Двобій сил добра і зла, часто з трагічною розв’язкою – все
це є у двох книжках новел львів’янина Олега Гриніва, що інтригують назвами: «Місто без цвинтаря»
і «Звитяга над шулікою» (Львів, Тріада
плюс, 2012 рік). Йдеться про місто, де і без цвинтаря хоронять надії, чи
простір, де попри «звитягу над шулікою»,
шуліка летить.
Як ідейний спадкоємець Івана Франка, автор до болю
переймається проблемами нації. Драматизм сюжету примушує згадати новели Василя
Стефаника. Захоплює проникнення в
психологію героїв, аж згадуються новели Григора Тютюнника, «Модри камінь» Олеся
Гончара, кращі твори в серії «Зарубіжна навела», модернізмом яких Олег Гринів
захоплювався ще в університеті…
Тож дочитався, доспостерігався, допереживався і вирішив: ще
не все зробив для психологічного аналізу щодо розкриття секретів життєвих
успіхів і поразок. Хоч чимало сказав у ширших полотнах, тій же «Тайстрі
звіздаря, або Сповіді горобиної ночі»,
що стала «переказаним літописом» подій
другої половини ХХ століття, у «Блазенській перезві», яку автор назвав баладою,
чи «Варязі із гнізда хорватів», поданій «романом-есеєм у повістях і з
містерією». І це при тому, що новелістика
проникає і в тканину цих творів. Приміром, «Тайстру звіздаря…» автор підсилює відступами у
формі новел.
А тритомна наукова праця О. Гриніва «Українська націологія»
мов спонукала художньою мовою висловитися щодо проблем нації і національних
відносин.
Різноманітна художня творчість О.Гриніва підказує
висновок, що автор проявив себе як
майстер коротких, стислих форм. Це, зокрема, афоризмети поезії у збірнику
«Застиглі миті» про примхи природи, суперечності людської натури.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Звісно, науковими працями
цікавиться обмежене коло читачів, а в художнього слова – воно ширше,
дужче впливає на емоції. Тож Гринів хотів більше прислужитися громаді новелами.
Тим паче, що його підтримав відомий літературознавець Володимир Качкан, як видно з передмови того
до добірки новел у часописі «Перевал» і післямови до книжки «Звитяга над шулікою».
Власне, новели автора не зовсім традиційні. Їм у «Місті без цвинтаря» можна навіть закидати
публіцистичність. Частина новел у «Звитязі над шулікою» можуть нагадати
бульвальщини, що колись приваблювали в газеті «Известия». Таке сприйняття
викликає часом виключний лаконізм розповіді, розповідний тон стилю, посилання
на відоме. Та беруть за живе образи, гострота моральної, психологічної проблем,
чим переймаються герої, напруга сюжету, динамізм, емоційність діалогів, трагізм
ситуаційної несподіванки.
Все це пояснюється особистістю автора. Тільки у професійного
юриста може бути стільки новел з глибин кримінального світу («Олігарх на коні»,
«Прокурор з-під моста», «Ворон», «Корупція», «Архангел без крила»). Тільки
філософ може так перейматися сенсом життя, конфліктами через супротивне
сприйняття і розуміння філософії життя, цивілізаційного вибору («Як Гегель і
трохи Кант», «З матір’ю на самоті», «Змарнований час», «Улагодження рік»).
Тільки «невиправний» патріот, який постійно встряє в дискусії, стає на захист
національної ідеї, ідентичності, мови, загалом культури, перспектив розвитку
нації, може так перейматися долею патріотів, викривати перевертнів, моральних
виродків («Сотник», «Смерть повстанця»,
«Загадка мільярдера», «Син дисидента»). Не випадково у вступному слові
до добірки новел О.Гриніва в «Перевалі» В.Качкан називає його інтелектуалом,
органічно пов’язує художню творчість автора з
його науковими пошуками.
Справді, такі твори може писати лише інтелектуал. Олег
Гринів черпає з інтелектуальної і духовної спадщини
століть. У новелі «Чужинець» він
своєрідно вмонтовує в тканину твору літописні дані, надаючи їм гострої актуальності. Як філософ звертається до мислителів минулого,
зокрема Геракліта, Канта, Гегеля. Та що примітно: митець знає міру і не перетворює новелу в банальне переповідання філософських міркувань, виявляє схильність до
експресіонізму, хоч у творах ідеться про випадки, що часто зустрічаються.
Інколи пересічна подія
обертається такими нюансами.
