Спочатку подумайте, ким ви хотіли б стати,
А потім робіть те, що маєте робити.
Епіктет
Упевненість у своєму творчому виборі не виникає сама по собі. Потрібен час для того, щоб виховати її. Так і у світі письменників. Потрібно пройти чималий літературний шлях, аби впевнитися, що ти маєш писати і для кого. Особливе натхнення приходить тоді, коли починаєш писати для наймолодших. Цей час прийшов і до талановитої й непересічної літераторки Аделі Григорук. Він постукав у двері її творчості з народженням трійко внуків.
Однак цьому передувало чимало обставин. Насамперед, Аделя Григорівна теж була маленькою дівчинкою. У ранньому дитинстві її уяву захоплювали казкові оповіді батька та мамині чарівні пісні. Коли тато їхав у місто, він завше повертався з новою книжечкою. Вже в чотири роки вона навчилася читати. Її двоюрідний брат Миколка складав із сірників букви, також вони вдвох викладали букви мотузочкою. А вже як на родинне обійстя, до тітчиної хати, переїхала ціла бібліотека (машина і дві фіри книжок!), то дух маленької Аделі так і прикипів до барвистих видань. І вже читала і читала. Великі яскраві малюнки, цікаві захопливі оповіді… А ще ціла серія казок світу (українські народні, польські, сербські). Її дитячу уяву захоплювали казки із сільського життя: про котиків і собачок, зайчиків та ведмедиків. З дитячих літ її цікавило питання, чому старші не дуже тішаться золотому яєчку, а їм потрібне просте, яке годує. З казки «Коза-дереза» маленька дівчинка ніяк не могла зрозуміти, чому коза така вередлива і як так можна обманювати. Особливо їй подобалася казка «Кіт у чоботях» Шарля Перро. Маленька Аделя страшенно співчувала хлопцеві, який ні на що не нарікав. Вона мала велику симпатію до тямущого кота, який зумів винагородити молодого господаря. Полюбилися їй і казки Г.-К. Андерсена та братів Грімм, які вона охоче переказувала сусідським дівчаткам і хлопчикам.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
І коли Аделі треба було йти до школи, книжок було читано-перечитано. Особливо з того періоду запам’яталися «Пригоди Тома Сойєра і Гекка Фінна» Марка Твена, «Діти гірчичного раю» Н. Кальми, «Пеппі Довгопанчоха» та «Малий і Карлсон, який живе на даху» А. Ліндґрен, «Хатина дядька Тома» Г.Є. Бічер Стоу, твір «Шкільні пригоди Пімпуся Саделка», польської письменниці М. Конопніцької, який мама читала по-польськи й переказувала їм із сестричкою по-українськи.
Казки того періоду робили світ теплішим, яскравішим, таємничішим і цікавішим.
А ще маленька Аделя зі шкільних років чимало римувала. Особливо до святкових дійств. Її перші віршовправи друкувалися в районних городенківській та тлумацькій газетах і навіть у київській дитячій «Зірці». Університетське життя теж подарувало чимало версифікаційних вражень, власних проб пера, розміщених у факультетській стіннівці «Сонячні кларнети» та вишівській багатотиражці.
Ота золота мотузочка маленьких мрій перенеслася в її доросле життя й втілилася у творчості вже дорослої, титулованої Аделі Григорук, зокрема і в книгах для дітей. Так, у 2011 році бібліотеку гуцульської школи поповнили «Казочки для Тарасика» (вид-во «Писаний Камінь»). Книжечка вийшла за часткової фінансової підтримки Косівської районної ради (голова А. І Клуб) і вмістила в себе чотири казки. «Гідна і творча українка» (так з повагою і захопленням називає письменницю В. Глібчук) керувалася ціллю звернути увагу юного читача на людяність. Адже це дивовижний хист, який спонукає тішитися радощами іншого, хвилюватися й співпереживати ще за когось.
