Юлія Григорчук. Рукописи Віри Вовк, віднайдені в архіві Ростислава Братуня

230

Наприкінці травня 2020 р. донька письменника Ростислава Братуня Наталія Колісніченко-Братунь віднайшла в архіві батька рукописи з інскриптами «Віра Вовк». Це чотири аркуші з 8 віршами зі збірок «Зоря Провідна», «Чорні акації», написані рукою поетеси, а також листи й листівки Віри Вовк, яка й зараз, у 94-літньому віці, невтомно творить для рідної землі (так, у 2020 р. в Ріо-де-Жанейро вийшли друком її збірки «Розарій для Богородиці» і «Розарій для Христа»).

Особливу цінність з-поміж віднайдених документів становлять, власне, автографи поезій. Не відомо достеменно, коли саме Віра Вовк познайомилася з Ростиславом Братунем, де відбулася їхня зустріч і як у письменника опинилися рукописи творів авторки. Єдине, що документально засвідчене, це те, що після вимушеної еміграції у 1939 р. Віра Вовк вперше приїхала на Батьківщину у 1965 р. Відтоді приїжджала вже не раз: у 1967, 1968, 1970, 1989, 1990, а після здобуття Україною незалежності – майже щороку.

Найвірогідніше, зустріч письменниці з Р. Братунем відбулася в 1967-1970 рр. Саме цей період був для Віри Вовк найбільш плідним на творчі зустрічі: у 1967 р. був організований її літературний вечір у Спілці письменників [1, с. 175], тоді ж відбулося знайомство з тогочасною українською мистецькою елітою: І. Драчем, М. Бажаном, Д. Павличком, Л. Костенко, В. Стусом, І. Світличним, Г. Кочуром, Є. Сверстюком. На той час письменниця була уже авторкою п’яти поетичних збірок («Юність», «Зоря Провідна», «Елегії», «Чорні акації», «Любовні листи княжни Вероніки») і чотирьох прозових книг («Леґенди», «Казки», «Духи й дервіші», «Вітражі»). Однак в Україні ці твори не були невідомі. Друковані на сторінках закордонних журналів «Нові поезії», «Сучасність», вони поширювалися переважно в рукописних списках. Про ці нічні переписування таємно роздобутих «поетичних скарбів» з теплотою згадує М. Сулима, у домашньому архіві якого досі зберігаються документи-свідки тієї доби: тексти старанно переписаних ним віршів Віри Вовк, у 1966-1967 рр. опублікованих у «Нових поезіях», та новоствореної, модерної за змістом і формою збірки «Любовні листи княжни Вероніки» (1967).

Вірогідно, саме через відсутність в Україні закордонних видань і заборону їх поширення письменниця також вдалася до перепису власних творів, оформивши їх у поетичний дарунок. Рукописи, віднайдені в архіві Р. Братуня, охоплюють 8 поезій, опублікованих у двох поетичних збірках: «Зоря Провідна» (Мюнхен, 1955) і «Чорні акації» («Сучасність», 1961). Це вірші патріотичного («Баляда Карпатська», «До ниви»), інтимно-ліричного («Але часом я хотіла б…»), народно-релігійного («Благовіщення», «Свято Еманжа») та філософсько-екзистенційного спрямування («Кане троянда», «Appassionata», «Adaggio»).

Вочевидь, тексти поезій Віра Вовк записувала з пам’яті після того, як твори вже були надруковані. Про це свідчить зіставлення рукописів і публікацій: варіанти віршів у рукописах репрезентують стилістично довершенішу й стрункішу форму.

Свідчення цього – поезія «Adaggio». У публікації в «Сучасності» цей вірш розпочинається рядками:

 

Поклало небо коралевий крок

На море, що шуміло по колони.

Пісок котився в пінах. Вітер грав

В волоссі кручім, як на довгих струнах.

А зір холодний впився в далечінь,

І малював на обрій сині гори… [3, с. 25],

 

Цікаво, що пейзажний опис, розгорнутий у першопублікації у шести рядках, у пізнішому рукописі скорочений до чотирьох, а воднораз – візуально чіткіший, художніший:

 

Поклало сонце коралевий крок

На море, що шуміло по колони.

Потонув зір у обрій. Вітер грав

В моїм волоссі – темних струнах (Рукопис).

 

Засобами поетичного слова у наведених рядках майстерно описано стан екзистенційної самотності ліричної героїні. Прикметно, що акварельні образи природи, притаманні першій редакції, у другій пропущені, натомість увага зосереджена на русі, почуттях, експресії, внутрішньому світі героїні. Зокрема, відсутні такі живописні деталі, як пісок, що «котився в пінах», «сині гори» на обрії [3, с. 25]. Натомість чіткіше відтворена взаємодія поетичного слова та музичної інтонації, чому сприяє складова анафора, що поєднує суміжні строфи («Поклало сонце… Потонув зір…»).

