Михайло Гаврилко – ім’я, яке в свідомості галицьких українців 1920
– 1930-х років закріпилося особливо стійко, і навіть наприкінці 1980-х років
від старшої генерації місцевої інтелігенції можна було почути чимало переказів
про цього майже легендарного мистця і патріота. Тоді, більше двадцяти літ тому,
доступними були лише вибіркові відомості про його життя та обсяги творчості, тому
надалі потрібно було докласти багато дослідницьких зусиль для того, щоб
подолати інерцію переповідань вже відомих фактів і вийти на якісно вищий щабель
монографічного висвітлення цього імені в контексті історичної епохи та
загальнонаціональної парадигми культури. Книга Романа Коваля стала саме тією
історіографічною позицією, від якої можна починати відлік системного,
міждисциплінарного розгляду фактографії з базовим іменним ресурсом Михайла
Гаврилка як персоналії мистецтва і Національно-визвольних змагань українців.
Зважаючи на специфіку джерельного матеріалу, а ще більше на
неординарну біографію М. Гаврилка, автор книги обрав відповідну модель
монографізації теми, в якій історичний нарис підсилений масивним корпусом
додатків, якими розповідь про мистця органічно переноситься на долю його родини
аж по сьогоднішній день. Така організація фактичного матеріалу є певною
новацією автора-упорядника, і надалі вона виправдовує себе, відкриваючи
читачеві нові й нові грані багатогранної тематики.
Нарису передує “Коротка біографія” Михайла Гаврилка, яка дозволяє
читачеві “увійти” в складне й зовсім унікальне емоційне поле книги, до якого
справді потрібно налаштуватися. Назви розділів відображають пункти
історико-хронологічної стратегії авторського мислення, якими систематизується
багатий на деталі документальний матеріал. Тут Роман Коваль підтверджує своє
реноме як ретельного дослідника, від якого не може “втекти” жоден гідний уваги
історичний факт. Суто рядові біографічні відомості про М. Гаврилка одразу ж
зіставляються з епохою, про яку автор знає чи не всі значущі деталі, легко
оперуючи ними при вимальовуванні історичного тла життя свого героя.
А діяльнісний простір Михайла Гаврилка справді був унікальним
навіть для такого унікального часу, в якому йому судилося жити і творити. З
роду потомственних козаків “вільного стану”, які мали свої маєтки в хуторах на
Полтавщині, він розпочав свій шлях по висхідній навчання образотворчого
мистецтва – спершу в славній Миргородській художньо-промисловій школі (під
безпосереднім наставництвом О. Сластьона), згодом у Санкт-Петербурзькому
училищі технічного малювання ім. барона О. Штігліца, а після перерви,
викликаної ув’язненнями за політичну діяльність та перебуванням у нелегальному
становищі, – у Краківській академії мистецтв (клас скульптури К. Лящки) та в
Парижі, під час творчого стажування в Е. Бурделя. Наступні роки, відміряні
подіями Першої світової війни та руїнами двох великих імперій – Російської та
Австро-Угорської, – його професійне становлення в жорстокий спосіб “зчепилося”
з усвідомленою боротьбою за Українську державність, що й стало змістом його
життя аж до трагічної смерті 1920 року в топці локомотива від рук
московсько-більшовицьких займанців України. Зберігаючи паритетність
хронометражу життя й творчості М. Гаврилка, відповідно до обраної фабули “і
стеком, і шаблею”, Роман Коваль у монографічній частині книги вибудував свою
історично-нарисну модель тексту, яка стильово за мовною редакцією є питомо
авторською. На це, зокрема, вказують назви розділів, деякі з яких сформульовані
в історико-алегоричному ключі, який вже давно є набутком тривалої праці
дослідника над відповідною історичною епохою.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Сама система розділів, які є різногабаритними, залежно від
фактологічного наповнення, має хронологічний принцип. Автор вносить свої
акцентні оцінки вже в межах певного відрізка багатого на події життя Михайла
Гаврилка, дбаючи про збалансованість, наскільки це можливо, тексту і
візуального ряду. А забезпеченість книги світлинами вражає. Роман Коваль цілком
умотивовано долучав до безпосередніх біографічних фото свого героя (наданих у
першу чергу родиною Гаврилка) контекстуально близькі фотопортрети знаних
постатей культури і українського національно-визвольного руху, репродукції
творів мистецтва суб’єктів взаємин з Михайлом Гаврилком (О. Сластьона, Е.
Бурделя), розмаїті видові світлини. В такий спосіб авторський текст
візуалізував фактично весь шлях сходжень М. Гаврилка до вершин омріяного
мистецтва, а потім і його драматичну боротьбу за ідеали вільної людини,
трансформовану в ідеали української державності. На стику мистецтва і політики,
вільних творчих шукань і громадянської посвяти і вибудовувався реальний образ
Михайла Гаврилка як неповторної культурно-історичної індивідуальності перших
двох десятиліть XX ст.