Перечитувала якось донечці казочку «Як Зайчик і Білочка стали друзями», і в мене самої пробігли асоціації з буденним життям. Ночуючи в багатоповер-хівці, на стенді першого поверху я прочитала кричуще звертання: «Шановні сусіди з верхніх поверхів, не будьте свинями. Жителі першого поверху теж хочуть жити у чистоті». Читаючи казочку далі, я й сама зацікавилася, що ж має трапитися, аби бешкетлива білочка змінилася й перестала смітити на голову доброму сусідові? Як не дивно, життя розставило крапки над «і». Сусід із першого поверху у скрутну годину виручив Білочку з біди. Що ж, хіба це не із життя кожного з нас? Хіба хтось із нас не може сказати, що був у схожій ситуації?
Творчість Аделі Григорук спонукає до взаємного зв’язку батьків та дітей. Вона й сама із захопленням згадує чарівні мовні перли маленького внучка. Якось Тарасик, який їхав з бабунею й дідусем до їх рідного Обертина, вперше побачив, як на рівнинній місцевості сходить велике яскраве сонце. Дивуючись, він захоплено вигукнув:
– Гляньте, яке сонце! Я ніколи не знав, що коли сонце народжується, воно таке ВЕЛИКЕ!
Або інше. Якось у малюка запитали:
– Хто твій дідусь?
– Художник.
– А твоя бабуся?
– Писальниця.
– А чого вона писальниця? – ніяк не вгамовувалися дорослі. На що почули дотепну відповідь:
– Бо вона все пише й пише.
Так, Аделя Григорівна все пише й пише, і в неї то добре виходить.
Вона вчить розмовляти з дітьми, навіть клопочучись буденними справами, слухати їх, радіти за них і щось їм розказувати. Ми самі будемо здивовані, час від часу ділячись із ними своїми таємницями. Зважаючи на обопільний зв’язок, обов’язково вдасться досягти відвертості та зацікавлення від власної дитини.
Письменниця дбає про те, аби малюк з юних літ вчився мислити, брав ініціативу у власні руки. Як от у казці «Сміливий горобчик», в якій маленький пташок захищає ще більш вразливе курча від великого грізного індика. Подяка маленькому сміливцю не забарюється. Присоромлений поганець вже не несе загрози для пташиного двору. А юний пернатий аніскілечки не зазнається. Бо настанови дорослих наділили його здатністю не набиратися пихи, а розуміти й відповідати за свої дії розсудливо.
Казки А. Григорук, адресовані дітям дошкільного і молодшого шкільного віку, наповнені життєвою яскравою виразністю, сюжетною гостротою, компози-ційною цілісністю, динамічною дією. Вони продукують знання, емоції, які через призму Добра і Зла дають змогу дитині переносити отримані знання з книги в реальне життя.
Художнє слово як невичерпне джерело формування світоглядних уявлень у дітей представлено в дитячій книжці «До нас іде Миколай», виданій у 2011 році у тому ж таки видавництві Михайла Павлюка «Писаний Камінь». Книжеч-ка присвячена внукам Івасикові та Вікусі. Його виданню сприяло Міністерство екології і природних ресурсів і Національний природничий парк «Гуцульщина». Через казкові оповіді, яскраво прикрашені малюнками Антона Григорука, твор-че подружжя знайомить малюків зі святим Миколаєм, який уміє робити різні дива. Митці допомагають малечі сприймати Чудотворця не як джерело подарунків, а як невидимого помічника, який бачить усі дитячі шкоди, але не карає, а пробачає. І винагороджує їх за добрі справи. Так старий черевик, схви-льований і щасливий, не спить аж до ранку і зберігає подарунки, які йому довірив Миколай.
Однак у цій чудесній казковій оповіді справжній дарунок від Миколая – не забавки і цукерки, а захист від самотності. Ця тема має своє продовження у реалістичній казці «Лист до святого Миколая». Хлопчик Миколка, якого виховує старенька бабця, дуже сумує за батьками, які вибрали складний заробітчанський шлях. Він хоче й іграшок, і солодощів, однак не насмілюється просити в листі до святого Миколая про найзаповітнішу мрію – зустріч зі своїми батьками. Як пишеться в казці:
– Та святий Миколай татів і мам у подарунок не приносить, – зітхнув Миколка, і великі горошинки сліз викотилися з його очей.
