Іван Салій дає подумати

106

Книжку Івана Салія під назвою «Про Київ і моїх
сучасників» презентували в Українському фонді культури. Дійство в переповненому
залі вели Борис Олійник та народний артист України Олександр Биструшкін. На
шестистах сторінках цієї книги відомий державний діяч осмислює чверть століття
життя Києва, власне, той відтинок часу, коли відбувалося становлення незалежної
держави.

 Книжка починається так: «Мені 70-й — вік поважний. Попереду — коротша
дистанція. Яка доля, яка місія наостанок?! Діяти й прожити змістовно Богом
відведений час! Мене не втомлює ні життя, ані робота, бо будь-яка робота —
фізична чи душевна — то і є життя».

Далі постають цікаві картини Києва й України, задіюються доволі
різнобарвні постаті й різновекторні громадські діячі, творча й технічна
інтелігенція (невипадково перший розділ книжки так і називається «Столична
інтелігенція»). Розкриваються й невідомі подробиці, починаючи від часу
сумнозвісного ГКЧП й ставлення очільників тодішнього українського уряду до тієї
спроби перевороту 1991-го року – автор зокрема подає цю тему, базуючись на
бесіді з Костянтином Масиком,  на той час
віце-прем’єром. Іноді в книзі картину життя домальовує невблаганна статистика:
«Україна будує нового житла по 0,15 — 0,2 м2 на одного свого
мешканця. Європа, Китай і окремі регіони Росії — у 6 разів більше. Туреччина у
2011 році збудувала 75,0 млн м2 житла на 79,0 млн населення, Україна
7,1 млн м2 житла на 45,6 млн населення, 10,7 млн м2 у
2012 році, а доля держави в житловому будівництві склала у 2012 році 0,6%».

Герой України Борис Олійник, відкриваючи вечір, назвав Івана Салія
будителем, який не давав заснути свідомості, і охарактеризував автора так: «Він
— фігура неординарна, яка не вписується в звичні стандарти, скромна й
відповідальна, він чоловік немодельований — в цьому його притягальна сила й
одночасно небезпека для опонентів. Він раптово може розвернути «танки» і
врізати по вас, нібито ні з того ні з сього, а потім здогадуєшся, що він таки мав
рацію. Бо ніколи не працював особисто на себе — він беззахисний в тому сенсі,
що ніколи не боявся сказати навіть найвищій посадовій особі все, що він думає,
і отримував за це відповідну «дозу радіації». Але й був захищений — може, не
стільки куленепробивним щитом, скільки тим, що мислив на перспективу. Він у цій
книжці звів людей полярно-протилежних, і це дуже добре».

Олександр Биструшкін розповів про ставлення Салія до акторів під
час перебування Івана Миколайовича при владі та про створення за його сприяння
кількох добре відомих нині театрів і надання їм приміщень (зокрема для «Колеса»
та Театру на Подолі). А ще нагадав про взаємини його з партійним керівником
України Володимиром Щербицьким, який свого часу намагався відсторонити Салія
від роботи на посаді першого секретаря Подільського райкому КПУ. Також пан
Биструшкін  повідомив, що недавно Іван
Салій виступив з ініціативою створення громадської організації «Київська
муніципальна асамблея», в основі якої «не партійні якісь позиції, не проти когось,
а за — громадяни столиці за Київ».

Зі сторінок книжки виростає мозаїчна картина буття Києва за чверть
століття при всіх його очільниках, навіть не забуто неоднозначний період
мерства Черновецького.

Іван Миколайович пригадав, як присутній у залі відомий художник
Анатолій Гайдамака телефонував о другій ночі й казав, що ламають «Юність» та
Андріївський узвіз, а на ранок таки разом зупиняли руйнування. І ніби на
підтвердження цього києвознавець Дмитро Малаков засвідчив,  що саме з подачі Салія київські митці
отримали змогу брати під творчі майстерні «розвалюхи» на Андріївському узвозі,
і це призвело до створення «київського Монмартру».  А ще він нагадав, що Салій і тим «випереджав
свій час, що одним з перших  підняв
синьо-жовтий прапор у Києві — перед будинком Подільської райради».

Прозвучало й привітання Салію
від іще одного з президентів України – Віктора Ющенка, який того дня відлетів
за кордон і через свого представника просив передати ювілярові такі промовисті
слова: «Ви – цемент нації!».

Видавці цієї публіцистичної книжки теж висловили цікаву думку:
«Історію творять люди, досліджують дослідники, а писаки часто перетворюють її
на шарж. Іван Салій не дає їм нашу ще недавню історію перетворити на якийсь
шарж чи шоу, і після нього дослідникам буде легше».

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!