…Так Галина Гриненко називає один із своїх віршів.
До того ж, таку назву мала і окрема збірка, що вийшла багато
років тому.
І все ж я насмілився так наіменувати свій відгук про
підсумкову книжку авторки «Золотий дощик», продовживши, рознасичивши цей
словоряд.
Книжка відкривається напутніми двома абзацами Івана Драча.
Зацитуймо із них ось це: «Вона (письменниця) – прекрасний лірик, та особливо їй
вдаються поезії для дошкільнят». Далі збірку популяризує Богдан Чайковський,
якого всі в роки спілкування з ним свого часу називали Богом дитячої поезії,
він же заслужений діяч мистецтв України.
Його розлогий вступ до «Золотого дощику», «Материнське
слово» веде нас у далекі роки дитинства поетеси. Тож довідуємося дещо із її
біографії, коли вона школяркою засиджувалася в бібліотеці свого дідуся до
півночі, читаючи художню літературу.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Працюючи бухгалтером в Канівському педагогічному училищі,
дідусь у вільний час був і столяром, і мисливцем, і пасічником, а найголовніше
— все життя своє передплачував книжки і журнали із Варшави, Москви, Києва,
Санкт-Петербурга для своєї бібліотеки, яку поступово створив і розташував в
одній із кімнат свого чепурного будиночка. Сам зачитувався до пізньої ночі
цікавими книжками. А всі ті книжки склали разом сучасну йому класику.
— О! — згадує письменниця, — яких тільки книг там не було!
Сидячи на бабиній скрині в тій бібліотеці, читала і Галя ту
класику до пізньої ночі.
Плакала над «Наймичкою» Т. Шевченка, над «Рустемом і
Зорабом» В. А. Жуковського, не раз перечитала книжку Шолом-Алейхема «Блуждающие
звезды».
— Це лише крапля тих скарбів, які ховала в собі та
кімната-бібліотека. Царство Небесне моєму дідусеві! — такими словами
закінчувала спогади Галина Олександрівна про своє дитинство, свої шкільні роки.
— То був мій райський куточок.
Саме тоді і зародилась в серці дівчинки велика любов до
книги, до щемливого красного слова:
— А коли з’явились дві маленькі донечки, — згадує
письменниця, — накупила книжок для них і М. Пригари, і Н. Забіли, і С. Маршака,
С. Михалкова, Агнії Барто, Джанні Родарі і багато, багато ще сонця накупила.
Читала Галя своїм дітям книжки, а сама пасла дівчаток очима.
Бачить вона, як її маленька Оля піднялася зі стільчика і, взявши свій рушничок,
прямує в куточок, де їхній котик вмивається язичком, а втирається лапкою.
Підійшла вона до нього і приказує: «Ось тобі рушник принесла». А мама Оліна,
тобто Галина Гриненко, продовжує: «Витри вуха, витри ніс!» Так удвох і склали
найпершого маминого вірша для дітей.
Ось він:
Котик мився язичком,
Я прийшов із рушничком.
— Ось, — кажу, — рушник приніс,
Витри вуха, витри ніс!
На рушник не глянув котик,
Витер лапкою свій ротик.
Отак почалося нове, поетичне життя Галини Олександрівни.
Відчула вона в серці власний голос. Нехай він ще був тихий, не дзвінкий,
сором’язливий, але щодня у неї набирав сили і звучання, гнучкості і
майстерності.
Про це засвідчили книжки, тоненькі і більшенькі, які почали
виходити у видавництвах Києва.
Перші кроки поетеси помітили. На одному із поетичних зібрань
видатна поетеса Наталя Забіла сказала: «Твори Галини Гриненко для дітей
сприймаються добре як дітьми, так і дорослими».
Все найкраще, вивірене часом попередніх років лягло
відчутним фундаментом в «Золотий дощик».
Поезії авторки не втратили привабливості і значення у
зростанні дитини і зараз, а для молодої матері і вихователів дитячих садків
можуть стати великою допомогою, доброю знахідкою.
Звернімося хоча б до такого прикладу, до такого вірша.
***
Від хатини йде доріжка,
Де доріжці тій кінець?
Хто багато ходить пішки,
Той, звичайно, молодець.
Той побачив степ і море,
Голубу, стрімку ріку,
Неозорії простори,
Зайця, білочку прудку.