Миколчині сльози-горошинки накочуються на очі й самим читачам – так сердечно виписана історія найпотаємнішої мрії. Казка закінчується зворушливою зустріччю дитини з батьками. І вчить вірити в чудеса, які обов’язково здійсняться. Однак у них треба щиро-щиро вірити.
Цю тему чарівниця пера продовжує й у казці про літнього Миколая «Зелене Ягнятко».
З роками у творчої родини з’являється ще більша мотивація писати для малят. У симбіозі пера й пензля Григоруків у 2015 році виходить наступна дитяча книжка «Ростіть великі». Митці щиро прагнуть, аби малеча росла завзята і смілива, мислила й сприймала світ образами й емоціями. Через свою творчість вони допомагають дітворі засвоювати й переосмислювати навколишній світ, відчувати його зміни, формують у наймолодших певні знання, уявлення, враження про довколишнє середовище, бажання знайти власне місце у цьому світі.
Коли я разом із донею Вікторією перечитувала вищезгадану збірку, нас обох вразила історія про гарбузове зернятко, яке від прожерливого півня врятувала хоробра кицька. Захопливий сюжет спонукав за один присіст дочитати казочку про гарбузика, який подружився зі своєю рятівницею. Нас вразив той факт, що в друзів з’явилася щаслива можливість спілкуватися «про все на світі, часто згадуючи і про те, як навесні гребенястий півень мало не склював біле гарбузове зернятко».
Використовуючи казковий сюжет, письменниця піднімає важливу в житті тему «Про безліч усіляких «Як?»: як діяти? Як ставати самостійними? Як взаємодіяти з іншими? Важливою формулою у відповідях на всі ці «Як?..» стає відверте й щире спілкування з дитиною. Таке спілкування продукує довготривалу радість від співпереживань, у яких особливо зароджуються мрії. Цікаво, що дитина з юних літ інтуїтивно тягнеться до того, що їй хочеться робити. І тут дорослим важливо не впустити цей момент одкровення від юної особистості, слушно підтримати й розвинути її покликання.
Свою історію народження має й дитяча книжка А. Григорук «На рідній землі», яку в тому ж таки 2015 році видало львівське видавництво «ЛігаПрес».
Тут вміщено вірші, загадки, потішки, забавлянки, лічилки, чистомовки, жмурилки. Особливо цікавий розділ «Для діток любеньких – казочки маленькі», з якого наймолодші читачі дізнаються про лісових мешканців, які теж стрибають, граються, лікуються у лісовому медпункті, рахують та вправно клацають у телефоні. Чим емоційніше, яскравіше дитина входить у систему взаємовідносин з навколишньою дійсністю, тим продуктивніше здійснюється процес її світосприйняття.
А ще «бджілка-трудівниця» (вислів П. Гавуки) видала для дітей книжки «Хто мій друг?» (загадки) та «Найдорожчий скарб» (казки).
Цікавим доробком в царині дитячої творчості письменниця ділиться й на сторінках періодичних видань. Зокрема, в газеті «Гуцульський край» за 1 вересня (дуже символічно!) 2017 року вона пропонує добірку чудових віршів, серед яких маленька казочка «Зайченяткова обновка»:
У мами Зайчихи
Маленьке Зайчатко –
Ой лишенько-лихо! –
Скалічило лапку.
Матуся Зайчаткові
Лапку промила
І подорожник
До рани привила.
А потім грибочків
В бесаги поклала
І в Косів на ярмарок
По-чим-чи-ку-ва-ла…
Хутенько грибочки
Зайчиха продала
Й обновку синочкові
Гарну придбала.
Купила йому
Шкіряні постолятка,
Щоб любий синочок
Беріг свої лапки.
