“Українська літературна газета”, ч. 12 (368), грудень 2024
Нещодавно в медіацентрі Любашівської публічної бібліотеки імені В. Є. Панченка пройшов літературний захід-реквієм, присвячений пам’яті видатного українського літературознавця, критика, письменника, культурного діяча та громадського активіста, уродженця Любашівщини Володимира Панченка (2.09.1954-14.10.2019).
«Без душевності, теплоти, милосердя, усіх чеснот, які були в повній мірі у Володимира Євгеновича, буде дуже і дуже холодно на світі!» — писав про свого колегу і друга український літературознавець В’ячеслав Брюховецький.
Головною подією дня стала презентація книги однокурсниці В. Є. Панченка, кандидатки філологічних наук, доцентки Одеського національного університету імені І. Мечникова Любові Ісаєнко «Володимир Панченко: у своєму часі та понад часом. «Гарно мені було у цьому світі».
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Український письменник та літературознавець невпинно працював на благо Одеси, Кіровограду та України. Був серед перших, хто діагностував загрозу «руського міра», прямо вказавши його ідеологів серед українського політикуму та наукової спільноти.
СЦЕНАРІЇ ЗАЛИШИЛИСЯ НЕЗМІННИМИ
Володимир Панченко пророчо говорив: «Усе, що відбувається з Україною, у мене асоціюється з 1917-1920 роками.
Гібридна війна, яку веде Путін, у нас уже була: колись її так само вели проти України Ленін, Троцький, Свердлов. Вони теж казали: «наших там нет»; на Україні йде громадянська війна. А насправді? Ось недавно я читав київську газету «Боротьба» за 1919 рік. 12 лютого «Боротьба» подала інтерв’ю з командиром Першої радянської бригади «т. Щорсом», який, не криючись, пояснив, що ще з літа 1918 р. в районі Курська почалося формування групи військ для наступу на Київ! Радянська Росія озброювала українських партизан-щорсівців, перетворюючи їх у регулярне військо. Цими днями, хвалився Щорс, сподіваємося «приходу великих резервів Совітського війська»…
Ну й чим це відрізняється від дій путіна на Донбасі? Більшовицька росія інспірувала внутрішній конфлікт, аби повалити владу Центральної Ради, Скоропадського, Директорії, називаючи її «буржуазно-націоналістичною» (а тепер – «фашистами» й «хунтою»!).
Сценарії, прийоми – ті ж самі!
Важливо тільки, щоб ми самі пам’ятали уроки історії. Один з них такий: будьмо сильними. Не уповаймо на інших. Не сварімося між собою, бо цим обов’язково скористається ворог…»
ЛИНУВ ДУШЕЮ Й ТІЛОМ У РІДНУ ДЕМИДІВКУ
Володимир Панченко народився в родині агронома Євгена Якимовича і вчительки Віри Антонівни.
Світоч науки і літературознавства у своїй автобіографії писав: «Мамі, коли вона народила мене, було 28 років, батькові — 33. З’явився я на світ важко, у великих маминих муках. Батька саме удома не було: він поїхав до Одеси забирати звідти щойно померлого тата Якима Панченка. Вийшло так, що моє народження і дідова смерть збіглися в часі. Мати часто говорила мені про це. «Дід помер, а онук народився», — не раз казала, дивуючись».
З раннього дитинства сільський хлопчина захоплювався книгами. Мало не щодня навідувався у сільську бібліотеку, розташовану в одній з хат біля крамниці, звідки її згодом перенесли у клуб. Електричного світла у селі не було до 1967 року, тож читати і робити уроки йому доводилося під гасовою лампою.
Чотирнадцятирічним Володимир Панченко пішов у 9-й клас Любашівської середньої школи №1. Тоді підвезення школярів до центральної школи не було, а добиратися польовими дорогами на навчання з Демидівки через Новоселівку до Любашівки, особливо взимку, було проблематично. Тому Володя винаймав кімнатку в райцентрі, а на вихідні поспішав додому, у рідне село.
