“Українська літературна газета”, ч. 4 (372), квітень 2025
АВТОРА ВИЗНАНО НЕВІДОМИМ
Києворуська держава залишила величезну та дуже різноманітну літературну спадщину. Одним творам пощастило, і ми достеменно знаємо їхніх авторів («Слово про Закон і Благодать» київського митрополита Іларіона, «Повчання дітям» великого князя київського Володимира Мономаха). Імена авторів та редакторів наймасштабніших текстів Київської Русі – різножанрових енциклопедичних літописів – нині знаємо лише частково (найвідоміший із них –Нестор Літописець). Поширеним є випадок, коли ім’я автора давньоукраїнського твору відоме, але біографічна інформація про нього мінімальна. Така доля випала, наприклад, чернігівському та згодом київському ченцеві Данилові Паломнику, авторові «Житія і ходіння Данила, Руської землі ігумена» про прощу до Палестини (тоді – Єрусалимського королівства хрестоносців) на початку ХІІ століття – окремі відомості з біографії автора ми маємо лише з його тексту.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Можливими авторами «Слова про Ігорів похід» – визнаної вершини києворуської літератури, тексту світового значення – упродовж двох століть від часу його відкриття вважали багато десятків людей, але майже в усіх випадках керуючись суто абстрактними міркуваннями, майже без текстологічних доказів. Серед кандидатів на роль найталановитішого поета давньокиївської держави – великий князь київський Святослав, його дружина Марія, син Володимир, брат Ярославни Володимир Галицький, сам Ігор, його дружина Ярославна (її ім’я залишилося невідомим), численні бояри, воєводи та тисяцькі (командувачі міських ополчень – тисяч), співці Митуса та Ходина (ім’я останнього – результат одного з можливих прочитань рядка наприкінці «Слова», хоча припустимі й інші прочитання).
При визначенні автора слід зважати на те, що «Слово про Ігорів похід» репрезентує традицію усного героїчного епосу – дружинної поезії, виконавський аспект якої містить помітні елементи драми. Численні деталі поеми, зрозумілі тільки сучасникам, свідчать про її створення незабаром після описуваних подій. Сказаним окреслено коло пошуків автора.
Текстологічні аргументи були висловлені на користь авторства впливового київського боярина Петра Бориславича, якому деякі дослідники приписують також численні фрагменти тогочасного літопису – однак тут одна гіпотеза (про авторство літопису) має підтвердити іншу (про авторство «Слова»).
В українському словознавстві впродовж кількох десятиліть залишається популярною версія Леоніда Махновця і Степана Пушика (які полемізували щодо пріоритетності кожного) про авторство Володимира Галицького – брата Ярославни, однак невідомі не тільки його тексти, а й узагалі його письменницька діяльність. До того ж дослідження тексту «Слова» показало, що його автором не міг бути князь: звертання до князів у тексті не такі, які використовували самі князі один до одного (брате), а такі, які вживали щодо князів підлеглі (княже). Ця аргументація наведена, зокрема, в публікаціях визначної української дослідниці літописів та «Слова» Віри Франчук. Як відзначали критики, «князівська гіпотеза» також невірогідна психологічно та суперечить тодішньому етикету: Святослав або Ігор вихваляють самі себе, або Святослав – васального князя Ігоря… (З другого ж боку, на наш погляд, суто з психологічного погляду в принципі можливе авторство Ярославни: творцем поеми міг бути не тільки дружинник, як уважають численні дослідники, а й дружина дружинника; аргументи на користь авторства її брата поширюються й на неї саму).
Деякі дослідники, наприклад Михайло Грушевський, розвиваючи думку про створення «Слова» не в один етап, припускали навіть двох авторів: один звеличував великого князя київського Святослава, а другий, усупереч позиції першого, – новгород-сіверського князя Ігоря.
Однак жодна з численних гіпотез авторства «Слова», незважаючи на авторитетність дослідників та популяризацію ідей, не стала загальновизнаною. І це не випадково: спільна особливість чи не всіх припущуваних претендентів на авторство – у тому, що від них не тільки не залишилося текстів, а й узагалі вони невідомі в ролі письменників. А у випадку високомистецького «Слова» мало йтися про найвищу поетичну майстерність, заглиблення в український фольклор та широку обізнаність із фольклорно-літературними традиціями Сходу і Заходу (Сербії, Болгарії, Скандинавії, Візантії, іраномовних народів, тюрків та ін.). Творець «Слова» був винятково поетично обдарованою й водночас незвичайно ерудованою особою.
