Іван Яцканин (Словаччина). Неповторність Йозефа Лайкерта

622

Поезія нас підносить над дріб’язковість буднів. Засвідчило це і видання «Bаsnik Jozef Leikert», Slovenskе centrum PEN,Bratislava, 2020 («Поет
Йозеф Лайкерт» (Вірші вибрав та ілюстрував Петер Поллаґ). – Братислава: Словацький центр ПЕН, 2020. – 400 с.).

Йозеф Лайкерт  – словацький поет, автор книг художньої документалістики (у європейській термінології літератури факту), історик і педагог вищої школи, народився 22 жовтня 1955 року в Златих Моравцях у Словаччині. Видав поетичні збірки «Стиха» (1995), «Відтяті дзвони» (1997), «Покошена глина» (1999), «Шепіт кроків» (2000), «Недовговічність» (2005), вибране «Голе обличчя» (2001), «Босоніж» (2010), «Дводолоння» (2013). Із книг літератури факту – «Вранці прийшла ніч» (1989), «І день повернувся» (1994), «Заповіт совісті» (1996), «Чорна п’ятниця сімнадцятого листопада» (2000), «Таким був Ладислав Мнячко» (2008), «111 постатей Словаччини» (2009), «Далеко, а все-таки близько» (2009), «Украдена юність» (2010), «Постаті Словаччини», І том (2010), «Постаті Словаччини», II том (2010), «Сни в кайданах» (2003), «Повернення відходів» (1997), «Доля так веліла» (1999, 2003,) «Закулісся слів» (2000). Останні три – у співавторстві з Марією Мацковою.

Здобув чимало зарубіжних і вітчизняних літературних премій. Наприклад, премію К. Г. Маха, премію Е. Е. Кіша, премію Войтеха Замаровського та інші.

Зміни життєвого ритму, зміна наших почуттів, нашого почуттєвого світу – це все відбивається і у поезії. Немає у цьому нічого дивного, бо, зрештою, мистецтво слова стає для письменника життєвим стилем, а творчість часто компенсує одвічну мрію до волі.

Віршовані твори Йозефа Лайкерта з нагоди його життєвого ювілею вибрав Петер Поллаґ (1958), який займається живописом, рисунком, графікою, ілюстрацією, скляною та кам’яною мозаїкою. Він один із  засновників унікальної  європейської галереї «Danubiana Meulensteen Art Museum» у Братиславі –Чунові.

Видання «Поет Йозеф Лайкерт» («Básnik Jozef Leikert») приносить і переклади його віршованих творів із зарубіжних видань. Нагадаємо, що  за кордоном вийшли його вибране в Болгарії, Росії, Україні, Польщі, Македонії, Сербії, Австрії, США, Англії, Білорусії, Канаді, Румунії, Угорщині, на мові есперанто.

Ні в одного сучасного словацького поета не  появилось українською стільки книжкових видань, як у Йозефа Лайкерта. Три. Перше вибране (тексти віршів паралельно  словацькою і українською мовами) його поезії українською мовою появилось у київському видавництві «Веселка» під назвою «Вечоріння». Упорядкував, переклав  і післямову написав Віталій Конопелець. У післямові він заявляє: «…яким поетом є Лайкерт, котрий свою поезію вважає єдиною сповіддю? Перше, що впадає в очі, – потяг автора до максимальної лаконічності, згущення образів і думок на щонайменшому просторі. Окремі літературні критики (до речі, критика до Лайкерта надзвичайно прихильна) твердять, що до певної міри де зумовлено його прозаїчною творчістю, адже він – один з чільних представників словацької літератури факту. Але можливим є й інше пояснення, значно ближче Лайкертовій натурі. Він усвідомлює дедалі більшу девальвацію слова, в тому числі й поетичного, котра є очевидним і безпосереднім наслідком девальвації його носіїв».

 

Шепіт

Думаємо знов

про помирання,

про дерев шептання голосне.

 

Ноги зводимо

чимдуж у небо

і нездатні зупинитись.

