Життя людське подовжується. Сто – вже не межа. А в сімдесят п’ять – кінця-краю не видно, і Володимир Некляєв ще пише вірші, які я присвятив йому:
Ну что нам стоит до парома
Дойти за полтора часа.
Совсем недалеко от дома
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
стоят далекие леса.
И что нам стоит до затона
дойти, валяя дурака.
Совсем недалеко от дома
Течет далекая река.
Ось ми з ним на Березині, що протікає по білоруських лісах. А ось на Умбі. На північній річці, де він виловлює майже пудову сьомгу, і його вітають фінські і шведські рибалки. Йому довелося пожити і в Фінляндії, і в Швеції, де він став лауреатом престижної літературної премії. Там знають, які він виловлює вірші.
А ось я йду з Некляевим по Мінську. Побачивши здалеку опального поета, його знайомі перебігають на інший бік вулиці.
«Дінь-дінь …»
Його мобільний телефон дзвонить як дзвіночок прокаженого.
А назустріч нам іде і посміхається Олег Шкляревський. У його документальних фільмах художності більше, ніж в художніх. Не всі, не всі перебігають вулицю, побачивши поета з дзвіночком.
Кілька рядків з моєї книги «Золота блешня»:
«Осінньої ночі на Березині світився вікнами наш дерев’яний будинок. Найтонші дощі поколювали шию і долоні. У коридорі стояли кошики з грибами.
Некляєв щось бурмотів у полоні щасливої мани, витрушуючи з очей боровики. Ще він не заблукав, як рибалка з графітовим вудилищем, під лінії високовольтних передач, де ниюча сталь попереджає людину. У будинку було тепло, але холодком вже тягнуло в ноги від дверей».
Сімдесят п’ять — не сто, і ювіляр – не політик, не є депутатом Національних Зборів. І немає в нього азарту торочити про жито-пшеницю. Скільки і де зібрали центнерів…
Некляєв з його дитячою мрією про телескоп збирає падаючі зірки. Зьнічкамі називаються вони по-білоруськи – це те, що зникає. Над Кревом, де древній замок, з якого Курбський посилав листи Грозному, де була підписана Кревська унія, яка вплинула на історію Європи, і де промайнуло дитинство. Над Сморгонню, де пройшла юність.
Креву і Сморгоні присвятив він недавно написаний роман «Гей Бен Гіном». Роман про те, що зникає.
О, Сморгонь! За двадцять кілометрів від Крево. Там МТС (машинно-тракторна станція, а не міжміська телефонна станція), де працювали батько і мати, і де була бібліотека. І яка! Дефо, Дюма, Марк Твен…
Бували дні, коли батьки, їдучи по роботі в далекі сільця, не поверталися до ночі, і він до ранку залишався
один.
О, улюблені жахи дитинства! Тихо охає тісто на кухні, на підлогу скинула кришку опара. Дріжджі в діжі доводять до тремтіння своїми тремтливими звуками – і тим смачніший хрусткий окраєць, і тим легше засинати обличчям на книзі.
А через тридцять років вірші Некляєва збагатили білоруську поезію, внесли в неї вишуканість простору світової культури з відбитком сторінки на дитячій щоці – з «Острова скарбів», з «Робінзона Крузо». Ним створені чи не найкращі після Купали і Колоса поеми: «Індія», «Проща», «Полонез», «Ложе для бджоли». У цьому ряду і рання поема «Блискавка», і написана останнім часом «Книга доль», не кажучи вже про драматичні поеми про Ягайла і Гедиміна, великих князів литовських. Це його – по материнській рідні – історія.
По батьківській рідні його історія на березі Волги. Але він вибрав той берег, на якому народився.
А в політиці він опинився випадково. Затягнуло азартом. Стоп! На попутній машині – додому! «Підеш направо – шумить діброва, підеш наліво – горбиться Крево…» За дібровою – чорниця, по горбах – суниця, і петляє між суничними пагорбами річка Кревлянка з фореллю. Її можна ловити кошиком, милуючись мокрим сріблом улову. І ніякої політики! Як казав Портос з улюблених «Трьох мушкетерів»: «Не то я втечу додому».
Втім, сам Некляєв каже, що привів його в політику біль. Біль за долю рідної мови, яка в білоруських поетів ще від Купали і Колоса. І навіть раніше…
Політика пішла, біль залишився. Поетів без болю не буває. Тим більше, коли за віршами – підтверджує їх біографія.
Доля.
На початку долі – сільський будинок на березі швидкої, прозорої Кревлянки, де жива школа діда. Жива, бо вона в городі, а там морква – буква М, помідор – буква П… А в саду букви С, Я… Слива, яблуня… Коли всі букви живі, тоді живі слова.
Буква В – вода.
Святая, заповедная
стекает в забытье
вода такая светлая,
как будто нет ее.
И над водой струистая
процеживает свет
душа такая чистая,
как бы ее и нет.
Вірші ці присвячені мені, і я їх переклав. Але щоб зануритися у всю їх глибину і чистоту, потрібно читати оригінал.
Володимир Некляєв – поет чистої води. Без домішок. «Таким талантом може пишатися Білорусь», – сказав про нього російський поет Євген Євтушенко. А один з кращих білоруських поетів Ригор Бородулін написав: «Божевільний талант. Божевільний до геніальності».
На жодне з цих суджень у мене немає заперечень.
75 – це 60 і 15. А в п’ятнадцять на сонці, на узбіччі порожньої дороги, долоні під щокою пахнуть то суницями, то чорницею.
“Українська літературна газета”, ч. 14 (306), 16.07.2021
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.