні
витрати (друкарські, комунальні, платежі до бюджету), узгоджувати редакційну
політику із засновниками…
Зважаючи на це, харківські письменники просили Секретаріат
НСПУ розглянути ситуацію навколо журналу «Березіль». На жаль, розуміння
гостроти проблеми з боку членів Секретаріату не побачили. Кажуть, не хочуть
розголосу конфлікту.
Можливо. Тільки в Києві повинні розуміти, що не залагодивши
цю справу, можуть бути досить неприємні наслідки: через відсутність фінансів
припинить вихід не тільки «Березіль», але й закриється на замок харківський
Будинок літератора. І шановні спілчани будуть збиратися під кронами крислатого
клена, який росте біля входу. І всі зажурено подейкуватимуть: якими
недалекоглядними ми були! І на всіх перехрестях тоді кричатимемо: притісняють
спілчан. Та ніхто нас не притісняє. То ми самі собі створюємо проблеми й
героїчно намагаємося їх подолати.
KHARKIV-NSPU