Кому потрібен форум видавців або Руйнування літературного статус-кво?

252

– Роман умер.
Умер, подобно алхимии…

Зачем
продираться сквозь сотни страниц вымысла в поисках
мелких доморощенных истин?

Ради
удовольствия.

– Удовольствия!
– передразнил он. –
Слова нужны, чтобы говорить
правду. Отражать факты,
а не фантазии.

Джон Фаулз. Волхв

…З уваги на вищенаведений епіграф щодо вимислу й
реальності в літературі вільно буде говорити також про «реалістичні» подробиці сучасного
літературного процесу, і, зокрема, про нещодавній 16-й Форум видавців у Львові
як безперечний його складник. Наприклад, не секрет, що одна з функцій
літератури – соціаль­но-комуні­ка­тивна, а вже книжковий ярмарок відповідає за
її «реальне» втілення в життя, себто у літературний процес. Оскільки головне
для сьогоднішнього автора – не написати шедевр на віки, а склепати бестселер
для продажу, тому особлива майстерність не потрібна. Головне — підтримати віру
читача в те, що він усе це сам знає, от лишень написати ніколи. Ну, щоб у
книжці було, як у житті. До чого тут, справді, майстерність? Майстерність,
панове, потрібна лише для того, щоб продати цю саму книжку. І тут уже задіяні
вищезгадані «реальні» механізми реалізації на кшталт Львівського Форуму
видавців.

У згадці про цю довгоочікувану протягом року
імпрезу на думку спадають суто патріотичні аналогії візуального характеру й
анти-федеративного зразка. Скажімо, постановку львівського Форуму вільно буде
порівняти з діорамою якої-небудь Полтавської битви або Севастопольського
бойовища. В обох випадках використовуються одні й ті самі закони побудови
панорами в музеях бойової та політичної слави. Так, на першому плані згаданих
діорам можна побачити  кущ калини,
відірвану ногу вояка або звичайнісіньку колоду. Їх ще можна непомітно помацати,
щоб переконатися в «реальності» ситуації. На другому плані зазвичай розміщують
фанерну бронетехніку, чоботи зрадника Мазепи та інше історичне пап’є-маше, до
якого вже складно дотягнутися рукою. Ну, а третій план історичної перспективи
взагалі захований у мареві численних інсинуацій, в якому чи то Мазепа з Карлом
ХІІ грають у доміно, а чи п’яні севастопольці вперто не здаються ворогові. Але
ж ногу вояка ми допіру посмикали за холошу, щоби переконатися в «достовірності»
картинки, і тому далі ліниво віримо в решту вигаданих за обрієм артефактів.

Ось так і Львівський форум видавців – нібито
умоглядний механізм літературного процесу, а насправді – реальність, складена з
цілком достовірних елементів «діорами». Так, на першому плані Форуму ми бачимо
прибуття Президента України, яке цього року не спричинило жодної катастрофи, а
також констатуємо люб’язне запрошення мером Львова прибулих письменників на
шампанське з сиром. На другому плані маємо прикру новину про те, що нових книжок
майже не було, але це не страшно, бо продавали старі. До того ж, народ зазвичай
купує не книжки, а імена, себто розкручені бренди. Але це так, картонні
артефакти другого плану діорами, яких ще можна торкнутися рукою, не намацавши
при цьому в торбі новодруків з Форуму. З третім планом львівської ситуації
трохи гірше, адже сюди, в туман літературно-ярмаркових стосунків, не завітали
цього року такі весільні генерали будь-якої фанерної імпрези, як Андрій Курков,
Лариса Денисенко, брати Капранови і подружжя Дяченків. І вже зовсім за обрієм
панорами Форуму майорить білим прапором поразки невтішна статистика, згідно з
якою до Львова прибуло «не близько тисячі» видавництв, як дізнаємося з
офіційних звітів, а приблизно чотириста з восьмиста заявлених. Але це, товариші
екскурсанти, злостиві чутки і неправда – на кшталт фантазії художника, який для
правдоподібності примальовує на грудях учасників бойової діорами зайві ордени і
медалі. Тому не беремо ці ганебні цифри до уваги, оскільки насправді нас
цікавить, чи це ознака видавничої кризи, а не те, як від неї відкараскуються
автори діорами. Чи то пак, даруйте, Форуму.

На жаль, і тут нас чекає поразка в правах
власника достовірної інформації. Скажімо, наразі ми хочемо дізнатися про таке.
Якщо Львівський форум – це один з механізмів літературного процесу, то його
сьогоднішній занепад, про який говорять у кулуарах навіть самі учасники, – це
криза якої саме функції згаданого механізму: розважальної,
соціально-комунікативної, а чи пізнавальної? Бо, наприклад, на одному літературному
сайті зайшлих читачів питають щодо того, чи Форум для них – це «все» чи «ніщо»,
«гарна літературна тусівка» чи «активне витрачання грошей», «спосіб
підзаробити», «нові автографи й класні фотки в компанії відомих письменників»,
а чи «нагода зустрітися з друзями». Важко сказати, до якого експозиційного
плану львівської «діорами» можна зарахувати ці реалістично-фантастичні позиції.
Чесно кажучи, афіша самого Форуму не дуже сприяла можливості вибратися з
ярмаркового туману ситуації, адже на ній глядачу пропонувався такий самий
перелік експозиційно-ярмаркових планів, чию черговість треба було вибрати
самому:  «книжковий ярмарок»,
«літературний фестиваль», «бізнес-форум» чи «благодійна акція». У будь-якому
разі навряд чи це було свідоме замилювання очей, адже так само, як ефемерні
гоголівські «десять тисяч кур’єрів», якими хизувався Чічіков, «тисяча
видавництв», які нібито взяли участь у Форумі – лише мила фантазія автора чи то
«Ревізора», а чи діорами під назвою «Львівський форум видавців». Загалом Форум
– це не реальність, він не відображає справжнього стану речей, він – це слід,
який реальність літературного процесу залишає на ньому. Тут, як у С’юзан
Зонтаг, пригадуєте? Життя – це кіно, чи то пак «живий» літературний процес, а
фотографія – смерть, себто фіксація процесу з усіма його вадами й недоліками.

Наразі будь-які ознаки смерті як фінансової
кризи щоразу фіксуються на таких ось оглядових майданчиках вітчизняного
книговидання, як Львівський форум видавців. Уявляєте собі бенкет під час чуми,
де смертельно хворі діляться своїми здобутками в галузі виживання? Але ж хворі
вони лише в цьому середовищі, натомість у «живому» літпроцесі вони просто
весело борються за життя. Криза – це нормальний стан суспільних інститутів лише
в умовах «нормального» суспільства. Натомість у випадку з українською
гуманітарною спільнотою, виставленою хоч би й на оглядини Форуму, криза – це
фатальна обставина часу, що тягне за собою смерть: книговидання,  вищої школи, загалом культури. Поза контролем
лукавої влади, а також будь-якого звітного механізму на кшталт Форуму, усе це
відступає на другий і третій плани діорами національних міражів, дозволяючи
зрозуміти справжню природу кризи. Зокрема у книговиданні криза – це  лише дискомфорт, що сигналізує про зміни в
соціокультурному істеблішменті, неприємні для того, хто звик до номенклатурного
статус-кво.

м. Харків

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!