“Українська літературна газета”, ч. 1 (381), січень 2026
(МИХАЙЛО ДРАЙ-ХМАРА, КВІТЕНЬ-ТРАВЕНЬ 1938-ГО, КОНЦТАБІР В ОРОТУКАНІ НА КОЛИМІ)
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Працюючи над біографією Драй-Хмари та його добою (моя книжка «Михайло Драй-Хмара, лебідь зі сузір’я неокласиків» з’явиться друком у видавництві «Дух і Літера» у серії «Постаті культури» на початку 2026 року), я був вражений історією, чи, радше контекстом знаменитого опису в листі до дружини Ніни з російського концтабору на Колимі розкішних обідів у Тростянчику на Гайсинщині. Цей опис – чи не єдиний у світовій літературі запис голодних марень письменника під час пережитих ним фізичних тортур, мордування голодом і холодом – щоб зламати в’язня на допитах у справі нібито його участі в контрреволюційній організації на Колимі. Водночас цей опис – маленький мистецький шедевр, свідчення жорстокого ставлення російського НКВД до українського в’язня.
Життя Михайла Драй-Хмари – незатертий слід в українському письменстві та літературології. Він – один із тих, чия мистецька і наукова творчість могли б бути особливими символами устремлінь української культури у лихолітті ХХ віку. Якщо б поет не написав нічого іншого, окрім драматично-оптимістичних «Лебедів» та пронизливо-трагічного ступання по межі невороття «І знов обвугленими сірниками…», ці дві терпкі поезії та ще опис у листі з російського концтабору марень про бенкети і їжу, написаних під час жорстоких допитів і катувань, коли в’язневі не дозволяли спати, морили голодом, тримаючи без даху над головою на 30-градусному морозі, ці твори залишилися б особливим мистецьким проявом трагедійности буття України ХХ віку, української культури та письменства в лабетах московитського поневолення.
Кілька тижнів у квітні-травні 1938-го із трьох літ, проведених ним у російських концентраційних таборах (1936–1939), були жахливими – навіть у страшних умовах його ув’язнення на Колимі.
У листі з концтабору на ріці Нєрєзі (Нєрізі), написаному 16 квітня 1938 року, мистець-в’язень описує галюцинації людини, що, важко працюючи, живе надголодь: «Мені часто сняться смачні речі, і більш за все я про їжу думаю. Йду до праці і згадую, що я їв: зупа, картопля, компот. І кожного дня нічого не змінюється у цих спогадах: зупа [баланда. – Авт.], картопля, компот. Картоплю до нас привозять замороженою, і компот не зовсім солодкий, а зупа найчастіше ріденька». А далі – ніби розпачливий зойк гордої людини: «Раніше я думав про філософські матерії, а тепер думаю про шлунок, – так усе міняється».
І, як ще один крик відчаю у тому ж листі: прохання до родини з України надсилати щомісяця маленькі посилки для нього: «Якщо вони не підтримають мене тепер, то в майбутньому допомагати мені не доведеться».
А наступного дня, 17 квітня, його раптово етапом відправили до Оротукана, й чергового свого листа він зможе написати із концтабору на ріці Утіная аж 2–10 червня. У цьому листі є ледь уловимий натяк на таємницю перебування в концтаборі в Оротукані:
«17 квітня [1938 року] я неочікувано пішов із Нєрєґі на етап і потрапив в Оротукан, де пробув 11/2 місяця (17/ІV – 30/V). У цей час я не міг написати вам нічого…». І далі – приховане свідчення того жаху і катувань, яких він тоді зазнав: «Що вам написати про цей відтинок мого життя? На жаль, не можу нічого, крім побутових дрібниць». Зауважмо, що автор листа двічі повторює, що він не мав можливости написати листа з Оротукану, і, повернувшись звідти, теж не може написати правди про перебування там. Він лише повідомляє: «Мене весь час мучило безсоння – не спав упродовж трьох тижнів, тому що не мав ні місця, ні постелі, а було зимно в неопаленому наметі; надворі стояв 30-тиступневий мороз, і вітер часто потрясав дірявою покрівлею та підлизував нижні краї намету, обдаючи крижаним подихом груди тих, що спали, розмістившись на підлозі. Сидів я на харчуванні świętego Antoniego, одержуючи його один раз на добу (400 гр. хліба, 50 гр. риби й черпак так званої баланди)…».
Автор листа натякав на святого Антонія Падевського, що помер у 1231 році, за вісім століть до Драй-Хмари, від утрати сил через важку працю, мізерне харчування й відмову від відпочинку.
Не пояснюючи справжніх підстав перебування в Оротукані, Драй-Хмара лише натякає про якісь неназвані причини його «безсоння», його жахливих страждань від голоду, які власне й породили його галюцинації-мрії про їжу.
