Історія з проекцією в майбутнє. Скіфи і Україна

215

До
книжки увійшло ґрунтовне дослідження «Про необхідність розширення історичної
парадигми від «Історії Руси – України» до «Історії Великої Скіфії – України», а
також низка статей і матеріалів, опублікованих автором у різних виданнях. Автор
опрацював і використав велику кількість історичних документів, аргументуючи
свої висновки цитатами з праць Геродота, Пріска, Йордана, багатьох інших
авторів античної доби і пізніших часів – аж до сучасності. У книжці з наукових
позицій розкривається невігластво в царині історії України, особливо
стародавньої, та псевдонаукові теорії закордонних і доморощених українофобів,
ладних викреслити українську націю зі світової історії, «довести» химерність і
тимчасовість існування Української держави, оголосити її територію штучно нарізаною,
дарованою, і тим фактично підготувати ґрунт до її розчленування.

Автор,
досліджуючи питання етногенези українського народу, ставить питання про
необхідність поглиблення понять поліетнічної та політичної «української
спільноти» в хронологічному вимірі, маючи на увазі усталений в античному світі
образ Північно-Причорноморської європейської країни – Великої Скіфії,
геополітичне місце якої нині належить Україні. «Треба виборсатися з тенет
концепції Руси – України, – зазначає В.Петрук, – і перейти до більш масштабної,
хронологічно значно тривалішої концепції Великої Скіфії – України».

Скіфську
тему автор досліджує давно, послідовно і ґрунтовно. На базі численних
історичних свідчень В.Петрук переконливо відстоює тезу про приналежність
древньої скіфської історії до історії України. Скіфський «квадрат», описаний
Геродотом, тобто межа розселення скіфів, дуже близький до теперішніх кордонів
України, і Велика Скіфія, як доводить автор – золота сторінка історії України.

Попри,
здавалося б, значну часову віддаленість, теза ця на сьогодні є надзвичайно
важливою і актуальною. Оскільки, якщо скіфський період прийняти за базовий
української історії, в такому разі геополітичні витоки нашої держави слід
шукати не в добу Київської Русі чи й пізніше, як це робить дехто з тутешніх чи
чужих істориків, а принаймні на дві тисячі років раніше. Таким чином,
руйнується міфологема, сконструйована ще за царських часів і активно
підтримувана нині в Росії теперішній, про «меншовартість» і «неповноцінність»
української нації і української держави (пам’ятаєте недавнє висловлювання
Путіна, яке своїм цинізмом шокувало багатьох: «Украина – это даже не
государство»). Руйнується насаджувана сьогодні Кремлем теза про Скіфію як про
передісторію «великой России».

Як
зазначає автор, «у Росії традиційно рання історія пишеться за рахунок України
та її причорноморського півдня». Ось процитований В.Петруком характерний витяг
із роботи одного з путінських «істориків» (власне, ця теза обстоюється й
деякими іншими авторами): «Скифы – кто они? Неразрешимая загадка природы? Или
те, кого не желает признавать прямыми предками русских «романо-германская»
историческая школа? Скифская история удревняет историю русского народа на
тысячелетия – и потому для запада этот вопрос не истории, но политики, и даже
геополитики. Строгий анализ фактов говорит, что огромный скифский народ никуда
не исчезал. Он просто стал называться славянским, а еще точнее русским
народом». (!!!). І далі – ще цікавіше. «Современные русские – прямые потомки
раннесредневековых аланов, «античных» сарматов, скифов железного века,
киммерийцев эпохи поздней бронзы и ариев древнеямной культуры. (…) На нашей
исторической памяти русские вычленили из себя великороссов, украинцев,
белорусов… то есть заурядные территориально-диалект¬ные группы единого народа
вдруг по чьей-то «политической» воле стали «самостийными». (З книжки
Н.Васільєвої і Ю.Пєтухова «Великая Скифия – протороссийская империя»).

«Тим,
хто доводить, – зазначає В.Петрук, – що український народ і його Країна
з’явилися на світ Божий у ХІХ ст. як австрійський проект або скроєні
більшовиками лише у ХХ ст., нагадаємо про Велику Скіфію як європейську країну,
про скіфів царських і скіфів-кочівників, але й про скіфів-орачів і
скіфів-землеробів! Хто б вони не були – іранці, фракійці чи слов’яни (три
наукові версії), однак предками українців і як мінімум земляками таки були».

Як нам
добре відомо, історія – це не лише наука про древні манускрипти і черепки.
Насправді історія – один із надзвичайно дієвих засобів у боротьбі за майбутнє –
держави, нації, її історичної пам’яті і, зрештою, її права на існування як
етносу. Якщо в народу вкрасти його історію – він стає пасинком без
роду-племені, без коріння і без джерел. Народ без історичної пам’яті, а значить
і без національної культури, мови, духовності – лише територія, населення якої
переймається набиванням гаманців і кендюхів, і для якого поняття патріотизму і
гордості за свою землю – в кращому разі пустий звук, у гіршому ж – привід для
недолугих глузувань. Відтак такий народ закономірно приречений стати німим і
безправним статистом на гео¬політичній карті світу, а країна – виконувати
принизливу роль сировинного придатку для вгамування все зростаючих апетитів
сильних світу цього. Такими є універсальні закони людської цивілізації – як за
часів давніх, так і особливо тепер, коли на планеті зростає напруженість, що
пов’язано з різними чинниками, насамперед – загостренням боротьби за доступ до
енергоресурсів. Цього не розуміють позбавлені державницьких інстинктів сліпі
поводирі, котрі продовжують примітивно борсатися в тенетах зиску і примарної
влади… 

Здавалося
б, парадокс: відстоюючи право на власну історію, народ бореться за своє
майбутнє. Однак численні спроби переписати українську історію (а це лише
впродовж останнього століття робилося кілька разів, нині ж є охочі її «оновити»
ще раз) свідчать про те, що історія може використовуватися також як дієвий
засіб у реалізації божевільних намірів «помити чоботи в Індійському океані» чи
«примусити до миру» якусь незговірливу державу.

Шкода,
що ця книжка вийшла обмеженим накладом, та ще й коштом автора. Праці, подібні
до цієї, держава, котра себе поважає, мусила б тиражувати сотнями тисяч – для
вивчення в усіх навчальних закладах, для масового продажу.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!