Національний музей літератури України приймав у своїй світлиці гостей із Тернополя. Ювілейний рік членкиня НСПУ, просвітянка, активна громадська діячка Леся Любарська розпочала із столиці. Це була не просто поетична зустріч. Пані Леся представила свою творчість і через пісню, адже в неї у пісенному доробку майже сотня пісень, які виконують відомі співаки України. А загалом на її вірші написано біля чотирьохсот мелодій майже 50-тьма композиторами України, які склали пісенник «Мелодія вечірньої зорі» на 476 сторінках.
Поетеса читала свої вірші, які пронизані великою любов’ю до рідної землі, маминого саду, прабабусиної вишиванки, Бога, батьків, українських героїв, імена яких від нас приховували десятки літ…
Високо оцінив творчу та просвітницьку діяльність голова ВУТ «Просвіта», лауреат премії ім.Т. Шевченка, депутат Верховної Ради багатьох скликань Павло Мовчан: «Творчість ваша, пані Лесю, давно виломлюється за межі вузького крайового масштабу і ви заслуговуєте на широкі сцени столиці…»
Вразила велика громадська діяльність письменниці, яка невтомно працює на благо свого краю та України. Похвально те, що вона глибоко розуміє потреби людей, зокрема поважного віку, тому і започаткувала виїзні концерти біля житлових будинків свого міста. «Є люди, які не можуть піти в театр, філармонію через хворобу, або не мають на це грошей. А ми влаштували цілий концерт, де облаштували сцену і залу на природі. Як раділи жителі! А мені на серці добре і спокійно. Адже, я вважаю, що поет не має обмежуватись тільки пропагуванням своєї творчості, а й вихованням молоді в любові до свого народу, землі, українських цінностей… Бути людиною з великої літери» – говорить пані Леся.
Тому земляк поетеси, професор, заслужений працівник культури України Петро Андрійчук, у вітальному слові до поетеси сказав: «Я пишаюсь, що в моєму краю – столиці Вишиванки – Борщеві, є така перлинка, як пані Леся, з таким дивовижно-поетичним прізвищем Любарська».
Поетеса започаткувала не один захід, який об’єднує людей у спільному слові, молитві, пісні… Вона часто є гостею у школах, університетах, бібліотеках, музеях і приватних заходах…
Вже дясяток літ організовує і проводить різні заходи в УД «Перемога» в рідному Тернополі. Читає свої вірші просто неба у сквериках, адже «люди просять». А ще просять «Культурний фронт Тернополя Лесі Любарської» заспівати, бо знають, що це нагода «наспіватись разом». І пані Леся не відмовляє…
У поетеси 20 власних книжок, в тому числі 8 дитячих, біографічний роман, дитячий пісенник та пісенна казка. Упорядкувала та видала 11 колективних збірників.
Пані Леся нагороджена чисельними нагородами різних гілок влади. Серед інших орден княгині Ольги 3 ст., медаль Президента України «20 років Незалежності України», грамота Верховної Ради України… Вона переможниця обласного конкурсу «Людина року 2013», лауреат всеукраїнської мистецької премії ім. Братів Лепких, переможниця міжнародного літературно-поетичного конкурсу «Обранці небес» ім. В.Стуса у двох номінаціях, Почесна громадянка Тернополя… Ім’я поетеси серед імен в книзі «Золота еліта Тернопілля».
Пісенну творчість мисткині представляли народні артисти України Світлана Мирвода та Тетяна Негрій, заслужені артисти естрадного мистецтва України: Валерій Богаченко, Ірина Демчук, Неллі Кушнір, а також Наталя Мельник з Ірпіні та Божена Демчук, яка читала поезію поетеси.
Вітальні слова звучали від заступника голови «Просвіти», академіка Академії педагогічних наук України Георгія Філіпчука, кінорежисера, доктора мистецтвознавства Дмитра Ломачука, відомих письменників Василя Василашка та Ніни Шаварської, завідувачки відділенням музею Раїси Сеннікової, «Тернопільського земляцтва» у Києві, яке вручило кожному тернополянину Почесні грамоти та красиві букети троянд з київської землі…
Розчулили пані Лесю слова голови Київської організації письменників України, відомої письменниці Тетяни Фольварочної, яка вручила гості Подяку НСПУ, зазначивши, що «пані Лесю болить все те, що болить Україну» і побажала подальших успіхів у всьому.
