Ігор Гургула. Невмирущість Миколи Петренка

121

Я собі уявляю… Ото викроїв з його скупих оповідок-спогадів, решту – «реставрував» власною уявою. Лохвиця… Гарне і гонорове полтавське місто. Тут у 1922 році скульптор Іван Кавалерідзе спорудив пам’ятник Сковороді. Тут 6 листопада 1925 року народився Микола Петренко. Якось він сказав, що мати у нього була колгоспницею, а батько займався певним ремеслом. Не то столяр, не то бондар… Але, здається, мав справу з деревиною.

А щодо уяви… Так от, малий Микола змалку звик вирушати до різних крамничок, аби там займати чергу. Довгу-предовгу… Найперше – у хлібну крамницю. Далі –молочарня. Окремо – за гасом, сірниками,  овочами, де, звісно, домінували капуста та картопля. І завжди його шлях пролягав повз пам’ятник Сковороді. Не знати, чи то відтоді, чи ще раніше – на генетичному рівні, але у Петренкові була закладена ота сковородинщина, коли немає жодного бажання верещати на мітингах, йти на прю з ідейним ворогом, щось комусь доказувати і когось в чомусь переконувати. Загалом, наша інтелігенція поділяється на три категорії : шевченківці,  сковородинці, і прихильники «моя хата скраю…».

Шевченківці – це якраз ті, що на трибунах, борці з усім,  що рухається, вони, здається, і  народилися десь там у  високих президіях. Користь для суспільства від таких очевидна. Але й себе, коханих,  вони не забували. Усе в них «схоплено» – депутатство, статки, «генеральські» пенсії. Сковородинці – щирі патріоти, але вони цураються гучних фраз, політичного пустомельства і  виставляння на показ перед публікою. Вони обирають тихе життя, сповнене сповіді та молитви… Молитви не за себе – за рідний український  народ і українську Державність.  Ну, а про «старосвітських поміщиків» годі й говорити. Там така помийниця, що зненацька можна усе надибати, аж до світлих проявів включно.

Микола Петренко – сковородинець. Він, в’язень  двох концтаборів – фашистського, а згодом – комуністичного, на початку 90-х запросто міг стати народним депутатом, бо мав ім’я, нічим не заплямоване. Він, на відміну від багатьох своїх колег-письменників,  не таврував «ганьбою»  «клятих українських буржуазних націоналістів», не вимагав  розправи над дисидентами, не писав антиукраїнських і антилюдських речей. Про  це свідчать документи  і розповіді очевидців. Він на довгі десятиліття творчості залишався Поетом високої проби. Але ось лихо – Шевченківської премії також не дочекався. І не обурювався, що «не дали». Мовчав собі та щось нашіптував під свої пишні вуса.

Та повернімось до уяви. Отож, Лохвиця, початок липня 1941 року. Групу учнів технікуму, а посеред них і Микола Петренко,  зганяють на міст через однойменну річку Лохвицю.   Радянські війська панічно відступають. А студентам офіцер з трьома шпалами у петлиці наказує обороняти міст «до послєднєго». І дають хлопчакам аж три рушниці та кілька патронів. Решта у гурті має виступити проти ворога з … палицями, аби у бою вбити  фашиста і заволодіти його зброєю.

– Звичайно! – згадував Микола Євгенович. – Ми залишились стояти на мосту, але тут побачили механізовану колону німців – кілька танків, броньовані машини піхоти, мотоциклісти. Хлопці дружно кинулись у кущі і розбіглись,  хто куди. Я додому…

Він вийшов на свою вулицю і побачив довжелезну чергу за хлібом. У черзі стояла і його мати.

  • Мамо!

-О! – зраділа. – Добре, що ти тут. Займай замість мене чергу, а я побіжу додому борщ  доварювати.

Виглядало усе буденно. І мати навіть не здогадувалась, що її син ледь не ст

Здавалось  би, після фашистського концтабору  – воля! І подяка батьківщини! Адже не скорився! Не  гарував на ворожу економіку, а утікав, чинив супротив. Не сталося! За якоюсь незбагненною логікою пильного офіцера-слідчого у фільтраційному відсіку Микола Петренко видався «підозрілим». А, може, довідались про втечу з мосту замість того, аби усім там полягти? Словом, на далеких Камчатках та Сахалінах  покутував Петренко, вчорашній в’язень фашистів, свої «гріхи» перед комуністично-більшовицьким режимом.

  • Як втрапив до Львова?

– Дуже просто!  Рідна сестра проживала у Бродах. Після Камчатського заслання навідався до сестри.  Дуже хотілось вчитися.  Куди податися? Львів найближче від Бродів університетське місто – сто кілометрів гарною шосейною дорогою чи залізницею на захід.

Ким він був? Телеведучим, власним кореспондентом газети «Літературна Україна» у західних областях. А найкраще себе почував «на творчій роботі», бо сковородинець, бо такий стан дозволяє багато думати і чимало писати.

Мав проблеми з владою! Пильні цензори у одному з Петренківських віршів угледіли у ролі бідолашної бранки-невільниці  … Україну. Ну, а раз так – то автор повинен бути покараним.

В’язниця його оминула! Але на довгі роки Петренко втрапив під нагляд, його не милували ні в чому. Звісно, найперше, при розподілі різних матеріальних і соціальних благ, які щедро сипались тим, хто стовідсотково демонстрував лояльність режимові.

Скільки  різних осіб вдало скористалися отаким  «фактом» з власної біографії і взяли від держави усе по максимуму. А він, Микола Петренко, наче нічого аж такого з ним не відбулося. Усе такий самий і ні на крихту більше. Друзі, тепле товариство, літературне оточення зі щирих і нелукавих.

Писав собі та видавався, де міг і зумів. В результаті, у творчому доробку – понад 100 книг. Сто!

Якось кажу йому:

  • Мусите і прожити щонайменше сто років! На кожну книгу – по рокові!

А він відмовчується. Тільки лукаво посміхався у свої вуса.

 

Творчість Миколи Петренка ще не узагальнена, не досліджена і не висвітлена як слід. То справа  літературних критиків, які неодмінно просіють увесь його «урожай», виділивши добірні зерна від полови.

Важко передбачити, які «нетлінки» залишаться після  кожного письменника. То справа часу і подекуди – справа везіння та випадковості. Мрію побачити книгу Миколи Петренка зі СТОМА віршами. І кожен вірш – на вагу золота! Ваговитіший за крицю. А вибирати є з чого. І з таким доробком  крокувати Авторові у  невмирущість.

 

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!