В Любашівський період життя допитливий юнак також відвідував бібліотеку, а ще книжковий магазин, де читав і купував найцікавіше для себе. Захоплювався літературною творчістю: писав вірші та оповідання, які залюбки друкували на шпальтах районної газети «Хлібороб».
Будучи студентом, Володимир Панченко друкувався в обласній пресі та університетській багатотиражці.
1975 року В.Є. Панченко закінчив філологічний факультет Одеського університету імені Іллі Мечникова та аспірантуру. Працював асистентом, старшим викладачем, доцентом Одеського державного університету імені Мечникова (1979-1984). З 1984 по 2001 р. мешкав у Кіровограді (після декомунізації Кропивницький). Обіймав посаду доцента кафедри української літератури (1984-1998), завідувача кафедри зарубіжної літератури та компаративістики Кіровоградського державного університету ім. Володимира Винниченка (1998-2001). У 2001 р. перебрався у столицю. У 2001-2014 р.р. – професор кафедри філології Києво-Могилянської академії, у 2002-2007 р.р. – віце-президент НаУКМА. Як народний депутат Верховної Ради першого скликання (1990-1994) сприяв поверненню в Україну колекції особистих речей Володимира Винниченка.
Володимир Панченко – один з ініціаторів створення міського літературно-меморіального музею І.К. Карпенка-Карого, автор сценаріїв документальних фільмів «Голгофа Володимира Винниченка» (1995), «Місія Євгена Чикаленка» (2005).
Життєвий і творчий шлях Володимира Панченка був тернистим, але він мужньо здолав його, ставши справжнім світочем національної культури. Як ніхто, розумів, що «культурний щит» захищає країну більше, аніж армія. Він був представником справжньої еліти, яка зберігає, розвиває і передає наступним поколінням те, що з часом лише набирає цінності.
Все життя Володимир Євгенович, працюючи в Одесі, Кропивницькому чи Києві, не поривав своїх зв’язків з Демидівкою. Поспішав на гостинну до своєї тітки, простої колгоспної доярки Люсі (Людмили Рахліцької) у Любашівку. І саме в рідному селі у 2013-му він презентував свою книгу мандрів «Сонячний годинник: Книга пілігрима», подарувавши фоліанти з автографом бібліотекам, родичам, друзям та усім демидівським школярам.
Володимир Євгенович давно планував поїздку у рідні пенати, ретельно готувався до неї, кілька разів відкладав подорож, але, врешті-решт, віднайшов час і таки втрапив до милого серцю краю. І не сам, а разом з директором київського видавництва «Темпора» Юлією Олійник, яка займається виданням історичної, військово-історичної, мемуарно-історичної та мемуарно-архівної літератури.
Не менш дбайливо готувалися до творчої зустрічі зі знаменитістю й самі демидівці. Особливо постаралася завідувачка сільським Будинком культури Віра Рубля, яка доклала чи не найбільше сил і наснаги, щоб вона пройшла якнайкраще.
Коли довгоочікуваний гість вийшов з автівки, з радісною посмішкою вітався з людьми на вулиці. І хоча спливло чимало часу від його останніх відвідин Демидівки, впізнавав всіх поважних своїх краян, сусідів, друзів та однокласників. У фойє СБК Володимир Євгенович надовго зупинився біля спеціально підготовленого стенду з раритетними фотографіями «Як жило моє село». На представлених світлинах, ніби у калейдоскопі, відобразилося життя-буття колись заможного села середини минулого століття: трудові і святкові будні веселих і працьовитих колгоспників, безтурботне дитинство школярів.
З великою цікавістю були сприйняті присутніми спогади і самого письменника, який емоційно і душевно розповідав про головні етапи свого життя, про людей, які заохотили до літературної та дослідницької роботи, про шлях, який він здолав від простого і бешкетного демидівського хлопчини до відомого письменника, літературного критика та професора найзнаменитішого закладу України — Києво-Могилянської академії.
