Євген
Сверстюк на вечорі в Національному музеї Тараса Шевченка говорив про таїну
Шевченкового Слова
Напередодні нового року
Національний музей Тараса Шевченка відзначив одну з головних подій у житті і
творчості поета. 165 років тому, 25 грудня, було завершено рукописну збірку
«Три літа». 1845 року вона постала в повному обсязі. Ця збірка – трагічний
підсумок усього пережитого за останні три літа подорожей Україною. Це цикл
поезій 1843 – 1845 років, названий за однойменним віршем.
У
поезії «Три літа» Шевченко пише, що «прозрівати став потроху», і страшні були
його прозріння. Побачив ясно, що Україну катують її власні сини, що нема кому
помагати, одностайно стати, що ціла верхівка нації зрадила матір-батьківщину;
переконався, що мало не всі українські пани – «розбійники-людоїди, голодні
ворони». У більшості з тридцяти трьох поезій збірки Шевченко виступив проти
соціальних та ідеологічних основ тогочасного суспільства. Були висловлені
пориви найглибшого страждання, найсильнішого болю за Націю. В цих поезіях він
розкрив усі неправди, всі злочини, що були скоєні над українським народом.
Твори
«Трьох літ» спричинили потужний інтелектуальний зрух серед сучасників Шевченка.
Вони мали великий вплив на членів таємного Кирило-Мефодіївського братства.
Головними членами його були М.Гулак, М.Костомаров, В.Білозерський, О.Маркович,
П.Куліш. Саме на зібраннях кирило-мефодіївців читав Шевченко ще нікому не
відомі твори збірки. До неї ввійшли такі поезії, як «Розрита могила», «Чигрине,
Чигрине», поеми «Холодий яр», «Великий льох», «Кавказ», послання «І мертвим і
живим…», «Сон» та інші. Вплив їхній прочитується у Статуті братства. І хоча
Шевченко був заарештований за доносом як член Кирило-Мефодіївського братства,
але засуджений (на безстрокове (!) заслання) за написання «возмутительных
стихотворений» збірки «Три літа». Саме ця збірка стала великим злетом у
творчості і великим крахом у житті поета.
«Головною
темою рукопису була Україна, зокрема Україна незалежна, що було головним
страхом імперії», – сказала генеральний директор музею Наталя Клименко,
розпочинаючи літературно-мистецьку акцію, присвячену написанню «Трьох літ».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Головним
гостем був відомий есеїст, філософ, поет, літературний критик Євген Сверстюк.
«Що більше я знайомився з Шевченком, – сказав він – то все глибше доходив
висновку, що Шевченко є, в повному розумінні цього слова, національний пророк».
Далі Євген Олександрович пояснив, що пророк – це не той, що передбачає
майбутнє, не віщун, а той, що говорить глибокі істини народові, ті істини, що
стосуються «і живих, і мертвих, і ненарожденних…». Він відкриває людям правду,
піднімає дух народу, повертає народ до Бога. В цьому сенсі «Три літа» є книгою
пророцтв, тому Шевченко завжди носив її з собою і не викинув на переправі,
дізнавшись, що його мають заарештувати. І збірка стала головним звинуваченням
щодо митця. Доля усіх пророків схожа – їх побивають камінням, і Шевченка теж було
покарано. Доказів належності до братства жандарми не знайшли, і разом з тим усі
відчували, що Шевченко – головний у цьому товаристві. Чим була наповнена
збірка? 165 років тому, 1845 року, лише за одну осінь були створені
найважливіші твори рукопису: «Холодий яр», «Великий льох», «Єретик, «Кавказ»,
послання «І мертвим і живим…», «Псалми Давидові», «Три літа», «Заповіт». Цей
рік Євген Сверстюк назвав роком високого сонця. Сила цих творів така, що всі
покоління перебували під їхнім впливом. В поезії «Чигрине, Чигрине» він пише,
що треба вицідить сукровату і налить «живої козацької крові, чистої, святої»,–
говорить про оновлення крові, про заміну рабської, ледачої – на нову, вільну!
Актуальність Шевченка не змінилась і зараз. От тільки в наш час дуже важко його
сприймати. Загублений ключ до розуміння його слова. Сьогодні реклама, телевізор
дають фальшиві замінники, голови людей засмічуються. Раніше більше любили
Шевченка, краще, дуже щиро і добре розуміли «Кобзар». Наш
телевізійно-комп’ютерний вік якоюсь пеленою закриває Шевченка і стає
перегородкою між ним і нами. Мало зараз є людей, які б любили Шевченка так, як
колись, траплялось, любили зовсім неграмотні сільські люди, які знали «Кобзар»
1840 року напам’ять, бо він висловлював їхню душу.
Не
можна переповісти всіх думок, оцінок сучасності, почутих від Є.Сверстюка в той
вечір. Але особливістю цих роздумів уголос було постійне наведення схожих із
Шевченковими життєвих ситуацій. Є.Сверстюк знаходив паралелі між минулим і
сучасним, його і своїм життям, в результаті чого Шевченкові переживання деякою
мірою розумілись через переживання сучасника. Хтось із аудиторії запитав: яким
бачив Шевченко майбутнє України? «Якщо взяти його переживання, то вони тяжкі. У
«Сні», «Осія. Глава ХІV» у нього багато є про те, «що засіяно і що затоптано».
І якби Шевченко не був віруючою людиною, я би міг відповісти, що непросте і
неясне було бачення Шевченком майбутнього України. В нього є багато докорів з
приводу мізерності і нікчемності людей… Він відчував, що те покоління, серед якого
він жив, не має сил нести свою місію. Водночас велика віра Шевченкова була
безперечно пов’язана з воскресінням України, це без сумніву, – наголосив Є.
Сверстюк. І сказав:
«Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить…»