“Українська літературна газета”, ч. 3 (371), березень 2025
Моя патріотично налаштована землячка за кордоном заповзялася навчати своїх англомовних онуків-дошкільнят української мови. На її прохання придбав у столичній книгарні «Є» буквар із підназвою «Читайлик» (2024 р.).
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Але вдома, як тільки почав уважно гортати сторінки навчального посібника, вже не тішили привабливі малюнки до літер і текстів. І не лише тому, що на хлопчику у човні піонерський галстук. І до школи малята веслують під червоним прапорцем.
Іноді прагнення автора одразу привернути увагу читача якоюсь новацією призводить до тупикової ситуації. Саме так сталося од споглядання підназви, під якою ще підназва «Для дітей від чотирьох з половиною років».
Спочатку уточнимо. Читайлик – це читач, а не книга, чи не так? В такому разі є підстава уявити можливу образу, скажімо, сестрички на братика.
– Татусю, я не буду вчитися читати, – мало не заплакала Марічка.
– А в чому річ?
– Михайлик глузує з мене. Каже, що він – Михайлик-читайлик, а я – читайлиха. Або читайлюка-злюка. То хто ж я насправді?
– Доню, ти … читачка. А буквар – це перша читанка.
– То хай би так і написали…
Справді, чи не ліпше було укладачу Василеві Федієнку, кандидату педагогічних наук, обійтися без «Читайлика»? Або задовольнитися усталеною назвою «Читанка». Щоб допитлива малеча не ставила незручних запитань.
У зверненні до батьків та педагогів упорядник (зазначений як укладач та автор) написав, що це ефективний сучасний буквар. В чому особливість? Використано «новітні доробки українських та зарубіжних авторів». Мабуть на доказ цього наприкінці додано чималий список використаної літератури. До зарубіжних зараховано не європейських авторів, а п’ятьох із московщини, в яких Василь Віталійович, як кажуть, позичав розуму. Як-от з посібника якоїсь Г. Сичової «Логопедический букварь» (М., 2001). І не соромно? Добровільно принижуватися перед виховницею малят наших одвічних ворогів. До того ж, що путнього можна було перейняти з московського букваря «для малєнькіх ребят-путінят»? Як хвалити московію у приказках чи текстових зразках на склади?
«Було опрацьовано силу-силенну художньої літератури у пошуках вдалих сюжетних та мовленнєвих прикладів: віршів, чистомовок, скоромовок, загадок, оповідань тощо», – там же тішиться автор. Чистомовки? А що це за новий вид народної творчості? Не зафіксований ніде. Звернувся я до професора, провідного наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Рильського НАН України Миколи Дмитренка – також вперше чує. Може треба шукати, жартує він, у якомусь «булькарі», а не в букварі чи деінде?
А в зверненні до маленького читача (чому не до читачів, лише до хлопчика?) укладач намагається переконати, що той «вже досить доросла людина», бо знає – знову ж таки – «силу-силенну різних речей». Навіщо ці лукаві словеса?
Тут же – запевнення: «Навчитися читати зовсім не складно!» Але ж прислівник пишуть разом із часткою НЕ. І ні до чого у стверджувальному реченні окличний знак.
Щодо навчальних і додаткових матеріалів, то вони не скрізь виявилися вдалими.
На ст. 88 – невідомо чия невдала оповідка «Боягуз». Про хлопчика, що злякався грому й заховався в шафі: «Сиди, Сашко, довго у шафі». Тут слід було застосувати форму звертання, що притаманна українській мові, Сашку. Для порівняння: Іванку, Петрику, але – Марійко, Марусю, Ганнусю і т. ін.
З міркувань спонуки до читання упорядник на ст. 89 скористався віршиком, мабуть, любителя римувати Валентина Берестового. І примножив свої помилки.
Ура! Я можу сам читати –
Не треба маму умовляти.
Сестру просити без зупинки,
Щоб прочитала цю сторінку.
Не треба смикати бабусю –
Читати вам ніхто не мусить.
Вигук «Ура!» запозичений із кацапетії, точніше, нав’язаний. Годі! Нам, українцям, до мовного спадку козаки залишили поклик «Слава!», що став гаслом для повстанців і в новітній борні проти московських окупантів: «Слава Україні!», «Героям Слава!».
Коли ж маля прагне привернути чиюсь увагу, поділитися своєю радістю, варто скористатися вигуками гей, агей, ей, гов, агов, ого.
