“Українська літературна газета”, ч. 3 (371), березень 2025
На фото: Матвій Смірнов
Щоби знати смак вина у бочці – не обов’язково випивати всю бочку цього напою… Достатньо ковтка.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Так скаже біохімік.
Так скаже і алхімік-читач, який, прочитає кілька строф чи навіть рядків із вірша Матвія Смірнова, як-от:
Відпочинок скасовано.
Довга зима за плечима.
Повертається птаство, але оминає Крим.
У небесного воїнства чорні мішки під очима,
Червоніє роса на білій поверхні крил, –
із вірша «Відпочинок скасовано. Довга зима за плечима…»
Відразу відчувається маскулінна, гірко-солона, дзвінко-жорстка-шорстка вібрація-музика камертону Автора, який поет не лише текстологічно, але й біографічно: зовні мачо гемінґвеївського типу Матвій Смірнов народився в 1974 році у Львові, де вивчав геологію у франківському національному університеті, жив-працював із родиною у Києві, а з 2004 року – у Лондоні… Доволі екзотична біографія, скажу я Вам, навіть для нашої (переломно-воєнної) епохи.
Тобто, не знаючи пана Матвія особисто, я із перших рядків присланих мені Борисом Марковським (легендарним редактором не менш легендарного журналу «Хрещатик», де аз грішний теж мав честь друкуватися) рукопису, поважно полюбив ці вірші і зафрендив їх автора (репрезентанта мого покоління) у Фейсбуці, на що Він блискавично відгукнувся.
Є контакт.
Є Поезія.
Є відкритий мною файний поет, із яким я не проти випити кави десь… і який у Туманному Альбіоні, із яким мене пов’язує поїздка у Лондон на вручення мені премії Британського ПЕН-клубу за мою перекладену і надруковану в Англії книгу віршів
«A Flight over the Black Sea» у 2014 році, творить висококласну поезію природною українською мовою, оприлюднюючи її у тому ж «Хрещатику», журналах «Дзвін», «Дніпро», збірках «Артелен», антології «Слово» тощо та поезію чину – перекладаючи українську поезію англійською мовою і популяризуючи, перформенсуючи її на англійських сценах, будучи засновником некомерційної організації «Shield UA», яка допомагає ЗСУ.
* * *
Вірші саме цієї книги віршів із магічно дивною для українського вуха назвою – «Шіболлет» (івр. «колос», «течія» – біблійний вислів («мовний пароль»), який вживається для ідентифікації етнічної групи людей, які розмовляють нерідною для них мовою) мають назви, а сама збірка структурована, як у геології скельна порода, що мені також імпонує, бо ж поетичний хаос творення, як і демократія, – не анархія: вона має мати береги, які ніхто не окреслить природніше-органічніше, ніж це зробив сам творець-автор, як і свої світоглядно-ідеологічні, національно-мовні пріоритети.
Це той випадок, коли перелік самих назв текстів уже поезія (грец. ποίησις – «творчість» від ποιέω – «роблю», «творю») загалом, адже вже сама авторська номінація потрапляє у знак-код-символ-міф саме української національної матриці, оскільки художньо писані українською мовою про українсько-світові реалії, ілюзії, алюзії: «Вирій», «Речі, міста і букви», «Ми, барди, поети, лірники, цех Давидів…», «Я любив цю вулицю і липу перед вікном…», «Список кораблів», «Summertime 2024», «На Купала ніч коротка, мов перекур…», «Радіо», «Війна спрощує сенси…», «Відпочинок скасовано. Довга зима за плечима», формально прозова поезія «Лютий 2021 року», «Незатишно (нарис із Лондонської перукарні. Весна 2023», «Ось ніч перед Різдвом, ось мельхіор і срібло…», «Авраам», «Твір», «Вона виносить сміття уночі», «Турбулентність», «Реп’яхи», «Найтемніша година», «Померти у Львові», «Ключ», «Довгий вірш про любов», «Мій сусід», «До побачення, вуйку Йосипе» (про Йосипа Бродського), «Там де ріка ховає свої скарби», «Колискова», «Маскарад 2020», «Глядач», «Два Різдва», «У світі прекрасного», «Autumn almanac», «Високий замок»…
Вражає кількість і поетична якість образних вербальних пазлів у «Шібболеті», як-от: «червоні коні Атіли», «і на кожного атеїста є своя повітряна яма», «Осінній віник мертвих хризантем / Той передвісник бабиного літа, / Шкільний букет, педагогічні квіти, / І ми корінням догори ростем, / Пригадуючи твори з укрліту, / Але окрім війни немає тем»…
У цих віршах – і географічно- та кардіодетермінована самоідентичність автора, яка, як у кожного справжнього (вродженого) поета духовно-душевно-пуповинно зв’язана із топосом дитинства, у Матвія Смірнова – це українське місто Львів, де я щасливо мешкаю нині і де, звичайно, наші сліди пересікаються, як у Лондоні, де я був у тому ж 2014-му, як і мотиви, сік і кров наших поезотекстів:
Я любив цю вулицю і липу перед вікном,
Читав Богдана-Ігора Антонича перед сном,
А відтак лежав в темноті без надії заснути.
