Каталізатор національної ідентичності українців

ЗРОСІЙЩУВАЧІ УКРАЇНЦІВ НЕ ВГАМОВУЮТЬСЯ

28 жовтня 1989 р. законом «Про мови в Українській РСР» українській мові надано статус державної, 24 серпня 1991 р. було ухвалено «Акт проголошення незалежності України, 28 червня 1996 р. прийнято Основний Закон – Конституцію України, у 10-й  статті якої записано, що «державною мовою в Україні є українська мова. Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України», гостра боротьба за природне функціонування української мови в усіх клітинах суспільного і державного організму триває. Адже питання розвитку, всеохопного функціонування української мови в Україні –  це питання життя  або смерті  української нації.  Кремлівські політики та ідеологи, промосковська п’ята колона в Україні, запаморочена частина українців комуністичною інтернаціональною блекотою майстерно експлуатують історію довготривалого перебування України в колоніальному лоні російської імперії –  царської і совєтської.  Імперіалізм маніпулятивного російського слова, антиукраїнський асиміляційний контент, інформаційні фейки промосковських ЗМІ  в Україні призводять до деградації багатьох сфер держави –   від політичної, соціально- економічної до освітньо-культурної. Адже психологічний зв’язок між людьми ґрунтується на морально-духовних, гуманістично-національних цінностях. Однак в Україні впродовж віків агресивно діяли і нині діють зовнішні та внутрішні політико-ідеологічні, психолого-педагогічні механізми витискання оригінального, самобутнього, українського  із власної духовної території, а нині негативно впливають на утвердження національної ідентичності, поглиблені гібридною війною Російської Федерації проти України.

Творити московське антиукраїнське отруйне вариво допомагали медійні працівники телеканалів «ZIK», «112 Україна», «News One», які рішенням  Ради національної  безпеки і оборони України і указом Президента України від 2 лютого 2021 р. заблоковані. Ці «медведчуківські телеканали» пропагували антиукраїнські дезінформаційні  наративи, мовляв,  Україна –   недолуга недодержава,  або Україна – це нацистська держава, якою управляють «американські агресори». Ніби  то не Росія напала на Україну і розв’язала жахливу війну, а природно виникла громадянська війна за «соціальну справедливість». Мовляв, Православна Церква України – це аморальне  розкольництво, Майдан – велика помилка, не Революція Гідності, а націоналістичний державний переворот. Начебто в усіх нинішніх негараздах винен Петро Порошенко, а єдиною «світлою надією» для України є Медведчук.

Ведучі телеканалу «ZIK» Анастасія Дайнод і Ростислав Сухачов схвалювали фальшиву тезу про природну російсько-українську двомовність;  засилля російської мови в Україні, на їхню думку, це –  надзвичайно великий історичний, гуманітарний здобуток. У телевізійній маніпуляції заблокованих каналів жодного слова не було про анексію Криму, загарбання частини Донецької і Луганської областей російськими агресорами.

Найбільший крик на захист  заблокованих телеканалів «News One», «112 Україна» і «ZIK»  підняли і розгорнули партійці «Опозиційної платформи – За життя» та їхні поплічники, мовляв, заборонено свободу слова, відновлено цензуру. Для  «політичних діячів і діячок» О. Бондаренко,  В. Медведчука, В. Рабіновича, Ю. Бойка, В. Новинського, М. Бужанського, А. Портнова, О. Лукаш, А. Герман, Н. Шуфрича, невгамовного маніпулятора В. Піховшека та інших московських слуг не існує Конституції України. Вони жодного разу не покликалися на 34 статтю Конституції України, бо їхня брехня наштовхнулася б на Правду. У статті 34 чітко написано: «Кожному гарантується  право на свободу думки і слова,  вільне вираження своїх поглядів і переконань». Тут же справедливо наголошується: «Здійснення цих прав може бути обмежене в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей…»

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

У жорстоких умовах російсько-української війни за незалежність і мовно-духовну  соборність української України кожний чесний громадянин, патріот стає на захист своєї Батьківщини, бо він дуже добре розуміє:  якщо cвобода, cвобода слова, свобода функціонування засобів масової інформації сприяє  нехтуванню українських національних цінностей та безпекових інтересів, призводить до того, що українці на своїй землі не почуваються господарями, то що це за свобода, кому вона служить?  Звісно – явним і прихованим ворогам. Безперечно,  вільне, навіть гостре дискусійне слово у засобах масової інформації має господарювати, але тільки в інтересах досягнення стратегічної мети – незалежної, духовно і матеріально багатої української України. Хочеш нормально жити – створи із себе українця.