Романові Ковалю як біографу важливо було максимально близько до
реалій того вкрай складного періоду української історії відчути характерологію
М. Гаврилка в ствердженні свого життєвого імперативу. Підставою для його
суджень про мотивації прийняття ним певних рішень (творчих чи суспільно-політичних)
могли бути винятково історичні факти, а якщо їх бракувало, то що могло
допомогти в науковому трактуванню певних поведінкових норм? Звичайно,
психологічні маркери, які часто були більш ніж промовистими. Ще в 1920-х роках
визначний історик мистецтва Дмитро Антонович вбачав у скульптора “великий і
бурхливий, не завжди врівноважений темперамент”, мистця з “дужою
індивідуальністю”, яку не могла “пригнітити” наука за кордоном. Збережені
фотопортрети М. Гаврилка, зокрема і в першу чергу пов’язані з його мистецькою
практикою (найбільше – зафіксована сцена ліпки скульптором погруддя курінного
Українських січових стрільців Василя Дідушка у військово-польових обставинах),
виявляли його неординарну експресивну натуру, яка потверджувалася як у його житті,
так і у творчості.
Роман Коваль не лише глибоко перейнявся долею головного героя
книги, а й доволі точно зумів вгадати “ритміку серцебиття” Гаврилка – принаймні
це відчитується з умотивованості реконструкцій емоційних контекстів деяких
ключових подій його динамічної біографії. Через те не викликають застережень
дещо пафосні, на перший погляд, назви окремих розділів (міні-нарисів), як “Або
здобути, або живому не бути!”, “Я в Парижі зовсім осиротів”, “На торжищі поет
не повинен стояти”, “Греміть, громи!”, “Вставайте, кайдани порвіте!” тощо. В
белетризованій лінії оповіді таке цитатне маркування історії одного життя стало
сповна виправданим, особливо з дальшим підсиленням великим корпусом додатків,
що становлять більшу частину книги.
Утім, стиль письма Романа Коваля як би виростає зі самої сугестії
“нерву” історичного факту, тому в тексті немає місць, де б автор штучно
прикрашав або ж ефектно згущував барви в реальному життєписі М. Гаврилка. З
цього огляду монографічна частина видання є цілісним і концептуально продуманим
у всіх своїх складових історичним нарисом, який сукупно з візуальним рядом
окреслює широку конфігурацію унікального культурно-історичного явища. Завдяки
документальним світлинам, які чисельно збереглися в архіві нащадків мистця,
дослідник відстежує воєнно-польові маршрути свого героя, зупиняючись біля
найцікавіших у смисловому наповненні сцен. Особливо рельєфно Р. Коваль
характеризує ті сюжети Українських національно-визвольних змагань, які йому
добре відомі і з інших власних історичних студій. Здається, автор врахував усі
доступні джерельні ресурси, щоб максимально достовірно реконструювати героїчний
шлях Михайла Гаврилка до безсмертя.
Обрана модель розгляду
персоналії мистецтва та воєнної історії дала Р. Ковалю можливість внутрішньо
перерозподіляти фактографію в такий спосіб, щоб масштабувати найбільш значимі
події співвідносно титульного імені. Тому в окремих розділах сконцентровано
матеріал, який стосується розвитку мистецької доктрини М. Гаврилка в тих
реаліях, які дозволяли йому відчувати себе мистцем. Після належно висвітлених
сторінок професійної освіти в Миргороді, Кракові, Парижі дослідник спеціальні
розділи присвячує стадіям опрацювання художником теми Тараса Шевченка як у
контексті історії конкурсів на створення пам’ятника у Києві, так і в площині
його глибоких історіософічних ангажувань постаттю українського генія в різних
концептуально-смислових проекціях. Ретельно вивчивши обставини, в яких
відбувалися конкурсні баталії в тогочасній Російській імперії, Роман Коваль
пов’язує їх з питаннями офіційної політики царського режиму щодо української
культури (назва розділу – “Боротьба за Тараса Шевченка”). Епізодично мистецькі
артефакти розглядаються і в інших розділах, де домінує матеріал з політичної та
воєнної історії, але найбільш системно проблематика творчості Гаврилка
розглянута у великому розділі “Мистецький спадок”. Тут автор монографічного
дослідження здійснив спробу систематизації всього доробку мистця як скульптора,
рисувальника, проектанта військових відзнак та інших атрибутів Національно-визвольної
боротьби, а також як поета, не лише побіжно характеризуючи відповідні твори, а
й розглядаючи сукупний творчий матеріал з проекції його історичного,
загальнонаукового значення.