Насправді ж, мистець перебував тоді під слідством і московити його жорстоко катували безсонням, холодом і голодом!
22 квітня 1938 в Оротукані його, в’язня, заарештували знову. Описані вище оротуканські часи – це час допитів. Його звинувачували у тому, що він належав до контрреволюційної організації, яка діяла на Колимі. Її проводирем нібито був директор оротуканського тресту «Дальбуд» Євґєній Берзін. У листі Драй-Хмара завуальовано натякає на ці події, що він їх не може описувати.
27 травня, після інтенсивних допитів-катувань, утримування арештантів у наметі при морозах, позбавлянні їжі, Драй-Хмару нібито знову засудили – на наступних десять років концтаборів. Документів, які б підтверджували це засудження, віднайти не вдалося. Швидше за все, слідчим НКВД не вдалося його зламати (як і під час слідства, після якого його було засуджено в 1936 році), і тому його не змогли долучили до цієї оротуканської справи.
31 травня, після тортур і допитів, його перевели у концтабір на річку Утіную («…це дійсно річка, маленька, гірська, бурхлива, яка впадає в Колиму. Навколо неї, як і на Нєрєзі, як і на “Партізані” [попередні концтабори, де перебував поет. – Авт.] – сопки, сопки і сопки…», а над сопками – «голубе, майже українське небо…»).
Опис марень в’язня (які, як пише він, «снилися мені під час 11/2-місячного посту»), що балансує на межі жахливих страждань від катувань, пронизливого холоду, а, водночас якому не дозволяють спати – це страхітливий мистецький документ. Він уявляв собі стіл, «повний найсмачніших, найрясніших, масних і солодких страв із гострими, пряними приправами, з запашними сосами, зі свіжими овочами, і натуральними виноградними винами. Я часто згадував мамусині [мами дружини. – Авт.] обіди у Тростянчику. Який смачний був короп, фаршований або в маринаті! Тільки й об’їдатись! А борщ зі сметаною! Я таких борщів потім не їв. Правда, пісний борщ, з грибами, маслинами і вушками ще смачніший від скоромного. А які смачні мариновані груші, яблука, сливки і вишні подавалося у мами на стіл до пряженої качки або до котлет! Я вже не кажу про мамалигу, яку я любив їсти з молоком. Але гречаних лежнів зі свіжим сиром, ледве підрум’янених з одного боку, та ще зі сметаною, я й згадувати не можу. Ах, як часто я їх в уяві їв, нудьгуючи в проходах, набитих людьми, що вешталися доокола! Не забув я і маминих сирних пасок, ванільної та шоколадної, ані мазурок її та баб, таких запашних, що впрост у роті танули, коли їлося їх до чаю, наполовину заправленого ромом або вином. Згадую я і колеґіятські обіди [себто під час навчання у колеґії Павла Ґалаґана і Києві. – Авт.], і наші, на Садовій [у Києві. – Авт.], що рясніли городиною з фаршом (кабачки, помідори, сині баклажани, голубці і т. п.), молочними стравами, що я їх так люблю, та солодкими бабками зі сметаною і варенням, киселями та компотами. А на столі у нас завжди пінилися великі келихи з пивом. Як смачно воно пилося після поросяти з хріном або після пилава, цебто, жирної баранини з рижком! Згадую і канівецькі [у Малих Канівцях на Золотонощині, де народився поет. – Авт.] прості, невибагливі, сільські страви, в яких усе ж багато своєрідного чару та ориґінальности. Та більш за все запали мені в пам’ять іменинні вечері. Ось великий, важкий дубовий стіл, покритий білим обрусом, а на ньому у симетричному порядку горілки, настояні на цитриновій або помаранчевій шкоринці, на кориці або гвоздиці, на шафрані або ванілі, зубрівка, гірський дубняк, англійська гірка, коньяки різної кріпкости, спотикач, наливки (вишнева, слив’янка, чорнопорічкова, малинова, вина, солодкі, кислосолодкі і кислі, портвайн, мадера, малага, токай, мускат білий і рожевий, барзак, шатоікем, кахетинське, столове, рислінґ і т. п. Спочатку накуштуємося холодних закусок. Ось дунайський оселедець або керченський, із цибулькою, з перцем, із помідорчиками; ось баклажанний кав’яр; ось мариновані грибки; ось севрюжка вуджена; ось баличок осетриний; це – cкумбрія маринована, вуджена і свіжа пряжена; це навага з цитринкою, далі жирні шпроти, бички в томаті, гострі кільки і солодкі ніжки крабів. Тепер холодна м’ясна закусочка: холодна телятина з яйцем та зеленою цибулею; шинка, ковбаса краківська, московська, українська, мілянська; паштет, холодець із ніжками і хріном, холодець зі судаком. По маленькій перерві наливається карафки горілкою, наливками і винами та подається гарячі страви: бульйон із пиріжками, або проціджений гороховий суп із сухариками; пряжена індичка з печеними яблуками; ковбаски з тушеною капустою і гірчицею; біфштекс зі смаженою картоплею та огірками; смажені карасі у сметані; пельмені гарячі; пудинґ; бабка саґова або рижова з цукром або варенням; мус вишневий; компот ананасовий; диня і кавун. Знов маленька павза, подається пиріг солодкий і чай. До чаю цитрина, сир швайцарський і голляндський, сирки шоколадові й ванільні, ром, тістечка, торти сливкові і мікадо, цукерки, лікери і овочі: яблука, грушки, виноград, помаранчі, мандарини, банани, ананаси, ґранати, морелі і т. п. Усе це можна запивати сидром, крюшоном, оранжадом (цитринад із вином, овочами і крижинками). Наприкінці морозиво – тутті фрутті та абрикосове…» (Переклад із російської – Юрія Клена).
