Інше життя

197

Добігає мить
примітивних ідеологій – праволівих, чорнобілих, оранжевосиніх самопоборювань;
завершується пора надпримітивних розумінь мети суспільства, людських призначень
і служінь у ньому: тільки собі – і тільки за рахунок ближнього, усіма
протизаповідними методами; добігає час обовванень політпроектами, з’обнадієнь
політпрожектами – і вже проглядає і важливіший, і найнеобхідніший проект:
людина! інша людина в інакшому майбутньому; інша  людина з неспоживацькою іншометою – з іншими
звичками, інакшим, відземленим способом прожиття й інакшим життя осмисленням; в
сутінках політошуканств, заобіцювань легковажних легким і безболісним порятунком,
«от тільки довіртеся нам! ми знаємо як! ми команда професійобдиралів!», попри
велику роз’єд­наність і навороженість суспільства, попри чорну безвихідь і,
майже, приреченість країни, попри невігластва й райдужні запотьмарива,
провідною суспільнодумкою стає: «так жити нестерпно! так існувати неможливо!
всі нинішні політпавичі анічим не різняться один від одного; всі негідні! всі
вичерпали себе – і чути й бачити їх ще десятиліття нестерпно». Нічого дивного!
Оскільки становленням вищомети і духоєдності народу ніхто всерйоз не займався
упродовж усієї незалежності; ніхто не окультурював і не настановлював серйозно;
оскільки взаконилось беззаконня і дух зачах, розвинулось вкрай глитайське,
довкрай паразитарне уповання на дбайливого царя чи партійку, що по суті
засвідчує цілковите безвілля й недієздатність ошуканих; так і мало статись,
оскільки більшість повклякла, роззявлена на щедроти з фокусницьких рукавів
політиків; оскільки впивались одним вогнем, видихнутим із їхніх факірських
ротищ – то не могли не обгоріти зсередини, з духоглибин, як кислотою
випалені;  коли немає ні страху, ні
благоговінь, ні обов’язків перед Богом, то й життя, яке матиме такий народ,
буде сповнене страхот, ницостей, необов’язковостей одного перед одним, усіх
перед усіма, – й обіцяльників перед громадою, – буденнітиме дознищенням.

Перспектива ж
іншожиття – далеко не в економічній площині; не в заобіцюванні дичавіючих
насолодами ницощастя: все ледачішого існування, все легшої праці – і все
вагоміших обідів, та все тяжчих недугобід: від переситу, жадоби й ліні; від
духоледачості й загнивань у собі.

Обнадія іншожиття
– не в показових речах; не у відродженнях етнотрадицій, усіх без винятку свят,
цибань через полум’я, нічних пісень хороводження; не в череп’ї і
псевдосвятощах; не в поклоніннях кісткам мертвотини.

Перспектива
іншожиття – не в показусі і не в добробутах; задобротовіла Америка зжовує питва
та їдел вп’ятеро більше від решти світу, але щасливіших і духопросвітлених там
не побільшало нітрохи. Узвіз погублення один і той же: що сильніше
обездуховлення, то невситиміша жадоба земного; що більші статки, то більша
відраза й нелюбства до свого співвітчизника, то сильніше жадання владарювати
ним; щобільші пенсії і соцутриманства, то більше донищення смертоїдлами й
отрутоліками; відразою до праці; щобільше свободи звичаїв, то дикіші й
навальніші збочення й снідоморива; щобільш тимчасових радостей, то більш
тимчасовіє людське життя, обертаючись для усієї країни виродженням;
звироднінням  духосуті; і жодним
зовнішнім благодійництвом не спинити цього. Доки вершинну мету, верховинне
щастя вбачатимуть у машинах і черевах, жодне інше життя – щось імовірніше від
вимирань і всезвироднілості – не загрожує нам; ніколи.

Країна гойдається
на межі, за якою – або повний розтлін і розпад, або співчуття й спорідненість;
або розпач довиродження, або нагода опам’ятатись; узнати, що: інше життя не в
споживанні речами нас; не в упованні на самовкоханих різноколірних павлітиків,
які райдужним трясуть пір’ям і галасують, напавичевлені, з екранів, біг-бордів,
шпальт: країні потрібен той-то! країні потрібна відсутність пільг! країні
потрібна хрюформ реформа! країні потрібна галюцинація з гасел, обіцянок, їх
несправджень і подальших розчарувань; країні потрібне все зі світових надбань
найкраще! а виходить все гірше й гірше; все менше й менше нас. І це
найпоказовіший показник злодіяльності всіх без винятку сліпих поводирів
останнього півторадесятиліття: за те, що довірились їм, життя голосує лопатами;
на цвинтарях.