Цікаво, що центральний за смислово-емоційним навантаженням оксиморонний образ «німого крику» душі у первинному, відтворений у наступних рядках, у первинному і вторинному варіантах тексту переданий фактично без змін:

 

Чиїсь прегорді, зціплені уста

Мовчали криком смертоносних ран… (Рукопис).

 

Тут епітет «зціплені» – єдине слово, яким ці рядки рукопису відрізняється від першодруку, де вжито менш промовистий синонім «стиснені». Загалом, хоч вірш має назву «Adaggio», що з італійської означає «повільно», «спокійно», – ритмічна та настроєва тональність поезії в рукописі і публікації відображає плавний перехід від спокою до неспокою, від опису тихого заходу сонця на морському узбережжі до відтворення різкого, ледве стримуваного зойку душі, що в художній свідомості ліричної героїні асоціативно переноситься на довкілля, малюючи образ «хижого неба» з «блискавками зір» [3, с. 25], рівносильної «боротьби» стихій у природі й почуттів і в серці.

Характерно, що, хоч невеликий за обсягом (всього 8 творів), рукописний документ, віднайдений в архіві Р. Братуня, має самостійну мікрокомпозицію, тематично об’єднану в цикл, який розпочинає «Баляда Карпатська», а завершує вірш «До ниви» (обидва – присвячені Батьківщині). Крім того, він постає своєрідною саморепрезентацією творчості, акумулюючи її основні ідейно-стильові домінанти. З-поміж написаних текстів – поезії, що відображають український і бразильський колорит, народні вірування гуцулів і бразильських індіанців (вірші «Благовіщення», «Свято Еманжа»). Оригінальні за змістом і поетикою твори з «музичними» назвами («Appassionata», «Adaggio»). Написані верлібром – найулюбленішою формою Віри Вовк, – вони ілюструють своєрідну синестезію мистецтв: слова, музики, барви, засобами яких письменниця прагне досягнути найвідповіднішого опису екзистенційного стану душі. Ще один з домінантних мотивів лірики – філософсько-релігійні пошуки тривких основ людського буття у крихкому світі. Їх образно втілюють поезії «Кане троянда», «Але часом я хотіла б…» (в опублікованому варіанті названа «Бажання» [2, с. 52]). У рукописі ці твори не розміщені суміжно, а розмежовані іншими віршами, однак тематично вони утворюють композиційну пару, де перша поезія метафорично окреслює драму нерозділеного кохання, нагнітає емоційну напругу («Дні будуть зріти, але не наші… / Ой, не кропися так рясно, росо! / Кане троянда: чаша по чаші / Тоне у м’якість півтемних красок»), а друга – умиротворює, врівноважує настроєву гаму, гармонізуючи в контексті віри полярні вектори бажаного і дійсного («Щоб ми не ставили Богові питань, / І щоб усе було добре. / Щоб нас дома зустрінув / Тихий погляд із понад червоної лямпадки, / Спокій святих і порядок вишивок»).

Графічна фактура рукописів теж виразно ілюстративна. Усі поезії написані рівним, розміреним, акуратним почерком, майже без виправлень. Окремі графеми («Д», «к») нагадують літери латинської абетки («D», «k»), оскільки письменниця середню і вищу освіту здобувала за кордоном (в Німеччині). Вірші структуровані за збірками: спершу подані тексти зі збірки «Чорні акації», потім – зі збірки «Зоря Провідна». Назви збірок і поезій підкреслені прямою лінією. Текст написаний чорним чорнилом. Сторінки рукописів не пронумеровані, але кожен із чотирьох аркушів має у верхньому правому куті виразний авторський інскрипт «Віра Вовк». Так, мовчазно і промовисто, усі ці деталі сприяють формуванню живого портрету поетеси, відображеного у написаних її рукою рядках.

Загалом, збережений у архіві Р. Братуня автограф поетичних текстів Віри Вовк – важлива й цінна знахідка як для дослідників творчості Віри Вовк, так і для науковців-текстологів, музейних працівників і всіх шанувальників недрукованого художнього слова.

 

Література

1.Вовк В. Етюд «Україна» – опус другий // Вовк В. Спогади. К.: Родовід, 2003. С. 166-176.

2.Вовк В. Зоря Провідна. Мюнхен: Молоде життя, 1955. 74 с.

3.Вовк В. Чорні акації // Сучасність. 1961. № 2. С. 22-26.

 

м. Київ

На фото: Віра Вовк

“Українська літературна газета”, ч. 13 (279), 3.07.2020

 

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!