Юрій Щербак. «Українська цивілізація, “руській мір” і комплекс меншовартості»

535

“Українська літературна газета”, ч. 11-12 (329-330), червень 2022

 

На межі 1960 — 1970 років у Києві засяяла інтелектуальна зірка першої величини: критикеса,  культурологиня,  есеїстка. Киянка,  молода жінка могутнього темпераменту й блискучої полемічної вдачі.

Майя Каганська.

Про цю людину,  яка стала подругою геніального київського поета Леоніда Кисельова,  я міг би розповісти чимало,  але обмежусь лише одним спогадом. Отож,  М. Каганська, яка певний час працювала в молодіжній газеті “Комсомольское знамя” (я пишаюсь її рецензією на мою першу повість “Як на війні”), уславилася в ті,  глибоко совкові часи двома крамольними твердженнями:

1.Російська література,  як і російська імперія,  вже давно відбулася й почався довгий період її занепаду.

2.Українська література,  як література молодої політичної нації,  яка щойно формується й наближається до державності,  має великі перспективи й простір зростання.  У цієї літератури велике майбутнє.

Ці слова були уважно почуті в середовищі молодих шістдесятників,  знаменом яких був український критик Іван Дзюба: він проголошував ідеї відродження української мови,  літератури й — в ширшому сенсі — української цивілізації. Він підкреслював,  що,  незважаючи на репресії комуністичної влади, збереглася творча енергія та інтелектуальний потенціал української нації.

Тридцять років незалежності України — при всіх зупинках,  відступах й гальмуваннях — дали могутній поштовх розвитку української цивілізації,  зокрема мови й літератури. Згадаймо імена хоча б таких творців,  як Ліна Костенко, Д. Павличко,  І. Малкович,  М. Слабошпицький,  Любов Голота, названий вже І. Дзюба,  С. Жадан,  Р. Лубківський, Р. Іваничук, П. Кралюк, М. Жулинський,  В. Брюховецький , Б. Горинь та багато інших, нехай вибачать мені,  що не назвав…

Це не був політичний проект якоїсь партії націоналістів (такої впливової націоналістичної партії в нас,  на жаль,  просто нема). Процес цей майже не підтримувався державою (хоча б мав!),  яка, наскрізь просякнута агентами впливу Росії,  хвора на комплекс меншовартості,  так і не стала потужним спонсором та співтворцем нового українського відродження.

Становлення великої української культури — не лише літератури,  а й музики,  образотворчого і театрального мистецтва — їх,  сказати б,  укорінення в європейському й світовому ландшафті — відбувалося великою мірою спонтанно,  завдяки приватній енергії окремих митців та колективів.

Принципово іншим шляхом розвивався політично-диверсійний проект “рускАго міра”, підтримуваний та щедро фінансований розвідувально-пропагандистськими органами Росії. До 2014 року Україна,  з її неосяжною демократією, керована принципом КАКАЯ РАЗНИЦА (з наголосом на першому А)  та хронічною слабкістю корумпованих захисних систем,  байдуже спостерігала за активним просуванням носіїв та організацій “рускаго міра” — цих ракових клітин,  налаштованих на знищення нашого державного організму.

Пам’ятаю,  як на одній з конференцій в Києві давав вказівки своїм агентам тодішній керівник руського міра Ніконов, внук сталінського наркома Молотова …

З війною 2014 року руський мир відкрив своє повторне,  імперсько-шовіністичне обличчя,  вбивствами і пожежами прокотився по Україні,  підготував ідеологічний ґрунт для великої війни 2022 року.

Проголошена мета цього “міру” — знищення українського народу,  його держави,  мови,  армії,  віри.

Хіба дивно,  що народ та його армія,  які стікають кров”ю, сповнені сьогодні ненавистю до всього російського — від Пушкіна до Прілєпіна?

Упродовж двадцяти років путінського правління ми спостерігали справжню пришвидчену деградацію російської культури,  зведення трагічної історії російсько-совєтської імперії до примітивних побєдобєсних схем,  вигаданих невігласом-диктатором.

Російська мова,  яку так ревно захищають окупанти,  вбиваючи російськомовне населення України, пробила брудне дно — що видно з оприлюднених СБУ розмов агресорів.  Словниковий запас – п’ятдесят слів,  з яких тридцять — мат-перемат. І це — той “вєлікій і магучій”, до якого схиляють нас як вороги,  так і деякі наші діячі? Схаменіться, люди.

Москва з її дрібними бісами соловйовим,  скабєєвою,  басковим та міхалковим давно перестала бути “духовним центром”. Цей факт визнають навіть російські ліберали,  які прожогом кинулися в еміграцію,  геть від Москви.

Хоч як це дивно,  але в Києві знайшовся персонаж хлєстаковського пошибу, який вирішив зневажити українську культуру,  не маючи про неї жодного поняття. Страждаючи на комплекс меншовартості,  помножений на манію величі,  цей автор пришіптує; “Я, поки я тут щось значу, не дам будувати з України велику країну з маленькою культурою(!)”.*

Боюсь,  що автор  сей нічого не значить для української культури. Вона просто не помітила його.

Бо вона — велика. І за нею — велике майбутнє.

І завозити в Україну “антропотоки” хороших росіян,  “близьких нам за ментальністю,  духом,  мовою і так далі” також ніхто не дозволить. Вже позавозили після 1933, 1946,2014 (до Криму). Уроки вивчені. Висновки зроблені.

ПС. З Маєю Каганською я,  будучи послом України в Ізраїлі, побачився востаннє в 1994 році в Єрусалимі.  Майя Лазарівна, професор, відома в Ізраїлі дослідниця світової літератури, гаряче підтримувала незалежність. України й бажала нам якнайшвидше подолати тягар імперського минулого. Вона померла 2011 року й похована на священній Оливковій горі в центрі Єрусалиму. Ії пророцтво щодо російської та української культури збулося.

 

×) Див. Главком,  11/06/2022, Арестович в ефірі Фейгін ЛАЙВ

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!