У чому ще дослідники проблеми авторства «Слова» давно згодні – це в тому, що автор не міг бути церковним діячем – адже в тексті, створеному через два століття після державного прийняття Руссю християнства, залишається надзвичайно потужною старовинна язичницька стихія (причому поетична реконструкція тексту показує й деякі приховані дальшим редагуванням імена язичницьких богів, відсутні у відомих списках). Саме язичницька стихія тексту могла бути причиною його випадкового збереження й такої малої кількості копій – ченці-переписувачі могли не тільки не копіювати крамольний твір, а й безпосередньо нищити його списки. До речі, літописні оповіді про цей самий похід містять істотніший компонент християнської ідеології, ніж поема. І це не дивно – попри усні джерела літописів, їхніми авторами та особливо редакторами виступали насамперед ченці. Тому неприйнятним є приписування авторства «Слова», наприклад, ігуменові (настоятелеві великого монастиря, тобто християнському наставникові, організаторові, ідеологові) Мойсею. Ситуацію не рятує оголошення язичницьких богів «Слова» художніми образами: для ревного християнина, а тим паче церковного діяча, у тодішньому світогляді це були не художні образи, а пекельні демони.
На нашу думку, сам текст «Слова» дозволяє припускати а) близькість автора до князя та його війська, б) сучасність автора описуваним подіям та в) різноманітну ерудицію й, отже, очевидно, високу освіту автора.
Сучасний науковий консенсус залишається на тому ж місці, що й два століття тому: автор найвишуканішого літературного тексту Київської Русі – невідомий.
ЛІТОПИСНІ ПІСНІ ПРО ІГОРІВ ПОХІД – СЛІДИ ФОЛЬКЛОРНОГО ГЕРОЇЧНОГО ЕПОСУ
Наявність стилістичних паралелей «Слова» з різними місцями літопису (що використовували, зокрема, для аргументації авторства боярина Петра Бориславича, якому приписувано і літописні фрагменти) не виявляється цілком помічною, оскільки літописна традиція спершу була усно-епічною й розвивалася за законами формування та функціонування фольклорного твору, авторство якого затемнене численними відтвореннями (переказуваннями, переспівуваннями). Як відомо, найбільш архаїчні фольклорні тексти сполучають неусвідомленість авторства з неусвідомленістю творчості – автор уявляє себе всього лиш оповідачем традиції. Крім того, за законами жанру фольклорний твір обов’язково має бути варіативним – існувати в різних версіях.
«Слово про Ігорів похід» – твір не фольклорний, а літературний, але написаний на основі потужної фольклорної традиції (до того ж різножанрової-героїчний епос, слави-плачі за загиблими князями як прототипи пізніших козацьких дум, замовляння-заклинання, гімни-славні з нагоди урочистих подій- за кожною з частин слова стоїть власна фольклорна традиція). Однак і щодо цього тексту можна говорити про варіанти. Ідеться не про списки «Слова» як плоди графічної роботи, а про наявність, поряд із усесвітньовідомою поемою, також літописних версій оповіді про Ігорів похід (досліджених,зокрема, Вірою Франчук). Ці літописні оповіді продовжують усно-епічну героїчну традицію зафіксованих літописами усних оповідей про походи великих князів київських Олега, Ігоря, Святослава та інших. На наше переконання, нині можна впевнено говорити про збереження до нашого часу двох варіантів художньої оповіді про похід новгород-сіверського князя Ігоря на половців – суто літературного (у різних списках) і генетично фольклорного (у літописних версіях). Художні засоби цих варіантів виявляють як спільні, так і відмінні риси. Примітно, що літописні версії так само піддаються поетичній реконструкції – це також римована епічна пісня з переважно однаковою, як і у «Слові», кількістю складів у рядку.
Більше того, фрагмент «Слова», що не ввійшов до відомих списків тексту, виявлений на початку «Галицько-Волинського літопису» (під 1201 роком). Поетична реконструкція показує органічну належність цього уривка до початку поеми про Ігорів похід, коли йдеться про діяння князів-попередників (там описано смерть Володимира Мономаха). Для Івана Франка «Слово» – синтез низки дружинних пісень (ув основі такої моделі – поділ давньогрецьких усноепічних поетів-виконавців на аедів-«співців» і рапсодів-«зшивачів»).