На жаль, як слушно зазначає академік Георгій Філіпчук, ті громадяни, що лише «закохані» в російську мову, літературу, «історіческоє  велічіє»,  не є носіями українськості, а радше їх світогляд формується в ніші панросійськості. Саме цей людський капітал (матеріал), створений поза українською мовою та  культурою, кремлівські «добродєтєлі» розглядають  як плацдарм для своїх майбутніх агресій і проголошення  сурогатних лялькових держав  на кшталт «придністров’я, абхазії, північної осетії, днр  чи лнр». Гуманітарна зачистка на території України через мову,  освіту, інформацію, книговидавництво, концертну діяльність, кіно, телеканали,  радіо-FM, компрадорську  інтелігенцію та чужомовних   владоможців,  що і  донині продовжують упевнено «правити» слухняним і мовчазним народом,  і є тією найбільшою небезпечною і безупинною  війною проти України.

Герой України, народний артист Анатолій Паламаренко зазначив, що «ОПЗЖ – це воріженьки наші, колоборанти. Я б їм навіть підйомні заплатив, аби тільки вони вибралися десь до Москви чи бодай Ростова – отам ваш «русскій мір», там його і будуйте. А нам не заважайте будувати Україну». І розбудовувати Україну треба починати із себе – вивчити українську мову, правдиву історію, глибоко перейнятися проблемами захисту України від московських загарбників, сумлінно працювати заради соціально-економічного і оборонного зміцнення держави, розвитку національної культури.

З приємністю привертаємо увагу до важливої події: під час   «небезпечної і безупинної війни проти України» «прокремлівські сили спіймали облизня».  Конституційний Суд України визнав конституційним Закон  «Про  забезпечення функціонування української мови як державної». Річ у тому, що 51 народний депутат  попереднього скликання Верховної Ради України,  які «закохані в історіческоє велічіє Росії» просили розглянути конституційність мовного закону. Серед них – переважно  колишні регіонали Михайло Добкін, Сергій Ківалов, Тарас Козак, Нестор Шуфрич, Наталія Королевська,  Юлія Льовочкіна,  Юрій Бойко (останні п’ятеро досі сидять у  парламенті, але вже під вивіскою ОПЗЖ). «Вони писали, що Закон,  мовляв, був ухвалений із порушенням процедури,  а також нібито дискримінує національні меншини. Подання до Конституційного Суду «група дискримінованих» направила ще у червні 2019 року. Велика палата КСУ розпочала розгляд справи 7 липня 2020 року. Щоб ухвалити рішення, знадобився рік», – зазначила Ліна Тесленко.

Уповноважений із захисту державної мови  Тарас Кремінь наголосив,  що Конституційний Суд  проявив державницьку позицію та став на бік національних інтересів України. «Захист мови – це захист національних інтересів України. На 30-му році відновленої незалежності у нас немає права на поразки. Особливо приємно, що ми маємо це рішення напередодні 16 липня – другої річниці дії мовного закону та нового етапу імплементації його важливих норм».

Юрист і громадський діяч Андрій Смолій на рішення Конституційного Суду України відреагував так:   «Кремлівські сили та влада Зеленського спіймали облизня! Це сталося всупереч і п’ятій колоні Кремля, і особисто Зеленському, який ще вчора сказав, що Закон потрібно змінювати. Велике «вітання» Потураєву, Корнієнку та всім «слугам», що хотіли розтоптати нашу мову. Але нам не варто втрачати пильності.  Тим більше, що деякі норми закону будуть набувати чинності поступово, а отже, їх імплементації знову чинитимуть перешкоди».

