Святість в праісторії індоєвропейських мов визначається одним поняттям, але у двох видах – позитивному, освяченому присутністю бога, і негативному, те, торкатись чого людині заборонено (табу).
Чому землі України назвали “Свята Русь” (лат. “rus” – поле, село, land, χωρα)? Нагадаємо, що вже у добу Геродота греки вживали до земель України назву “Святі дороги” (на латині “Sacra via”, а грецькою “Hiera odos”), хоча самі наші пращури називали свою ойкумену “Роденська земля”, “Роденська країна” від значення назв Дніпра і Києва “Родень”, а населення – ”родимичі”. В “Історії” Геродота назва “Роденська земля” пояснена лексемою “Ексампаіс” – “Eks-sam-pais”, ”Εξ-σαμη-pais” (див.: Геродот, „Історія“, книга IV, §52).
Зауважимо, що назву “Свята Русь” не можливо переносити куди б то не було. Це цілком стійка назва земель України зумовлена історичним і географічним контекстом. Не дарма греки називали наші землі іменами “Хриса”, “Ойум”, “Евлісія”, які характеризуються молитвою і вірою у значенні “Земля Трояня” (“Treue” – віра, вірність, стійкість).
Виникає запитання: Чому давні греки називали землі України “Святі дороги”? Річ у тому, що назви всіх рік (водних шляхів) України присвячені богам, а все, що освячене іменами божими, – святе. Про цей факт нагадав автор “Слова о полку Ігоревім” висловом “темні береги Дніпра”, скориставшись грецьким словом “τεμενος” – земля, присвячена богу (богині), свята земля. Святість Дніпра освячена присвятою його назви Даждь Богу (санскрит “dhana” у назві “Данапр” – “Бористен” – Кормилець, Паппай). Назва Дністра присвячена богу вітрів невтомному Стрибогу (Фагімасад), Сіверський Донець (‘Сіргіс’ Геродота – Палаюча Богиня Світанку), Південний Бог Гіпаніс – “Хлібний”, Західний Бог – Богиня Вечірньої зорі, назва ріки “Прип’ять” присвячена наглядаючій богині Місяця (Аргімпаса – суворо наглядаюча), у християнську добу названій також “Пересопниця” від санскриту “sopana” – “Сходниця” у значенні “сходи вгору”.
Сходи, якими Ісус піднімався на суд до Пілата, у IV сторіччі були перевезені Святою Катериною в Рим, де вони (сходи) з того часу і до нині стали об’єктом паломництва християн з усього світу. На латині “Сходи” – “Scala”. Так, “Scala”, називають також Діву Марію – “Східниця” – “Провідниця на небеса”. Образ Діви Марії як “Східниці на небеса” вшанований в топоніміці України (Шагинь, Східниця, Сходня, Пересопниця) і майже всіх європейських країн: Трептовер парк в Берліні (die Treppe – сходи), Штеттін (шведське Stätta – східці), Краків (македонське слово “krak” – сходи, кроки), тощо.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Образ Діви Марії як Східниці, присутній В “Слові о полку Ігоревім” у вислові “Вступле Дівою в землю Трояню, спле Скала (латинь “sple” – засяє, зблисне), лебединими крилами на Синьому морі біля Дону плещучи!”. Вже у першому виданні геніального твору української літератури ці слова були спотворені словом “всплескала крыльями … плещучись” (що є очевидною тавтологією!). Ім’я “Марія” пояснюється значенням “Морська”, як і Артеміда називається “Морська”. Тотемна птаха Діви Марії-Морської – морська Чайка. Саме тому автор вжив у вислові образ “крила”. Проте, й козацька назва “Січ” на мові санскриту – “sic”/sich/ – має значення “крило” (фланг, військове крило). Так у одному вислові поєднуються історичність і сакральність. Діві Марії-Морській присвячена назва міста Маріуполь.
На жаль, вислів автора “Слова о полку Ігоревім” нині знову став актуальним: давнє місто Діви Марії – Маріуполь (у Йордана місто назване “Theodosia, або “Дарниця”, козацька назва міста – “Домаха”) знаходиться під окупацією орд, як і побережжя Азовського моря 840 років тому було тимчасово захоплене половцями. І вже зовсім не дивує той факт, що нині на “священу войну” їхні попи покликали різних грішників, правопорушників (в’язнів). Все виглядає так, ніби ними керує нечиста сила. Вони не віруючі, далебі не християни.
Віра – це любов до Бога, як і любов до ближнього – від Бога і батьків. Де нема віри, там нема правди, там панує нечиста сила, там править культ диявола.
Мусимо знову і знову звертати увагу вітчизняних істориків на необхідність відшукувати правду, а не бавитись з залітованими історичними догмами та елементарними вигадками на власний розсуд. Топоніміка України зберігає цінні історичні свідчення з глибокої давнини, в ній (топоніміці) можна знайти підказку до не написаної історії України. До речі, в “Слові о полку Ігоревім” Азовське море назване “Синім морем”. Мабуть що, битва на “Синіх водах” відбулася тут.
Свідчення з історії України можна прочитати не тільки в хронографах (Пліній Старший, Клавдій Птолемей, Пріск Панійський, Йордан, Прокопій з Кесарії чи “Баварський географ” та багато інших авторів), але й в художній літературі, як то у трагедії “Скутий Прометей” Есхіла, де згаданий ”Зворотний шлях” через Кіммерійську (Січову) протоку побіля острова Тузла (в перекладі – “Ладанка”) до ріки Каяли (ріка Нагольна): “Убіжного шляху тримайся крутим скалистим помор’єм, глухо ревучим” (рядки 712 – 716) – так порадив титан Прометей доньці Інаха Іо (Ios). Убіжний шлях завершувався біля ріки Каяли, нині ріка “Нагольна”, названа від грецького “ναγιος” (αγιος) – святість, чистота (αγος – тяжкий гріх, який вимагає очищення) ріки очищення від гріхів, вчинених під час морських походів. Дальше козаки йшли у Дякове (топонім), де залишали свої дарування на Український Храм, і за тим повертались на Січ.
Як висновок, нагадаємо тут, що світоглядні уявлення наших предків первісно орієнтувались Місячною династією богів. Артеміда (Αρτεμις), як старша дочка Зевса і Лето (Латони), сестра Аполлона, – непорочна Діва (αρτεμις – здорова і непорочна; αρτιος – досконала, розсудлива, розумна, оука, у згоді дум і слів). І саме тому Євсевій, Йордан, Прокопій Кесарійський називали Україну навіть у IV – V сторіччях н. д. характеристикою Артеміди – “Хриса”, ”Ойум”, “Евлісія”. Таке ж розсудливе значення має назва “Україна” (“оукъ” – наука, знання). З переходом до Сонячної династії богів у назві “Україна” збережений статус і образ небесної Володарки. Артеміда-Україна рятує Іфігенію і, закутавши її у хмару, відносить її у свій храм на Тавриді (легенда років Троянської війни), а Гера-Гестія-Україна посилає свого сина з небес на Землю. І назва “Оукра-іна” і назва “Ου-κρανια” зберігають як образ Артеміди-України, так і образ Гестії-України. У цьому сила передбачення.
Оксентій ОНОПЕНКО
Відень, Австрія