У третьому рядку – неточність заради рими: просять не «без зупинки», а безугаву. А в шостому рядку – безпідставний перехід на множину, ніби вже саме хлоп’я повчає інших. Отакої!
Подібна текстова невідповідність на ілюстрацію літери Ч (ст.57.):
Ось стілець перевернувся –
І на Ч вже обернувся.
Насправді він став схожим. Слово обертатися має інші значення.
Вельми доречно було б вдатися тут до алітерації з дитячого віршика Ганни Чубач:
Йшла синиЧка до криниЧки,
Загубила ЧеревиЧки.
Упорядник написав, що використано і скоромовки. Я їх не бачив на сторінках «Букваря для дошкільнят номер один в Україні», як рекламує він цей підручник. І напрошується, наприклад, на літеру С пам’ятлива скоромовка: «Хитру сороку спіймати морока, а на сорок сорок – сорок морок».
До тексту читання на цю літеру хочеться запропонувати чудові пейзажні рядки Тараса Шевченка: «Світає. Край неба палає. Соловейко в темнім гаї / Сонце зустрічає».
А на літеру Ї пасував би зразок навчального тексту, що повідомляє, в якій живемо державі: «Наша краЇна УкраЇна. ВоЇни Їдуть захищати ЇЇ».
Ой розмріявся… То вже був би інший варіант посібника.
А поки що… Хто з діток дочитав самостійно цей буквар, отримує Похвальну грамоту, зразок якої додано наприкінці. Заохочення цікаве. Але й тут не обійшлося без зауваги.
Похвала для хлопчика і дівчинки закінчується одним і тим же словом «Молодець!» Але ж так називають особу лише чоловічої статі. Вихід простий: застосувати іменник середнього роду. Ще й заримувати:
«І тепер ми маємо причину, щоб тебе назвати «Молодчина!».
На цей підручник було аж четверо рецензентів. З різних педагогічних коридорів: Інституту проблем виховання АПН України, кафедри дошкільної педагогіки НПУ ім. М. Драгоманова, Інституту дошкільної, початкової та мистецької освіти КМПУ ім. Б. Грінченка та Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОН України. В результаті – колективна безвідповідальність. Сяк-так переглянули та й поставили підписи. Воістину в кількох няньок дитя недоглянуте.
І такий бракований посібник вже четвертий раз (перероблене видання) тиражує (15 тис.) Видавничий дім «Школа» у Харкові, користуючись потребами у загальноосвітніх навчальних закладах. Адже схвалено ще й листом Інституту модернізації змісту освіти Міністерства освіти і науки України (03.01.2020); адресовано батькам, педагогам та малятам. За словами укладача, підручник «допоможе уникнути типових помилок та прикрих негараздів на шляху до бажаного результату». Ой чи так? Зважаючи на «типові помилки» у букварі, що їх можна порівняти зі словесним куколем. Я вже не кажу про граматичну невправність, розділові знаки тощо.
Як же було мені зарадити у проханні землячки з-за кордону? Вирішив скористатися альтернативою і придбав ошатно видану «Абетку», що її упорядкував знаний поет і видавець Іван Малкович з чудовими малюнками художника Костя Лавра. Та ще й додана ілюстрована англійська абетка з українським відповідником. Щоправда, ціна трохи кусається, але якість бездоганна. Рівень європейський.
Ні, я не пропоную реорганізувати – аж до скорочення штатів – найвищі ланки педагогічної сфери. Треба ж і там декому спокійно протирати штани навіть після захисту дисертації, вигадуючи чистомовки та ін. Натомість лист із дозволом на видання «Букваря» Федієнка слід було б незагайно відкликати.
І чому б названому міністерству не оголосити конкурс серед тих учених на кращий буквар? Із залученням до співпраці дитячих поетів. Перевага тоді подвійна. Якість так званих додаткових матеріалів – прикладів з художньої літератури – буде гарантована. Водночас письменники допоможуть педагогам з науковими ступенями, що витрачають «силу-силенну» робочого часу на методичні розробки на інші творіння, ще й правильно розставити в належних місцях розділові знаки.
Просвіта для дітей починається з букваря. І коли його сторінки засіяні численними похибками, то який рівень письма очікувати у вихованців?
І доводиться перефразовувати відоме прислів’я про освіту:
що Василько не засвоїв, того Василь не знатиме. Навіть зі статусом педагога-науковця.
Іван МАЛЮТА,
письменник, заслужений журналіст України
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.