 

ТАНЦІ ПІД МЕЛОДІЮ МОСКОВСЬКОГО АНТИУКРАЇНІЗМУ

Спроби переінакшити, припинити дію гуманістичного, справедливого  Закону «Про забезпечення функціонування української мови як державної»  не вгавають. Різні М. Бужанські, О. Волошини, В. Рабіновичі та інші «борці за  справедливість», «щасливе життя під кремлівською ферулою»  із слугами не українського народу верещать, що Закон, мовляв, забороняє міжособистісне  спілкування російською мовою, не гарантує вивчення рідної мови дітям національних меншин. Насправді – це суцільна аморальна маніпуляція, інакше кажучи – лукава брехня.

В Україні створено всі умови для вивчення мов національних меншин, розвитку їхніх національних культур.  Але, живучи в Україні, покликані заради свого блага вивчати, знати, шанувати українську мову, бо без володіння державною мовою вони не зможуть бути повноцінними громадянами, реалізувати свої інтелектуальні знання в Україні. Ігнорування української мови і знання лише російської збільшує кількість «рускоязичного насєлєнія», яке є основним трофеєм Москви в Україні.

«Охорона і розвиток регіональних мов або мов меншин не повинні зашкоджувати офіційним мовам і необхідності вивчати їх», – наголошено в «Європейській хартії регіональних мов або мов меншин». Цю найголовнішу вимогу Мовної Хартії цілком ігнорують, або перекручують «освічені» депутати, політики, службовці, журналісти,   які танцюють під мелодію московського «інтелектуального антиукраїнізму».

Високим, вищим і найвищим посадовцям, депутатам, політикам дуже потрібно вивчати правдиву історію України, опановувати мову, розвивати культуру, не перекручувати Європейську мовну хартію. Їм корисно знати і такий інтелектуально-духовний факт: ерцгерцог Вільгельм фон Габсбург – виходець з Віденської імператорської родини досконало володів українською мовою. Захоплювався творами Тараса Шевченка, Івана Франка, Юрія Федьковича, Василя Стефаника. Ця легендарна Людина відома як Василь Вишиваний, він служив полковником Легіону Українських Січових Стрільців, був одним із співавторів Брест-Литовського мирного договору. Писав вірші українською мовою. Згадуючи подорож Карпатами, із щирого серця Вільгельма фон Габсбурга лилися слова:

 

Я сильно надіюсь, що прийде хвилина,

Весь світ запалає огнями –

І воля народів, щаслива година,

Братерство воскресне між нами.

Совєтський СМЕРШ у 1947 році викрав Вільгельма фон Габсбурга з Австрії за звинуваченнями у співпраці з Організацією Українських Націоналістів. Після року жорстоких катувань у Лук’янівській в’язниці він помер з мрією про незалежну, соборну Українську Державу. Про таких інтелектуально-духовних особистостей, як Вільгельм фон Габсбург – Василь Вишиваний засоби масової інформації мали би систематично, цікаво розповідати.

Однак антиукраїнським спрямуванням насичена низка інформаційних ресурсів, якими володіють Ахметов, Коломойський, Пінчук, Фірташ та Льовочкін. Телевізійний канал колишнього нардепа Мураєва під промовистою назвою «НАШ» та відомий одіозними передачами «Інтер» пропагують ворожі ідеї з «русского міра». На цих та інших каналах для мільйонів українських громадян промосковські режисери майстерно  вибудовують середні та великі плани, в які  начебто «випадково», але надзвичайно виразно потрапляють російські імперські символи: прапор,   герб, портрети Леніна, Сталіна, Жукова та обличчя  нинішнього «царедворника  Кремля» Путіна.