Неначе боїмося,

що в нас над головою

виростуть відтяті дзвони.

 

Переклав Віталій Конопелець

 

На чотири роки пізніше, у 2006 році,  у тій же «Веселці виходить друга поетична збірка Й. Лайкерта «Недовговічність» у перекладі українського поета Словаччини Іллі Галайди. У післямові поет Петро Осадчук зауважив таке: «Парадоксальність у висловлюванні думки і творенні образу – яскрава грань таланту Й. Лайкерта, про яку я можу говорити виходячи із сприйняття, почерпнутого з українського перекладу. Парадоксальні висловлювання, мовностилістичні затуманення у текстах поета є віддзеркаленням парадоксальних, абсурдних проявів сучасного життя. І саме тому у Й. Лайкерта «Дзвіниця повна кажанів і втомлених дзвонів». З таким же успіхом можна було б написати: «недокалатаних дзвонів», тому що в сучасному світі калатай чи не калатай у дзвони, нічого не міняється. Природа поезії полягає в тому, що не підлягає нікому, але вона саме тому природна, нікому не підвладна, що люди поводяться у відповідності зі своїм генетичним кодом, зі своїми суперрозвиненими фізіологічними і недорозвиненими духовними потребами, а за небезпідставною версією Й. Лайкерта, «Господь випробовує твоє терпіння».

Ми живемо в час великих випробувань. Поезія допомагає переборювати випробування, рятувати і укріпляти духовні основи нашого життя, до речі, чи це римована поезія, чи без рими, як у Й. Лайкерта».

 

Недовговічність

ІІ

Повернути крокам слово

й  навчити дерева літати.

 

Як мало

треба вітрові,

щоб він упізнав

усі сторони світу.

 

Колись він однак

розвіє наші кістки.

 

Ми – порох

і на порох обернемось.

 

Після нас не залишиться нічого,

навіть дрібки солі

для недільної юшки.

Лише

великі курячі очі

стежать за нами.

 

І ложка,

що впала під стіл.

 

І на стіні

припалий порохом Христос

у терновому вінку,

прибитому до обличчя.

 

Переклав Ілля Галайда

 

У 2014 році Йозеф Лайкерт втретє приходить до українського читача. В ужгородському видавництві «TIMPANI» виходить збірка його поезії «Дотики душі» (тексти, як і у попередніх збірках,  подаються мовою оригіналу і у перекладі українською). Автор перекладу – закарпатський український поет Василь Густі. У передмові «Дактилоскопія пристрасті» літературознавець Сергій Федака розмірковує: «Поезія Йозефа Лайкерта – поезія думки, що прагне вирватися за межі будь-якої парадигми. Вона вистрибує, як стрілка із компасу, коли той опиняється десь у зоні магнітної аномалії.

Збірка Йозефа Лайкерта «Дотики душі» багато в чому несподівана навіть для тих, хто вже знайомий з його поезією. Найповніше її суть розкриває сам заголовок. Книжка, справді, про людську душу – оту невловиму субстанцію, яка рухає тілом і продовжує жити навіть після його омертвіння (у когось), а буває, що відлітає у засвіти, коли тіло ще собі живе. Ідеться про душу невпокоєну, яка мечеться світом, постійно на щось натикається, лишає усюди свої відбитки. Це душа, яка перебуває у вічному пошуку самої себе, а її дотики до всього довкруж – спроби ідентифікуватися…

Поезія Й. Лайкерта – це постійне протистояння почуття і слова. Перше шукає вираження у другому, але натикається на нездоланний опір. Тому вірші нагадують фрески у старому храмі, де вже тяжко відрізнити лінію від тріщини, авторські фарби від плям старості, написане поетом і додумане читачем».

 

* * *

Мов ранній птах

вгніздився я

у терновій короні.

 

Але й поле зіжмакане

а все ж таки родить

щороку.

 

А ще вистругати

щедрий стіл

й мати куди простягнути

руки.

 

О скибко

розкраяного хліба.

 

Переклав Василь Густі

 

“Українська літературна газета”, ч. 14 (306), 16.07.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?