І опівночі, в грудні, таки уві сні
Відчував, що на вулиці падає сніг…
і коріння його слів-Логосів, одне із яких (біблійномотивне) стало назвою вірша і винесено у назву нещодавно надрукованої в Україні його збірки віршів «Шібболет / М. Смірнов – Друкарський двір Олега Федорова, 2024 — 104 с.»:
ШІББОЛЕТ
Жовтень зайняв рубіж і накрив дощем,
Ріки по вінця, і місто повільно тоне,
Через Йордан мости розбомбили вщент,
Поруч нашвидкуруч наводять понтони.
––––––––––––––––
Річка Йордан розділить Захід і Схід,
Мокрі долини й дикі пусті недеї.
Я же Старий читатиму Заповіт,
Про кобзаря Давида, царя Юдеї.
Тобто і тема кохання, і тема обов’язку, вірності, еміграції… натурфілософія зрілого чоловіка, просякнута спеціями доброї іронії та самоіронії («Щоранку – як в анекдоті — вівсяна каша. / Каштан під балконом, грозою поламана гілка. / Звідки акцент? Не вгадали, I’m not from Russia / Прізвище? Так, Smirnoff. No, it’s not like горілка»), яка ніколи не переходить у цинізм чи у іншу крайність – беззахисний наїв.
А ще тут, як у кожній органічній, нелозунговій поезії, конструктивну роль грають паузи, недомовленості, натяки, хвилини чи й години мовчання.
Наскрізно (червоною струною) проходить крізь книгу з модерною лексикою та естетикою та традиційною етикою тема війни… що закономірно. Чого вартий у цьому контексті хоча би вірш «Верлібри (перекладаючи українських поетів-військових)» із рядками-нервами:
А ті, котрі повернуться будуть мудрими і старими.
Там, де вони були, не випадало шукати рими.
Зброя — не найзручніший ключ для настройки ліри,
Звідси оті роздерті, мов на шматки, верлібри,
Звідси оті рядки, короткі, неначе постріл,
Без ілюстрацій, лайків, коментарів, репостів,
Букви стають віршами –
без натяків і алюзій,
Деревом – ой у лузі,
кров’ю у лісосмузі,
Зібраним у кишеню соняховим насінням…
Таким же чином (подумав я собі закономірно, творячи оці передмовні пасажі) Матвій міг би писати передмову до моїх книг віршів, друкованих у Великобританії чи США, адже нейронні зв’язки наших поетичних всесвітів перехрещуються не лише на рівні рим, ритмів, тропів, але й світоглядних орієнтирів подекуди-інколи…
Часопростір покаже.
А наразі я радий знайомству із Поетом, у книзі якого є соціально ангажований вірш «Українізуй мене лагідно», який закінчується рядком «Українізуй мене лагідно, а далі я зможу сам». Звичайно.
Українізовувати Великобританію – це круто…
Ігор ПАВЛЮК,
поет, лауреат і член Британського ПЕН-клубу
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.