Але цей багатовимірний (у науково-концептуальному сенсі)
історичний нарис отримує змістове продовження у великому корпусі додатків, які
автор-упорядник систематизував у семи автономних блоках. Це репринт поетичної
збірки М. Гаврилка “На румовищах” (Краків, 1910), архівні матеріали та
републікації прижиттєвих статей про творчість мистця, великі корпуси матеріалів
до історії Українських національно-визвольних змагань 1914 – 1920 років,
некрологи, листи, спогади, рецензії, окремі зі статей про М. Гаврилка вже
пізніших періодів, а в кінці – довідниковий розділ з іменним та географічним
покажчиками. Не можна не наголосити на особливій “калорійності” додатку №4, де
підібрано такі унікальні документи до історії Союзу визволення України та
Українських січових стрільців у “персоналістичному дзеркалі” Гаврилка, які
допомагають значно глибше ввійти і в психологічний, і в політично-правовий
контекст часу, а вже через нього більш реально сприймати факти історії. Цей
багатий ресурсний масив є ще одним значимим компонентом авторської методології
Романа Коваля – вченого, який відповідально ставиться до кожного історичного
факту в сукупних обставинах, в яких відбувається та чи інша подія. До специфіки
цього видання належить те, що, проектуючи ім’я М. Гаврилка на сучасність, автор
у різних місцях книги насвітлює дотичні до головної теми факти родинної
історії. Наприкінці книги цей аспект набуває ширшої конфігурації, включно з
репрезентацією сучасного покоління родини Гаврилків-Абрагамовичів.
За багатьма композиційними, структурно-жанровими ознаками книга
Романа Коваля є абсолютно оригінальним виданням, яке змістовно може
задовольнити різні категорії читачів – як професійних істориків, краєзнавців,
мистецтвознавців, культурологів, так і читача, зорієнтованого на історичну
белетристику. Балансування на стику науково-артикульованого стилю викладу і
літературної, метафорично збагаченої, оповіді (залежно від тематичного
відтинку) дало можливість наблизити ще недавно важкодоступне історико-мистецьке
явище до свідомості сучасного українця. Хоча деякі моменти редакційного
характеру автор міг би продумати більш прискіпливо. На нашу думку, доцільно
було б чіткіше “розвести” строго історичний матеріал співвідносно життя і
творчості Михайла Гаврилка з хронологічно пізнішою генеалогією його роду. Через
те “Переднє слово” внука, Ореста Абрагамовича, логічніше було б представити вже
в іншій частині книги, можливо як післяслово. Також не завжди вмотивованими є
хронологічні “зсуви” в розділах монографічної частини – через них дещо
губляться лінії розкриття тої чи іншої теми і без того багатої на факти біографії
героя. Можливо, забракло авторові й бажання зробити більш чіткі акценти щодо
реального внеску М. Гаврилка в історію українського образотворчого мистецтва, і
не лише завдячуючи масштабності його праці над тематикою Тараса Шевченка, а й
через призму його формально-образних новацій (хоч, зрозуміло, це науковий
предмет мистецтвознавства, тому Роман Коваль спробував взяти до уваги думки
інших дослідників, але вони не допомогли належно висвітлити цього аспекту).
Впала в око маленька неточність у наведеній на самому початку короткій
біографії Михайла Гаврилка, названого як “…скульптора, художника…”, начебто
скульптор – це щось осібне від художника. Але це лиш незначні, здебільшого
суб’єктивовані рецензентом, зауваги до видання, яке, поза сумнівом, стало визначною
подією для історичної, мистецтвознавчої науки та для сучасного інтелектуального
дискурсу взагалі.
Роман Коваль, взявшись за тему, яка тривалий час “зависала” на
рівні загальних, а нерідко й декларативно-спрощених трактувань громадянського і
мистецького подвигу Михайла Гаврилка, зумів зробити новий якісний крок
наукового осмислення не лише цього одного імені, але й співвідносно цілої
генерації українських патріотів – відомих і невідомих діячів
національно-культурного піднесення, борців за волю України. Дослідницькі
зусилля автора, його рідкісне відчуття моральної відповідальності перед
історичною пам’яттю привели до великого успіху в цьому важливому напрямку
української науки. Успіх цієї праці був підсилений максимальним сприянням
родини Абрагамовичів – прямих спадкоємців вже легендарного імені мистця і
воїна. Спосіб комплексного монографічного дослідження на рівні методології
книги “Михайло Гаврилко: і стеком, і шаблею” стане добрим прикладом для
опрацювання інших персоналій української історії і культури, які чекають
вдячного слова від нащадків в омріяній колись ними Незалежній Україні.