Такі сновидіння наяву описав Зиґмунд Фройд у «Вступі до психоаналізу»: «Спостереження на в’язнях, яких морили голодом, і на людях, що в подорожах та експедиціях зазнавали всіляких злигоднів, показують, що за таких обставин їм увесь час сниться, що вони задовольняють свої потреби». Фройд цитує книжку шведського дослідника Нільса Отто Ґустава Норденшельда «Антарктика». Той описував поведінку невеликої команди, що зимувала разом із ним на межі 1902–1903 років у важких умовах холоду і голоду: «Наші сни дуже виразно свідчили про наші найпотаємніші думки; ще ніколи наші сновиддя не були такі яскраві й численні, як тепер. Навіть ті наші товариші, котрим звичайно сни снилися дуже рідко, тепер щоранку, коли ми обмінювалися останніми здобутками в тому світі фантазії, розповідали довгі історії. В усіх сновиддях ішлося про зовнішній світ, що лежав так далеко від нас, але часто траплялись і такі, які стосувалися теперішніх наших обставин… їжа й питво були зрештою віссю, круг якої найчастіше оберталися наші сновиддя. Один із нас, котрому вночі найбільше щастило ходити на пишні учти, страшенно тішився, коли вранці міг розповісти нам, що спожив обід із трьох страв». Тому «неважко уявити, як чекали ми сну, бо кожному з нас він пропонував те, чого ми найдужче прагли».
Після цього в’язень Драй-Хмара проживе ще трохи більше, ніж пів року. Останні жахливі листи поета, вислані в Белебей до дружини, не збереглися. У них, за спогадами, – жахливі описи знущань над хворим в’язнем. Коли у нього опухали ноги і він не міг підніматися до роботи, російські наглядачі його катували, змушуючи працювати. В останньому листі були рядки: «Я не можу тобі писати… Якщо я не відпочину, я падаю на роботі, і тоді мене підвішують… Ноги опухли…».
На основі листів та документів, які дружина Драй-Хмари вивезла з Києва до Праги, Юрій Клен почне писати знамениті «Спогади про неокласиків». Увесь жах страждань, туги і безнадії трьох літ Драй-Хмариного невільничого життя він передасть і в поемі «Попіл імперій» – у дантівській зустрічі зі своїм побратимом:
Десь за горами край землі – Камчатка.
Ось Колима і приїск Ор[о]тукан.
О, тут блакитно квітне тільки згадка
про те, що є на світі рідний лан,
та згодом пориви приспить навіки
північний, вітром гойданий туман…
Завершує цю уявну зустріч друзів-неокласиків переспів рядків із втраченого останнього листа каторжника:
Коли мені служить не хочуть ноги,
мене підвішують на мотузках,
і працювати мушу до знемоги.
Тепер я замкнений у клітку птах…
В описі уявних бенкетів мистця-невільника у російському концтаборі поєднуються й алюзії до бенкету Трімальхіона в античному «Сатириконі» Петронія Арбітра, й до ренесансного «Ґаргантюа та Пантаґрюеля» Франсуа Раблє, і до барокової енциклопедії наїдків і напоїв «Енеїди» Івана Котляревського. Однак для Драй-Хмари – це оповіді снів наяву, як він це назвав, «зґвалтованої уяви» – не для творення мистецької дійсности. Це мистецьке долання мук голоду, брутального, смертельного буття знеболювальними уявними бенкетами…
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
УЛГ у Фейсбуці: https://www.facebook.com/litgazeta.com.ua
Підпишіться на УЛГ в Телеграмі: https://t.me/+_DOVrDSYR8s4MGMy
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.