Іван Шпиталь. Про нюанси та наголоси, або Доки будемо сахатися Івана Мазепи?

392

Мій краю прекрасний, розкошний,

багатий!

Хто тебе не мучив?

Тарас Шевченко

Гремит анафема в соборах,

Мазепы лик терзает кат.

О. Пушкін

Тонкі й делікатні обидва ці поняття: Нюанси та Наголоси. На різні ролі ми їх залучаємо. Залежно від того, з якою метою уживаємо, досягається й відповідний результат – бажана нам оцінка того чи іншого явища, тієї чи іншої особистості тощо.

Автор цих рядків своє ставлення до постаті гетьмана Івана Мазепи достатньою мірою висловлював неодноразово. Зокрема у тижневику «Українське Слово» (червень-липень 2006 р.) та в другій книзі тритомника «Україна перед Богом і перед світом» (2019 р., стор. 311-346). Про нюанси та наголоси цієї публікації дещо промовляє вже сама назва: «За Мазепу молись, Україно!»

Та ось у висловлюваннях доктора філософських наук Петра Кралюка про Івана Мазепу уловлюється дещо інший нюанс. Розповівши про те, як Геній (Тарас Шевченко) знайомився зі святинею – Пересопницьким Євангелієм, П. Кралюк зробив узагальнення: «Шевченко загалом (sic!) обережно ставився до постаті Мазепи, практично ніде в своїх творах не згадував про цю історичну особу», хоч «він знав про меценатську діяльність цього опального гетьмана» («День». – 2011, №90-95, 27-28 травня).

Зверніть увагу, Читачу, на слово о б е р е ж н о. Звичайне собі слово, але які важливі смисли ми з ним нерідко пов’язуємо! Найчастіше, мабуть, це слово вживаємо, як застереження. Обережно: не спіткнися, не впади, не опечися (на вогні, молоці), не поспіши, щоб не насмішити, не дайся себе ошукати, не пошийся в дурні тощо.

А в нашому варіанті? Коли Геній «загалом обережно ставився до постаті Мазеп», то щось же в тому Мазепі було такого, що Тарас Григорович не виявляв до нього цілковитої прихильності, безоглядної довіри? Можливо, через те й «практично ніде в своїх творах не згадував цю історичну особу»?

Як тут бути? Цитований нами автор – не який-небудь мандрівний із сопілкою києво-могилянець із XVIII ст., що не захистив навіть кандидатської, а сучасний любомудр! Легко сказати: доктор філософських наук! Отож, чи знайдеться бодай один, даруйте, шолопай, який йому не повірить?!

Що ж насправді? А насправді: свавільно приписавши Шевченкові о б е р е ж н е (недовірливе? підозріле?) ставлення до Мазепи, П. Кралюк дав і нам, сучасникам, так би мовити, модель поведінки та критичного ставлення до «цієї історичної особи». І такий нюанс: якщо Шевченко «практично ніде в своїх творах не згадував» Івана Мазепу, то ця відсутність інтересу Кобзаря до гетьмана хіба не промовляє сама за себе?!

Чого ще треба «п’ятій колоні», «русскому міру», з його ідеологічною головкою – фанатичним московським чорноризцям, яке й так не втомлюється проклинати «мазєпінцєв», «пєтлюровцєв та «бандєровцєв»!!!

Годилося б вибачитися перед Тарасом Шевченком за свавільно приписані йому невластиві йому критерії, за неправдиво потрактовані від його імені історичні події та персоналії, що насправді озвалися в Поетовому серці великим Національним болем. Справді, Шведчина у Шевченковому відчутті була, певно, найстражденнішим періодом української історії – і це знайшло п р а к т и ч н е – так-так: практичне! – високохудожнє відображення у Кобзаревій творчості! Стверджувати щось протилежне означає зневажити Шевченкову запечену кров, принизити його тяжкі моральні страждання!

У Шевченка немає твору, адресованого спеціально Мазепі, з прямою, так би мовити, лобовою оцінкою його діяльності, як, наприклад, Палію та Дорошенку. Але цілий ряд Шевченкових творів пронизаний Мазепиним духом у найкращому значенні цього слова. Уже в поемі «Іржавець» (1847) на самісінькому початку Мазепа згадується, як активна дійова особа:

Наробили колись шведи

Великої слави,

Утікали з Мазепою

В Бендери з Полтави.

Українським Карфагеном стала козацька столиця Батурин; тяжким мучеництвом усієї Гетьманщини обернулася невдала для шведів та українців битва під Полтавою (1709). Лютості та самодурству Петра не було меж. Кров’ю стікала вся Україна. «Сильные меры, принятые Петром с обыкновенной его быстротой и энергией, удержали Украину в повиновении» (О. Пушкін. Примітка 26 до «Полтави»).

Що то за «мєри», відтворено в поемі «Іржавець»:

Отак її воєводи,

Петрові собаки,

Рвали, гризли…

Чули, чули запорожці

З далекого Криму,

Що конає Гетьманщина,

Неповинно гине.

З поеми «Великий льох»:

Як Батурин славний

Москва вночі запалила,

Чечеля убила,

І малого, і старого

В Сейму потопила.

Грішна душа, яку Петро не пускає в рай за страшенний гріх: будучи ще дівчиною в земному житті, «цареві московському коня напоїла», – так ось ця душа продовжує оповідати:

Я меж трупами валялась

У самих палатах

Мазепиних… Коло мене

І сестра, і мати,

Зарізані, обнявшися,

Зо мною лежали…

Трагедія, що й казати, всенародна, всеукраїнська. Проте в Шевченка немає й тіні докору чи осуду на адресу Мазепи – лише співчуття, співстраждання – глибокі й щирі! Та превелика прикрість від того, що українські керманичі не вміють «купитися», тобто єднатися перед своїми ворогами! Відсутність одностайності нерідко для українців оберталася (і обертається!) претяжкими поразками! Чи не це саме спостерігаємо сьогодні??!