Юлія Олійник також додала, що демидівський геній своїми подорожами та своїми розповідями тче тканину нашого життя. Його «Сонячний годинник» та інші книги стимулюють допитливих чи вивчати рідний край і безкінечно цінувати людей, які творять тканину нашого життя.
Щире спілкування знаменитого письменника із земляками перемежовувалося виступами сільських самодіяльних артистів та школярів. Концертна програма на особисте замовлення Володимира Панченка відкрилася піснею «Про рушник», яку виконали Віра Рубля і Анатолій Чиж. Зворушливою була й пісня «Демидівка», а юні школярі — члени хореографічних гуртків «Зіронька» і «Юність» — віртуозно представили свої танцювальні композиції.
Ділячись творчими планами, Володимир Панченко пообіцяв, що обов’язково напише цікаве дослідження і спогади про рідну Демидівку і вже зібрав по архівах чимало цікавих матеріалів. Адже це місце, де творилась історія, відбувалися цікаві події, про що свідчать старовинні хрести на місцевому кладовищі та легенди.
На жаль, не встиг!
ВОСКРЕСИВ УКРАЇНСЬКУ ЛІТЕРАТУРУ
Автор понад 300 праць, Володимир Панченко залишив нам велику спадщину насамперед добра і злагоди, роздумів, побажань, надій і сподівань.
У його книгах, наче живі, постають незабутні образи Миколи Гоголя і Володимира Винниченка, Тараса Шевченка і Миколи Зерова, Василя Гроссмана і Миколи Хвильового, Пантелеймона Куліша й Анни Ахматової… В. Панченка можна назвати пристрасним захисником української духовності, взятої у контексті культури світової та європейської, що особливо важливо в наші «темні роки» войовничого хамства, національного нігілізму та цинічного рабського «малоросійства».
Літератор був постійним автором і відданим другом газети «День».
Вже будучи тяжко хворим, В. Панченко напружено працює. Протягом 2018-2019 років одна за одною виходять книги: «Повість про Миколу Зерова», «Літературний ландшафт України. ХХ століття», «Сонячний годинник. Книга пілігрима» (друге видання).
Ці книги стали своєрідним підсумком наукового і життєвого шляху Володимира Панченка.
Загалом він зробив чи не найбільше з вітчизняних літераторів, щоб повернулася до життя розтрощена сталінізмом «убієнна українська література!».
– Всі його книжки дуже схожі на нього – вони розумні, літературно артистичні і за кожною, як і за ним особисто, вгадується ціла бібліотека, до котрої він тягнувся своїм спраглим і сміливим розумом, — писав про Володимира Панченка український прозаїк, критик, літературознавець, публіцист Михайло Слабошпицький.
Багатогранна творчість В. Панченка освячена лауреатством низки престижних літературних премій.
СПРАВЖНІЙ УКРАЇНСЬКИЙ ПАТРІОТ, ІНТЕЛІГЕНТ ТА ПІЛІГРИМ
Таким постає Володимир Євгенович у книзі-пам’яті «Володимир Панченко: у своєму часі та понад часом».
Авторка цього фундаментального видання одеська педагог і публіцистка Любов Ісаєнко на 456 сторінках розмістила автобіографію, хроніку життя й творчості літературознавця, його ранню поезію і прозу, інтерв’ю, листування, дарчі написи, близько пів сотні спогадів сучасників, зокрема, філологів, письменників, журналістів, поетичні присвяти науковцю, перелік100 кращих творів української літератури ХХ століття, запропоновані Володимиром Панченком, світлини. Художньо-графічне оформлення книги конала одеська художниця Лариса Дем’янишина. Перше ніж взятися за ілюстрації, митець детально прочитала спогади про В. Панченка. Її малюнки у книзі природно поєднують багатозначність і символізм класичної вільної графіки, перегукуючись з емоційною «кучерявістю» народного малювання.