«Це для нас несподіванка. Київ пожалкує що не був тут увесь…» – зазначив Павло Мовчан.
І це справді так. Чудовий ювілейний концерт «Мелодія літа» ще довго звучатиме у кожного, хто прийшов на зустріч з письменницею-тернополянкою Лесею Любарською.
ПОЕЗІЄ, ДОДАЙ МЕНІ ВОГНЮ
Поезіє, додай мені вогню,
Ввійди у серце, мов святе Причастя.
Слова мережать ружі і стерню,
То краплю смутку, то шматочок щастя.
Поезіє, спасибі за куплет!
Ти помагаєш бачити незриме.
Тобі на вівтарі несе Поет
Душі своєї іскру невгасиму.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Коли: «Рятуйте!» – крикну десь на дні,
Лице утру від бруду і від поту,
Подай мені, благаю, позивні,
Щоби не збитись з вірного польоту.
А як сьогодні знову не засну,
Складати буду рими до світанку,
Поезіє, дай іскорки вогню,
Або ж спали у ньому до останку.
ГАЛИЦЬКА КРАСА
Збирає сонце ранішню росу,
Пливе світанок за високі гори,
А я люблю цю галицьку красу,
Зеленооке смерекове море.
Дзвенять цимбали, скрипка виграє,
Тут мої мрії, тут моя колиска,
А я молюсь за все, що в мене є
І Україні кланяюся низько
Горить життя в калині і вербі,
Праотча земле, горнуся до тебе.
Ти – моя пристань в радості й журбі,
Ти – наймиліше і єдине небо.
Мене зродила галицька земля,
Дала і щирість і жіночу вроду.
Я – України часточка мала,
Я – вічна пісня рідного народу.
ДОРОГА ДОДОМУ
Дороги – кажуть – всі у Рим ведуть.
Та ні. Вони ведуть завжди додому.
Лиш свій поріг знімає біль і втому,
Лиш рідні вишні гарно так цвітуть.
Спішиш додому із крутих доріг,
Ось-ось вже близько твоя рідна хата.
І так запахла біля хвіртки м’ята,
Що аж сльозину стримати не зміг.
О, як давно я вдома не бував…
Пробач мені, моя старенька мамо.
Я мандрував далекими світами,
Я бачив в сні це поле, верби, став…
Ти бачиш, я навколішки стаю,
Цілую землю, що мене зростила
І відчуваю, як цілюща сила
До мене лине. Чари її п’ю.
Ось, з вами вип’ю терпкого вина,
Щокою притулюся до калини…
Але чия у тому є причина,
Що моя пісня робиться сумна?..
Летів додому, наче на крилі,
А з хати йду — притишуються кроки.
Пробач, мій краю, що вже довгі роки
Цвіту-живу не в рідній стороні.
Дороги – кажуть – всі у Рим ведуть,
Та ні, вони завжди ведуть додому,
Де мама пиріжки пекла малому,
Де був я найщасливішим, мабуть.
НА ПОДІУМІ ВІЧНОЇ КРАСИ
Я вже давно не «шістдесят на дев’яносто…»
І зайва зморшка, й складка «не туди».
Не комплексую, літо кличу в гості,
І пустощі зі мною ще «на ти».
В душі, здається, ще двадцятка «з гаком»,
Хоч вперто сивина краде чоло.
Казала мама: «Та сиди вже «маком»,
Я ж не сприймаю слів «цвіло…було…»
Люблю усе в теперішньому часі,
Хай проліски в житті вже не цвітуть,
І мій вагон не мчить у «першім класі»,
Зате роки ще «задніх не пасуть».
Хай в талії вже — сто, а бюст — сто двадцять,
А хто сказав, що це не є модель?
Для когось пишнота — лише за щастя!
Це, друзі — тренд, коли іде XV!
Хай в талії вже сто… Та Мона Ліза
Іконою до наших днів єси.
Таким жінкам завжди відкриті візи
На подіумі вічної краси.
***
Я ІЗ ВІЛЬНИХ ВІТРІВ
Я із вільних вітрів,
Що цілують в степах зелен-трави.
Вільний дух козаків,
Що гострили в походах булави.
Я із вільних птахів,
Що летять, не складаючи крила.
Я – відлуння тих днів,
Де свободу із кров»ю місили.
Я із чистих джерел,
Що несуть в собі силу, щоб жити.
Я із вільних вітрів…
Чи їх спробує хтось зупинити?..