Отже, паралелі «Слова» з літописними текстами взагалі свідчать про єдиний мовно-інтелектуальний простір давньоукраїнського письменства, а сходження спеціально з літописними текстами про Ігорів похід засвідчують спільні усно-епічні джерела описів походів, до певної міри стандартизовані як за мотивами, так і за мовними засобами. (Найбільшою фольклорністю у «Слові» позначені, очевидно, цитати з пісень легендарного Бояна, епоха якого випереджала автора «Слова» на півтора століття й, отже, була значно ближчою до періоду існування на Русі майже виключно усної літератури). Через те для пошуків автора «Слова» треба застосовувати не порівняння тексту з літописами, а інші підходи.
Авторитетний український дослідник фольклорно-літературної традиції Київської Русі й, зокрема, «Слова» Станіслав Росовецький підкреслював, що не слід уявляти, начебто кожен давньоукраїнський автор написав лише по одному твору. Це – винятково важливий методологічний принцип дослідження, котрий визначає теоретичні підходи та шляхи пошуків. Адже чим видатніший твір, тим підготованіший автор, тим потужніший його творчий потенціал, який хоче і може вилитись у цілу низку текстів.
ДАНИЛО ПЕРЕЯСЛАВЕЦЬ
Пошукове завдання слід ставити так: чи відомі в давньоукраїнській літературі твори, більш або менш сучасні «Слову» (з урахуванням того, що автор міг творити впродовж багатьох десятиліть, як-от літописний полководець та епічний оповідач Янь Вишатич, якого давно пробують ототожнити з літописним Бояном), чиї художні засоби близькі «Слову»? І чим швидше ми перейдемо від загальних логічних міркувань до формального аналізу текстів (звукових, словесних, словосполукових та реченнєвих засобів), тим краще буде для визначення авторства, тим аргументованішою стане гіпотеза. Ретельні пошуки дозволяють знайти такий твір.
Ідеться про «Слово» (в раніших списках) або «Моління» (в пізніших списках) Данила Заточника з Переяслава, що написав відомий нині у різних версіях текст про владу і мораль, який належить до популярних у той час повчань і окремими місцями нагадує повчальні твори візантійської літератури. Заточником (тобто заточеним – ув’язненим) він прозваний тому, що через сварку зі своїм князем був засланий на далеку північ Київської Русі. Водночас це його прізвисько було явно покликане викликати асоціації з Приточником (так на Русі називали автора біблійної книги Притч, стиль якої нагадував текст Данила Заточника; біблійні афоризми Данила Заточника і «Слова про Ігорів похід» – тема для окремого дослідження). Ключовими проблемами твору Данила є взаємини в родині та взаємодія князя з підлеглими (суспільна роль князя – винятково важлива проблема також «Слова про Ігорів похід» та низки інших творів Київської Русі). Своїми ідеями та художніми засобами автор засвідчує знання фольклору, Біблії, візантійської літератури. Твір репрезентує ритмічну прозу (стиль, властивий Біблії, який тоді вважали сакральним).
У той час Переяслав, поряд із Києвом та Черніговом, належав до трьох основних центрів Київської Русі. Саме ці три князівства – Київське, Чернігівське та Переяславське – становили початкове ядро Русі, а території цих князівств доходили до місця розташування сучасної москви (якої ще тоді і близько не існувало!). Але ні північні околиці Київської держави (Новгородщину та Псковщину), ані її східні території (Суздальщину та Рязанщину) не вважали власне Руссю, що засвідчено багатьма письмовими повідомленнями: коли хтось їхав із півночі або сходу на Київщину або Чернігівщину або Переяславщину, про нього казали, що він їде «в Русь».
КОНКРЕТНІ ТЕКСТОВІ СВІДЧЕННЯ АВТОРСТВА
Іще раз підкреслимо, що припущення про тотожність автора «Слова про Ігорів похід» і «Слова» (у пізніших списках «Моління») Данила Переяславця робимо на основі не умоглядних міркувань, а цілком матеріальних свідчень тексту.
Комплексне дослідження лексики, словосполук, фразеології та поетичної техніки «Слова о полку Ігоревім» та сучасного йому (кінець ХІІ ст.) «Слова» Данила Заточника з Переяслава та його пізнішого (початок ХІІІ ст.) «Моління» дозволяє припускати ідентичне авторство. Поєднання Данилом південних і північних мовних рис можна пояснити засланням автора на північ (згадаймо гіпотези про створення «Слова про Ігорів похід» не одномоментно, а принаймні в два етапи з інтервалом між ними; не можна виключати й дещо пізніших додавань та редагувань аж до початку ХІІІ століття). Представимо результати дослідження у вигляді паралелей.