Перший наклад — 100 екземплярів — побачив світ завдяки спонсорській допомозі очільника Любашівської громади Геннадія Павлова, аграрія-мецената Анатолія Артеменка, гранту Одеської ОВА, фонду «Відродження» та щирих друзів письменниці. Любов Миколаївна сподівається, що їй вдасться віднайти необхідні кошти, щоб надрукувати ще сотню книг для бібліотек Одещини та України!
«Володимир Євгенович – «геніальна Людина, Навчитель, який продемонстрував нам свою титанічну силу Людяності, силу Любові до тих, з ким він спілкувався як друг, силу справедливості до слова як науковець, силу Правди як громадський діяч», — написала у книзі Любов Ісаєнко. Про це говорив на презентації книги у бібліотеці місцевий меценат і благодійник, випускник вишу імені І. Мечникова Анатолій Артеменко. Він зазначив, що Любов Ісаєнко спершу надихнула його на відкриття у Любашівці пам’ятної дошки В. Є. Панченку, а згодом профінансувати видання книги про видатного уродженця Одещини.
Перші екземпляри збірки «Володимир Панченко: у своєму часі та понад часом» були вручені рідним, землякам та авторам спогадів про яскравого літературознавця, проникливого критика, пристрасного публіциста, дбайливого «садівника» й хранителя Українського Духу.
Варто відзначити, що землячка В. Є. Панченка, культпрацівниця з Демидівки Віра Тетьора запропонувала перетворити родинну оселю Панченків, що нині пустує, на музей-садибу В. Є. Панченка.
ГІДНА ПАМ’ЯТЬ ПРО В. ПАНЧЕНКА
Депутати Кропивницького перейменували вулицю Декабристів на вулицю Володимира Панченка. За два місяці до смерті Володимира Панченка міська рада присвоїла йому звання почесного громадянина. Пізніше його ім’ям було названо міську центральну бібліотеку.
2020-го на честь великого земляка на фасаді Любашівського ліцею №1, де кмітливий юнак з Демидівки навчався у 1968-1970 роках в старших класах, відкрили меморіальну дошку.
Ідея, ініціатива та організаційне втілення цього пам’ятного культурно-історичного задуму — вшанування світлої пам’яті Володимира Панченка — належить кандидату філологічних наук, доценту Одеського національного університету імені Іллі Мечникова, відміннику освіти України, члену НСЖУ Любові Ісаєнко.
Лише в Одесі, де більше 20 років навчався і трудився видатний громадський, науковий та політичний діяч В. Панченко, ще немає вулиці його імені, лише провулок.
Володимир Панченко пішов у засвіти на 66-му році життя, на Покрову Пресвятої Богородиці — покровительки козаків та українських патріотів.
Прах нашого земляка навічно упокоївся на кладовищі с. Олексіївка, що неподалік Кропивницького. На монументі викарбовано вислів В. Панченка: «Світ, звісно, недосконалий, але життя — штука прекрасна, і як добре, що кожен із нас, сущих, відвідав цей дивний світ, цю «планету людей», де серед усього-усього є стільки цікавого і радісного».
Одеський біограф, друг і колега Володимира Панченка Людмила Ісаєнко завжди зазначає, що Володимир Євгенович був не лише літератором і науковцем, а ще й активним громадським діячем, зустрічався з президентами України. До його думки дослухалися міністри, депутати, олігархи, бо вмів сказати й відверто говорив те, що думав.
Але, перш за все, він — Людина з великої літери. Був справжнім Другом, навдивовижу уважним і делікатним. Відзначався добрим, тонким гумором.
Без його емоційного, світлого, але фундаментального слова сучасники значно менше знали б не лише про Винниченка, а й про Маланюка, Чикаленка, Яновського, Тобілевича і Кропивницького. І в людській пам’яті залишиться як літературний критик, літературознавець, письменник, автор наукових робіт, підручників та численних праць з історії української літератури, справжній патріот України.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.