В нові постолятка
Узулось Зайчатко,
Забуло про рану –
Радіє дитятко!
Сподобались вельми:
– Спасибі, матусю!
Оце вже напевне
Нічим не вколюся!
Відтоді Зайчатко,
Куди не стрибає,
Постолики морщені
З ніг не знімає.
Повчальність цієї казочки незмірна. Мені й самій приємно згадати, як у дитинстві прививала листочок подорожника до рани, збирала гриби, аби продати їх на славнозвісному Косівському базарі, а за виручені гроші купити собі красиву обновку.
У життєвій і творчій парі з художником Антоном Григоруком казкарка відтворює захопливий світ Гуцульщини, будить у читачів прагнення самим досліджувати той світ навколо себе.
Як соціальна притча звучить «Казка про Правду», вміщена на сторінках газети «Захід». У ній Аделя Григорук постає як прихильниця ідей гуманізму та справедливості. На противагу Кривді, яка підступно витіснила Правду, письменниця пропонує вихід – пройнятий вищою духовністю, любов’ю до справедливості, а саме змогтися відстоювати Правду такою, як вона є. Це ж як актуально й на сьогоднішню днину! Такого штибу казки концентрують у собі моменти народного життя, дозволяють собі повчальний тон. Те, що вийшло з-під пера А. Григорук, вражає і своєю філософською глибиною, і проникливою житейською мудрістю.
Казковий світ письменниці оживає на сторінках «Української літературної газети», в журналах «Перевал» (Івано-Франківськ), «Німчич» (Вижниця), «Золота пектораль» (Чортків). Чарівні й цікаві історії захоплюють закордонних читачів зі сторінок журналів «Дзвоник» (Румунія), «Розумники» (Торонто), «Наш український дім» (науково-популярний часопис для вчителів України та діаспори). Одну з улюблених казок Аделі Григорівни «Найдорожчий скарб» чеською переклала Ольга Сенчук. Деякі казки письменниці передано й англійською мовою.
Чарівні оповіді для дітей Аделі Григорук звучать і в аудіозаписах, здійснених редакційними колегіями румунського «Дзвоника», канадських «Розумників» та часопису «Наш український дім», отож і малята, і їх батьки мають змогу насолоджуватися ними в задушевному, проникливому виконанні професійних артистів та дикторів.
Стежками дитячої творчості Аделі Григорук нас веде Віра Тороватова на сторінках журналу «Перевал» (2017, № 1-2). Тонкострунить про збірку «Лийся, пісенько крилата» та інші книжки авторки непересічна Марія Порох на шпальтах журналів «Ґражда» (2017, № 1/42), «Німчич» (2018, № 1(26), газет «Слово Просвіти» (2019, Ч.24), «Гарний настрій» (2019, № 4(105). Своїми враженнями про дитячий доробок письменниці ділиться на сторінках «Буковинського журналу» письменник Микола Близнюк (2023, № 1).
Свої статті про доробок для дітей Аделі Григорук на сторінках української преси публікували журналісти Петро Гавука, Людмила Зузяк, Ярослав Тимофійчук, Василь Глібчук, а також педагогічні працівники та учні.
Як стверджує сама письменниця, казка «запалює в дитини СВІТЛО, особливістю якого є те, що воно не гасне. Поринаючи у світ казки, дитина менше чинить зла, старається не кривдити слабших, і, що головне, вона чинить гідно Людини». Аделя Григорук переконана, що в дорослому житті, коли вже ніби не до казки, це СВІТЛО допомагає повертатися до настанов найрідніших людей, відчувати їхній енергетичний струмінь.
Казковий світ з-під пера Аделі Григорук відкриває серце мисткині, сповнене мудрості та любові. А ще вчить виховувати в собі духовне здоров’я, завдяки якому продукується чимало дій майбутньої дорослої людини.
Ніна Васильченко-Каверіна,
аспірантка кафедри
української літератури
Чернівецького національного
університету ім. Ю.Федьковича.