Не потрібна академічна – досить елементарної школярської сумлінності, щоб переконатися: з іменем Івана Мазепи у Шевченка пов’язані речі й поняття тільки приємні, відрадні, що збуджують гарні емоції. Як результат активної діяльності гетьмана –

Собор Мазепи сяє, біліє…

Це той собор у Переяславі, на будівництво якого гетьманська казна в 1695–1700 роках виділила 300 000 золотих. А з яким захопленням та знанням справи Шевченко, за дорученням Археографічної комісії з розбору давніх актів, досліджував святині, подаровані Мазепою кафедрі переяславського Вознесенського монастиря!

Батурин у Шевченка с л а в н и й . То чи може бути в неславі той, хто звеличував і Батурин, і всю Україну в очах Європи?!

Батуринська трагедія обтяжена страхітливими жертвами. У різні роки називалася різна кількість жителів міста та його оборонців, закатованих москалями. Євген Нахлік, автор приміток до «Кобзаря» (2001 р.), говорячи про жертви Батурина 1708 ( а не 1709 р., як в автора приміток), називає 6 тисяч чоловік, хоч на час виходу «Кобзаря» преса вже називала і 15 і 20 тисяч потерпілих.

У примітці Євгена Нахліка до поеми «Великий льох» є маловідомі, але д о р о г о ц і н н і відомості про ставлення Тараса Шевченка до постаті Івана Мазепи. З огляду на принциповість цих відомостей, подаємо – з подякою Є. Нахліку, звичайно, – у широкому викладі:

«Для наступних поколінь ім’я І. Мазепи стало символом боротьби за державну самостійність України. У спогадах про свої відвідини кн. М. Рєпніна в Яготині на Різдвяні свята 1843 р. (за ст. ст.) чиновник П. Селецький засвідчив, що Шевченко захоплювався І. Мазепою: «Варвара Миколаївна запропонувала мені написати оперу, лібретто взявся скласти Шевченко, сюжетом вибрали Мазепу. […] Та в розробці драми і в мові лібретто ми розходилися. Усі стояли за особистість Мазепи і хотіли представити його поборником свободи в боротьбі з деспотизмом Петра. […] та в діях Мазепи я не знаходив […] нічого героїчного […]. У запалі суперечки в мене зірвалось слово: зрадник – і ми ледве-ледве через це не пересварились. Варвара Миколаївна і Шевченко хотіли, щоб лібретто було написано малоруською мовою, я був протилежної думки […]. Кожний залишився при своїй думці, тим справа і закінчилася в Яготині» (Киевская старина. – 1884. – Кн. 8. – С. 621-622).

Як бачимо, Тарас Шевченко і загалом, і зокрема н е с а х а в с я Івана Мазепи, – він з а х о п л ю в а в с я ним, як можна захоплюватися патріотом, який зважився на смертельний крок – вирвати Україну з царської кабали (О. Герцен).

Минулого року на українському історичному небосхилі особливо яскраво висвічуються, як дві зорі, повиті серпанком великого смутку, дві вікопомні дати: 1169 і 1709. Це зорі нашої печалі. У 1169 році, тобто 850 років тому, суздальсько-володимирські сепаратисти під орудою Андрія Богокрада (Боголюбського) вчинили погром Києва. У 1709 році під Полтавою Пьотр большой (Герцен) з допомогою охочого Семена Палія здобув перемогу над шведами та мазепинцями. Відтоді минуло 310 років. Чи озиваються ці печальні дати в умах і серцях наших сучасників?

Тяжкі-тяжкі та болісні, але які повчальні та необхідні у р о к и дає нам, українцям, ця давня історія! Чому ж не розказуємо батькам-сиротам, удовам-сиротам, діткам-сиротам, які осиротіли хоч і в останні п’ять років, що їх зробили сиротами нащадки тих головорізів та мародерів, які ще 850 років тому ґвалтували та грабували наш багатий і розкішний, але недостатньо захищений воїнством Київ! А спорядив суздальців, володимирців, ростовців та вічно кінних половців Андрій-терорист, який і посьогодні (з мечем!) красується у столичному Володимирському соборі! Невже ми всі, вчорашні й сьогоднішні, з того нікчемного поріддя, про яке писав Микола Некрасов:

Люди холопского звания –

Сущие псы иногда:

Чем тяжелей наказания,

Тем им милей господа.

Доки нам, уже бодай формально розкутим, будуть дорогі й ненаглядні нам пам’ятники українському національному приниженню! Он вони бовваніють хоч би і в моєму Переяславі! Не втомлююся доводити і землячкам-переяславцям, і москволюбам усієї України, що переяславські монументи «на честь» так званого 300-річчя возз’єднання України з Московією (1654) – то гранітно-мармурово-металеве громаддя нашого національного б е з ч е с т я !!! Адже на час приєднання України до її – в подальшому – одвічної мучительки – Московії, в останній панували церковний фанатизм, ворожість до науки, моральне здичавіння, впертий застій (за акад. О. Пипіним). Ось із ким ми дружимо, братаємося та торгуємо! Де ж голоси наших тонкосльозих патріотів, розімлілих на теплих лежанках конча-заспівського гулагу: істориків, письменників, соціологів, політологів, етнологів, психологів? Агій, де ви, панове-товаріщі? Переведіть свої погляди зі щоденної політичної калюжі – на печальний небосхил української історії!

“Українська літературна газета”, ч. 12 (278), 19.06.2020

 

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!