Країні ж потрібне
інше: заміна рабсько-радянської і хапужно-глитайської, державно-здирницької
свідомості періоду тимчасового збагачення; країні потрібне інше вміння: діяти
для блага вітчизни, дбати про облаштування спільного, великого дому, де запанує
співвідповідальність і невідчуження, співпильнування ладу й добропорядку;
потрібно всім разом навчитись: не красти й не попускати злодійству; не
привласнювати чужого й не потурати підступності; дарів не брати і не
підкуплювати нікого, бо дари викривлюють основи справедливства і опідлюють
громадянський дух суспільства; не вбивати ближнього ані ненавистю, ані
наклепом; не вбивати безвинного і правого, а провинному й неправому добиватись
кари! не виставляти добро як зло і злого не виправдовувати всепрощенством;
пам’ятати, що роблення добра злому означатиме, незабаром, скоєння зла доброму;
не бажати анічогісінького з усього того, що любить ближній і чим володіє, чим
наділений він: ані краси, ані розуму, ані успіху, ані слави його; потрібно
вчитись і вчити – життю заради іншого; вчитись і вчити як жити задля
духостановлення інших; жити радістю іншою, а не животіти з привласнення чи
обману іншого: свого ближнього, побратима й посестри, зріднених тимчасовим
присуттям у земній вітчизні; потрібна зміна свідомості: із самознищувальної,
псевдоколективної, одне на одного зазіхальної, на свідомість співуболівальну,
доброзичливу не на словах і посмішках, а основану на співвідповідальності:
багатьох за прийдешність кожного; основану на неробленні собі й своїм
небажаного; потрібен такий простий, але загальнонародний настрій і узвичаєність,
коли зло виполюється, а добро підноситься; підлість в’яне, а доблесть
процвітає; тоді й плоди доброчестя будуть доступні кожному; потрібен простий і
такий немислимий вже всенародний обов’язок – не байдужіти! злу ніколи не
потурати, а добру, по можливості, усіляко сприяти; знову ж таки: не красти на
жодному державномісці, принципово не красти – і не допускати розпограбувань
країни; не підкуплюватись ще принциповіше – і не сприяти здирництву й
всепродажності; бути гідним свого громадянського призначення й непоказного,
щоденного доброслужіння – гідним великого споріднення, великого співдбання й
співчуття вже тутай, і у житті всевічному; не губити себе незліченними
згубнозвичками й своєю недужістю, своїм нещастям, не завдавати шкоди й
клопітства іншим; не отруювати середовища спілкувань неправдами і пересудами;
не блудодіяти – і тим припиняти поглинання нас оповзнем снідомору; боротись не
з наслідками, а з бажанням зла, з його метою: дозгублювати нас; стисло кажучи:
не хотіти злого; і не замислювати його; неможливо любити матір, користуючись
намовлянням мачухи; неможливо любити народ – впорядковувати його! дбати про
нього віддано! – послуговуючись чужомовою чи чужослів’ям; себевиставленням чи
просебемисленням; вся  сутність іншожиття
відчується в іншорадостях, у почуттях вищоступеня, дарованих задарма для тих,
хто поборюватиме злозвиклість, хто відземлюватиме себе – і настановлюватиме до
вищошляху інших; жити, як в передостанню мить; жити зречено, обмеживши
споживацтво; жити, як вчив апостол Павло коринфян, «ніхто не шукай своєї, але
кожен – користі іншого»; звісно, найперш, духокористі: всього, що просвітлює і
підносить, надихає до дієвого милосердя, всього, що небеснолюбов’ю овічнює, –
тутай вже – і до вічночеснот прилюблює; готує до всімпризначеного: проростання
в вічності; жити рішучим оздоровленням – і тим зупиняти від переситу
смертність, з’інваліднення й вимирання, смерть народу, полеглість кожного у
війні супермаркетів із лікарнями; жити щомиттєвою пам’яттю про багатьох
спраглих уваги й підтриму; жити назовні, а дух підкаже, як усмирити себе, –
побачити іншого, – і здійснити призначене, найнеобхідніше; потрібне більше
тобі, ніж іншому.

25.08.2007

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!