Хіба можна уявити, що побудоване за повоєнний час
місто дійшло до тридцяти тисяч
мешканців, та не має місця для поховання? Колись бадьорилися б: молоде місто,
бо без цвинтаря! Та як могло статися навіть в «бадьорий» час, що
проектанти міста «забули», що його
мешканці смертні?! Факт, що спонукав до
прискіпливого художнього відтворення
різних відгалужень подій у новелі
(«Місто без цвинтаря»). Адже воно не лише без цвинтаря, а й без майбутнього.
Колись багаті родовища вичерпані! Зайшлі олігархи закупили завод, безкарно вивезли за кордон дороге обладнання. Люди без
роботи! Щоб утримати сім’ї, мусять шукати хоч якоїсь праці поза
Україною. Хіба лиш праці? Дехто вже відірвався від рідної землі, осів на
чужині, виховує дітей, які не знають
мови роду. Дідусь і бабуся радіють онукам, та ті
навідуються тільки на якийсь час й невдовзі покинуть
місто без цвинтаря…
Сумно! Правда, художник книги Іван Франк шукає світло надії.
Міські будівлі показує на блакитному
тлі, вгорі блимає небесне світило, відпускає золоті промені, а білокрилий
ангел злітає і начебто бере під охорону місто.
Інтерпретація художника не
суперечить письменницькому задуму. Так,
Олег Гринів намагається
проникнути в темні закутки нашого суспільного
життя, але підходить до них не як
байдужий обсерватор, не милується
суспільними ранами, а вболіває за житейські негаразди своїх героїв, шукає
того ангела, який додає сил, щоб
не занепасти духом, підняти зір до неба, узріти промінь світла і в
безрадісному сьогоденні. Та він пише про це без хвороби провінціалізму, в чому,
бува, звинувачують галичан. Як патріот він не протиставляє малої батьківщини
великій, вірить у наше краще життя.
Нерідко події, змальовані
автором, виняткові. Як збагнути психологію юнака з Шевченкового краю, що закохався в юну
галичанку, брат якої в УПА?! Як можуть
зійтися начебто вороги! Та подібний випадок трапився у повоєнному селі О.Гриніва. Закоханий
юнак пожертвував службою
і повів під вінець галичанку, щоб
прожити з нею все життя на березі Дніпра. Навіть братання повстанців з «облавниками» – не вигаданий факт!
Навіщо автор
звертається до такого винятку? Чи не
хоче він
потрясти сумління читача! Інше! Якщо в екстремальних умовах українці
знаходили порозуміння, то чому нині не знаходити? «Не ділімося, братове!». Чи
не однієї землі ми сини?! Наддніпрянець
виконує останню волю померлої дружини: разом з онуком їде до її рідного села, щоб привезти на могилу грудочку тієї землі, де вона ступила перший у
житті крок. І диво! Щасливий випадок! У селі з-за кордону – і
рідний брат покійної, колишній
повстанський старшина! Та й онук побачив землю, по якій
ходили босі ноги його бабусі. Лише людина, яка пережила трагедію перших повоєнних років, спроможна так напружено
передати її художнім словом!
(«Грудка землі з рідного села»).
Автор так духовно наснажує, що уявляєш різні картини
нашого життя, переживаєш. Та настає і полегшення на душі, ніби очищаєшся. Подібне відчуття науковці називають катарсисом. Водночас відчуваєш і приплив душевних сил, гордість за тих людей, які в найтяжчих обставинах життя не зганьбили свого
людського покликання, братньої
взаємовідповідальності.
Оцінюючи твори Олега
Гриніва, маю підстави твердити, що автор
знайшов власний варіант письма. Він пише не лише стисло, а й густо. На сюжетах
згаданих новел можна написати повість чи
й роман. Та кожен творить так, як
підказує талант! Згадаймо, що не одна
новела підштовхнула композиторів
до написання опер чи майстрів кіно
до творення кінокартин.
Новели Олега Гриніва відзначаються свіжістю тематики,
несподіваною розв’язкою, галицьким колоритом, афористичністю, як відзначав
Володимир Качкан. Тому стимулюють уявлення, вживлюються в пам’ять. Як не
пам’ятати новел «Голосування», «Букет від диригента», «Сон перед розбитим
телевізором», «Некролог на замовлення»?!
Як не чекати нових його новел, і більшим тиражем, де б менше гинуло добро, а
більше каралося зло?
м. Київ