Розширення функціонування української мови в інформаційно-гуманітарному просторі України, зарубіжних країнах та підвищення культури  мовлення залежить насамперед від двох найважливіших чинників: свідомого ставлення кожної людини до своєї мови та державної мовної політики, творцями якої є законодавча, виконавча і судова влада, а також морально-психологічної влади працівників засобів масової інформації. На жаль, і нині чимало депутатів, службовців, політиків, науковців, журналістів,  хоч знають українську мову, але нею ігнорують. Досить часто у програмах телевізійних каналів «Інтер», «Україна», «1+1»,  «Україна-24», «Прямий»,  «Еспресо» та інших  беруть участь Бужанський, Качний, Скорик, Королевська, Шуфрич та інші опезежисти, слуги і не слуги народу. Вони виступають російською мовою, мовляв, така воля їхніх виборців. Вибачте, а може, це веління кремлівських

«братів»?!

Розсадником зневаги до української мови є «Свобода слова Савіка Шустера», який уже багато років чомусь не хоче вивчити українську мову. У цій програмі, наприклад, 5 листопада 2021 р. російською мовою спілкувалися: і  Арахамія,  і Подоляк, і Шефір, і Крюкова… Виникає запитання:  «Як оцінювати «Свободу слова Савіка Шустера», що відкриває повну свободу ігнорування української мови в Україні?

Російськомовним контентом телеканалу «Україна-24» заповнюють інформаційний простір України Гордон, Рабінович, Співак, а також Влащенко з такими співбесідниками,  як Арахамія…Російськомовний телеканал «ДОМ» не допомагає українцям загарбаної частини території України кремлівськими військами та їхніми злочинними найманцями насолоджуватися рідним українським Словом, а сприяє поглибленню російщення, консервуванню антиукраїнської комуністичної совєтськості. Під час нинішньої російсько-української війни оптимальним варіантом, на наш погляд, може бути функціонування телеканалу «ДОМ» українською і російською мовами (50X50), який має розповідати про героїзм захисників України, професійно розвінчувати гібридну війну Російської Федерації проти України, європейських країн, США, висвітлювати правдиву історію московсько-українських відносин. Адже, «починаючи з XII століття і до наших днів було приблизно 28 російсько-українських воєн, – підкреслює філософ, публіцист Ігор Лосєв. – Ідея братніх народів – вигадка російско-радянської маніпулятивної пропаганди. І, на жаль, в Україні ще багато людей мають такі ілюзії. І ці ілюзії не розвінчують наші ЗМІ, наші політологи та експерти».

Нині не без відома Зеленського телеканал «ДОМ» перетворюють в російськомовний орган офісу президента України. Зрозуміло, з якою метою – замовчувати, відбілювати непрофесійність у керівництві державою, нав’язу­ва­ти космополітичні постулати, оновлювати популізм, щоби виборці  не зіскочили з фальшиво позолочених гачків Зеленського та вір­них йому слуг не українського народу.

 

ЗАКОНОДАВЧО НАДАЙМО УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ СТАТУС ДЕРЖАВНОГО СИМВОЛУ

Стихія «какаяразніца» спричинила народження «унікальної  української російської мови» Мендель, «особливої» харківської мови Авакова, «колоритної» одеської мови Співака. Хай буде в Україні будь-яка мова з органічним підґрунтям російської – тільки би не чути української. «Українську  мову треба знати не тому, що вона «солов’їна» чи зайняла якесь місце на конкурсі з милозвучності, а тому, що без неї ми не українці» – наголошує  мовознавець, лексикограф, професор Колумбійського університету Юрій Шевчук.

В інформаційно-психологічній війні за серця і розум українців головний удар російські агресори спрямували на українську мову. 73 % громадян України вважають, що символом Української Держави є також Українська Мова. Так розуміли колись і розуміють нині й ті, хто нашу мову і культуру знищував і знищує. Згідно зі статтею 20 Конституції України, державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. До державних символів України потрібно юридично зарахувати Державну Мову  України як основний державотворчий чинник.

Місійне покликання засобів масової інформації – допомагати усім громадянам усвідомити, що українська мова відіграє визначальну  консолідуючу роль у державі і є головним чинником національної безпеки української нації і держави.

 

Оксана БІЛОУС,

кандидатка наук із соціальних комунікацій, доцент;

Василь ЛИЗАНЧУК.

доктор філологічних наук, професор, Львівський національний університет імені Івана Франка

 

“Українська літературна газета”, ч. 26 (318), 31.12.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.