Ліс, ущелину, долину,
Гарні квіти на лугу.
Нашу рідну Україну,
Землю любу, дорогу!
Продиктований вірш можна назвати «загальником», яких у книзі
немає; вся книга складена із «конкретних творів, які розповідають про дитячі
дії, думки, сподівання дитини, кожна деталь говорить сама за себе, стає
своєрідним образом, творчою знахідкою».
Але ж приглянемося ще до невеличкого прикладу, тим більше,
що він характерний для всієї творчості Галини Олександрівни і належить до
«працелюбних» віршів, а працю рекомендує поетеса дітям любити, поважати.
НА СІНОКОСІ
У покосах наші луки
Зеленіють уві млі.
Вила взяв дідусь у руки,
Я — легесенькі граблі.
А на луці всюди люди
І так весело чомусь.
Я згрібати сіно буду,
А складатиме дідусь.
Все росте копичка вгору,
Славно робим з дідусем,
Чи ж моя сестричка скоро
Нам обідать принесе?
Приємно сказати, що вся книжка зіткана з дитячих радостей, в
них дитячий гумор і щирість, наївність, і відвертість, хочеться ще і ще
називати подібні родзинки, «присмачені» працею, дитячими відчуттями:
«Кондуктор», «Скляр», «Взяв я два кошелі», «Кравчиха», «В саду» і т. ін.
А хіба менше несуть в собі зацікавлення такі віршовані
мініатюри: «Новий Рік», «Різдво», «Зайчик на санчатах», «Зима», «За вікном іде
сніжок», «Про солдата», «Татовий кашкет», «У зайчика іменини» та інші.
На радісній хвилі побудовані лічилки, страшилки, гуморески,
різні дитячі нісенітниці. А їхній веселий колорит доповнюють малюнки художника
Геннадія Задніпряного. Скільки в них добра, гумору, органіки, винахідливості!
Просто диво!
Багато в книзі матеріалів, які можна назвати «психологічними
виправдалками». Це «Катрусина образа», «Про чорного кота», «Славина шапка», а
про працю дорослих і дітей — ціла копа віршів у авторки.
Серед них виділяю такі: «Вірочка», «Про Галинку й
квасолинку» (яка довго не сходить), «Лист бабусі» (чи ж зрозуміє вона Катрусині
кривульки?), «З чого робиться гірчиця?», «Художник». А ще до «Золотого дощику»
авторкою відібрано чимало творів, які розкриваюсь суть тих чи тих явищ (і не
тільки в природі), предметів, кольорів, а взагалі в нашому житті.
Скажімо, із віршів про кольори: «Біла сторінка», «Голуба
сторінка», «Жовта сторінка» і т. д. юний читач довідається не тільки про барви
райдуги-веселки, а й про барви нашого життя, дорослого і дитячого.
Та найбарвистіший розділ у книзі – «Абетка на дачі». Вона
нас поведе у незбагненний світ нашого оточення, яке твориться людською працею і
Божою силою. Вона нас поведе у рослинне царство при самісінькій землі, де
найбільше ми зможемо відчути її одухотворені запахи, красу дії, прагнення,
сподівання, де люди рано прокидаються і пізно лягають спати, де чуємо, як земля
дихає.
Досі йшла мова про малі «форми» дитячої поезії. Але авторка
знайшла місце в книзі для пісень з нотами, перекладів з білоруської мови та
івриту, казок (у прозі), які розширюють світ пізнання, закликають творити й
розвивати його.
Музичні п’єси, написані разом з композитором Ю. Рожавською,
«Зимова казка» та «Ведмедик-фізкультурник» надають всебічності авторському
таланту. Як відомо, «Ведмедик-фізкультурник» у піснях увійшов в золотий фонд
музичних передач Українського радіо для дітей.
А де тільки не довелось побувати героям із прозової казки
Галини Гриненко «Дивовижні пригоди Перчика і Цибулинки», кого тільки не
зустріли вони у своїх мандрах!
Переклади Галини Гриненко з інших мов відкривають ще одну
грань таланту письменниці.
Отож піж кінець можна запитати себе: «Коли нам радісно
буває?».
Звичайно, коли зустрінемось з творчістю Галини Гриненко.
м. Київ, 9 грудня 2012
р.