Лексика
въ буести («Слово», далі С) – буестію у старозавітному контексті (Данило, далі Д);
въвръжеся (С) – возверзи в новозавітному контексті (Д);
Господине (С) – господине (Д);
знаеми (С) – знаемъ (Д);
многовои (С) – Нашь царь богатее теб не множествомъ злата, но множеством воя (Д);
подвизашася (С) – не подвижится (Д).
Сполучення слів
велитъ послушати земли незнаемѣ (С, наша реконструкція: *велить чюти земли чюжѣ) въ чюжей землѣ (Д);
вѣщіа пръсты на живая струны въскладаше (С) – Гусли бо страяются персты (Д);
Грозы твоя (С, про князя) – грозы твоея (Д, про князя);
злата и серебра ни мало (С) – множество злата и сребра (Д);
и паволокы, и драгыя оксамиты (*шолкы? С) – Паволока испещрена многими шелки (Д);
итти дождю стрѣлами (С) – каплями дождевными яко стрѣлами (Д);
Ничить трава жалощами, а древо с тугою къ земли преклонилось (С) – и поничю на землю (Д);
отъ всѣхъ странъ (С) – по всѣмъ странамъ (Д);
свивая славы (С, реконструкція *словеса) –
и звітия (так!) словесъ (Д)
Фразеологія
Братіе и дружино! луце жъ бы потяту быти, неже полонену быти (С) – Братіе! Намъ ли отъ града погинути или граду отъ насъ пленену быти? (Святослав Хоробрий – Д)
Волгу веслы раскропити, а Донъ шеломы выльяти (С, наша реконструкція: *Волгу веслы росчерпати, Донъ шеломы росплескати) – Ни чашею моря расчерпати (Д);
въстона … Кіевъ тугою, а Черниговъ напастьми (С) – Злато искушается огнемъ, а человѣкъ напастьми (Д) – важливе для поета суголосся Черниговъ – человѣкъ;
Ни хытру, ни горазду, ни пътицю горазду суда Божия не минути (С) – Повѣдаху ми, яко той ести суд Божий надо мною, и суда де Божия ни хитру уму, ни гораздну не минути (утрачений список Данила Заточника, з яким працював визначний українознавець Ізмаїл Срезневський);
О Руская земле! уже за шеломянемъ еси (С) – Дивь за буяномъ кони паствити (Д – Список Толстого); Дивья бо за бояномъ кони пасти (Копенгагенський список); Диво за буяномъ кони паствити (Морозовський сп.);
орломъ подъ облакы та лѣтая умомъ (іноді виправляють на ор(ь)ломъ) подъ облакы (С) – и быхъ паря мыслию своею аки орелъ по воздуху; вознесутъ слово его до облакъ (Д);
поостри сердце мужествомъ (С) – Сердце бо смысленаго укрѣпляется въ телеси его красотою и мудростию (Д);
растѣкашется мыслію по древу (С) – ступая опаки умомъ своимъ, ползая мыслию яко змия по камению (Д);
тяжко ти головы, кромѣ плечю; зло ти тѣлу, кроме головы: Руской земли безъ Игоря (С) – Видѣхъ великій звѣрь, главы не имѣеть; тако и многіе полки без добра князя (Д)
Поетична техніка
1-й фрагмент тексту – Данило повідомляє про себе:
Сіи словеса
азъ Данилъ писахъ
въ заточеніе
на Бѣлѣ озерѣ (поділ на вірші наш).
Наша реконструкція:
*Си словеса Данилъ писа
въ затворѣ Бѣлѣ озерѣ.
2-й фрагмент тексту Данила відомий у варіантах:
Но не возри на м, кнже гдне, яко волкъ на ягн, но возри на м, гдне мой, аки мти на млднца (Список Толстого). Но не возри на мя, господине, яко волкъ на ягня. Но возри на мя господине яко мати на младенца (Копенгагенський список). Но не възри на м, г(осподи)не, аки волкъ на агня, но зри на м, аки м(а)ти на мл(а)д(е)н(е)цъ (Академічний список). Но не возри на мя княже господине яко волкъ наягня; но возри на мя господине мой аки мати на младенца (Морозовський сп.).
Наша реконструкція фрагменту:
*Но не въззъри на м,
акы волкъ на ягн,
но (въз)зъри на м,
акы мати на дит.
