Клич досвіду

171

Історія літератури має в своїх неперехідних запасниках
багато унікальних художніх оповідей про різні події, небуденні випадки,
учасниками яких були добре відомі авторам люди. Признатися, мене все більше
притягують такі книги, в яких саме життя творить сюжети часом майже
неправдоподібні. А тим більше, коли багатьох героїв оповідей знав сам, тішився
з їхніх вчинків, частіше кумедних, а не продиктованих згори. Зрештою, кожний з
літами відчуває потайний клич досвіду, бажання поділитися колоритними
ситуаціями, в які доводилося потрапляти бодай у ролі статиста. Тоді звичайні
побутові події стають свідками недавно відбулого часу, хоча сам час
пробивається крізь слова, як невтоленне джерело, з якого більше не напитися.
Зрештою, після громіздких чи менших за обсягом творінь сучасних прозаїків,
надто коли вони перейняті копирсанням у ще незрілій запропащеній душі в умовах
необлаштованої кухні та ще й рясно пересипані матюками, хочеться перебратися у
світ реальних подій із реальними людьми.

Таку можливість і дає нова книга Івана Власенка «Ірпінські
та інші побрехеньки», яка щойно побачила світ у видавництві невтомного Павла
Щегельського «Щек». Щоправда, хоч автор і намагається виправдати правомірність
такого художнього жанру, але короткі історії, що склали живу тканину книги,
таки скоріше в більшості своїй іскрометні документальні мініатюри, а не вигадки
чергового умільця. Тим більше, що чимало з них давно запобутували у загалі
старших за віком письменників і журналістів. Та, зрештою, суть не в назві, а в
тому, який образ свого часу відтворив у слові відомий прозаїк.

Серцевиною книги 
стали невигадані історії, пов’язані з Ірпінським будинком творчості.
Свого часу він справді був рідним домом десятків літераторів. Там чудово
працювалося, але й відпочивалося. Саме в час відпадання від робочих столів і
траплялися різні кумедні випадки, які теж стали усною історією нашої
літератури. Іван Власенко лише відбив деякі з них у дотепному слові, доповнивши
тими, що сталися за його участі.

Серед когорти героїв книги в цій частині чи не найбільше
пощастило нашому славному прозаїку Борисові Комару. Він справді заслужив на
увагу колег своїм товариським незлобивим характером, довірливістю, талантом
бути душею будь-якого товариства. Недарма свого часу такими популярними були
серед письменників численні історії його походеньок, оформлені колегами в
«Декомарон». І в цій книзі подані невигадані історії з життя відомого
письменника та його молодших колег, у яких один із любителів «зеленого змія»
поцупив пляшку. Автор не лише розповідає про рядову подію, а й дає
характеристику того уже забутого часу – «коли соратник Горбачова Лігачов з усіх
сил боровся з алкоголізмом, вирубуючи виноградники і нещадно нищачи самогонні
апарати».

А як точно передано характер Павла Загребельного! Всім   сучасникам була добре відома його
нетерпимість щодо  тих прозаїків, які
старалися перевершити керівного метра в обсязі романів. І ось один такий колега
подарував живому класику свій свіжий роман «Поле не спить», ще й підписав.
Невдовзі Борис Комар, прогулюючись алеєю в Ірпені, побачив книгу на асфальті.
Підібрав, поклав Загребельному на підвіконня та й рушив далі. І в цю мить
товстенний роман конкурента гепнув на алею, а затим почувся гнівний голос
Загребельного: «Я тільки що викинув це г…, а ти мені знову його на вікно
кладеш!». І ніяких зайвих фраз – є правда дещо комедійного факту, відбита у
слові.

З таким же лаконізмом та блиском виписані й подібні кумедні
випадки з творчого побутування названих і захованих за таємничі криптоніми майстрів
слова. А в кінечному рахунку маємо словесний портрет цілого покоління
літераторів, більшість із яких уже відійшли в інший світ.

Подібні дотепні історії пригадав і розповів Іван Власенко і
з життя журналістів, і ще з студентських літ. Причому він дотримується
толерантності – ніде не випинає себе, знаходиться ніби осторонь, виловлюючи
рідкісні епізоди, на які не звертали уваги й самі  герої.

Така література факту потрібна, вона потребує не лише доброї
пам’яті, зіркого ока, а й  любові до
сучасників.

 

м. Київ

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!