3-й фрагмент тексту Заточника відомий у варіантах:
Кому любово, а мнѣ горе лютое; кому бело (так!) озеро, а мнѣ черные смолы; кому лачь озеро, а мнѣ, на немъ сѣд, плачь горки (так!); кому ти есть новъгородъ, а мнѣ углы опали (Список Толстого). Кому благо Любиво (так!) а мнѣ горе лютое, кому Бѣло озеро, а мнѣ чернѣе смолы, кому Лаче озеро, а мнѣ на немъ плачь горькій. И тако ти есть Новъгородъ, а мнѣ углы отпали (Копенгагенський список). Кому б(о)голюбиво, а мнѣ горе лютое кому бѣло озеро а мнѣ чернѣи смолы кому лаче озеро а мнѣ на немъ сѣд плачь горкіи (так!) и ком ти ес(ть) Новъгород(ъ), а мнѣ и углы отпадали (Академічний список). кому любовь а мнѣ горе лютое; кому Бѣлоозеро а мнѣ черные смолы; кому Лачь озеро а мнѣ на немъ сѣдя плачь горки (так!); кому ти есть Новгородъ а мнѣ углы опали (Морозовський список).
Наша реконструкція фрагменту:
*Кому Боголюбово,
а мьнѣ горе лютое;
кому Бѣло озеро
а мьнѣ черные смолы;
кому Лаче озеро,
а мьнѣ плачь горький;
ком Новъгородъ,
а мьнѣ и глы опали.
Ритміка та сама, що й у «Слові о полку Ігоревім»:
*Яръ туре Вьсеволоде,
стоиши на борони,
прыщеши на ворогы
стрѣлами колеными…
4-й фрагмент тексту Данила відомий у варіантах:
Бысть зыкъ мой трость книжніка (так!) скорописца, и увѣтлива уста, аки рѣчьнная (так!) быстрость (Список Толстого). Бысть языкъ мой трость книжника скорописца увѣтлива уста яки рѣчьная быстрость (Копенгагенський список). Бысть языкъ мой трость книжника скорописца, и увѣтлива уста, аки рѣчна быстрость (Академічний список). Бысть языкъ мой яко трость книжника скорописца и увѣтлива уста аки рѣчная быстрость (Морозовський список).
Наша реконструкція фрагменту:
*Бысть зыкъ мой акы трость
кънижьника-скорóписьца,
велеречивая уста,
акы рѣ’чьная быстрость.
Порівняймо «Слово о полку Ігоревім»:
Не тако ли, рече, рѣка Стугна: худу струю имѣя, пожръши чужи ручьи и стругы ростре на кусту, уношу князю Ростиславу затвори Днѣпрь темнѣ березѣ. Плачется мати Ростиславля по уноши князи Ростиславѣ. Уныша цвѣты жалобою, и древо с тугою къ земли прѣклонило.
Наша реконструкція:
*Не тако ли рѣка Стгна:
имѣчи худу струю,
съжръши чýжи ручьи й стргы
рострена къ устию,
уна кънзя Ростислава
затвори днѣ при березѣ (затвори при темнѣ брезѣ?).
Плачетъ мати Ростиславля
по уноши Ростиславѣ (по уноши младе кънзи?).
Ничить трава жалобо,
а дерева съ туго
къ земли прѣклонилис.
У 4-му прикладі бачимо подібні суголосся у Данила й у «Слові о полку Ігоревім»: струю … стругы рострена к усту … князю Ростиславу (С) –остиславуРо трость книжника … уста … быстрость (Д).
ГІПОТЕЗА ПОТРЕБУЄ УВАГИ
Здійснене текстологічне порівняння дозволяє заглибитись до творчої лабораторії автора вершинної києворуської поезії, чий текст – сяюче багатовіковою славою чоло давньоукраїнської літератури.
Чи можна зробити висновок про остаточне встановлення авторства «Слова про Ігорів похід»? Безперечно – ні. Однак тут висловлено якісно нові аргументи на користь авторства – порівняння конкретних текстів на різних рівнях мовної структури. Наведений матеріал потребує різнобічного обговорення (фольклористами, літературознавцями, мовознавцями, істориками, мистецтвознавцями, культурологами та ін.) і найжорсткішої критики – тільки вона здатна загартувати гіпотезу й викувати істину. А вона – істина щодо Київської Русі й, зокрема, її найвищої літературної вершини – украй необхідна Україні, що захищає свою історію, свою ідентичність, своє майбутнє.
Юрій МОСЕНКІС,
почесний громадянин міста Києва, почесний академік Національної академії мистецтв України
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.