Ігор Дем’янчук. У російській церкві нема Бога

502

Кремлю не вдалося примусити Україну до капітуляції, тому він пішов на загострення на фронті та пробує підірвати нас ізсередини, використовуючи ОПЗЖ і Російську церкву. Вступ О.Марченко (дружини Медведчука) до ОПЗЖ, блюзнірський заклик В.Рабіновича до Росії («вставай страна огромная») Україну не дестабілізували, викликали лише сміх, тож роль дестабілізатора доручили РПЦ , її філії в Україні – УПЦ МП. 12.02 група політиків ОПЗЖ на чолі з А.Деркачем (викритий США як російський агент), «діячі культури» В.Данилець і В.Мойсеєнко («кролики») оприлюднили «відкритого листа Варфоломію», де вимагають від нього домовитися з РПЦ і не приїзджати в Ураїну на День незалежності «із загарбницьким і підступним «планом Барбаросса». У Києво-Печерській лаврі 22.02 «представники захоплених храмів» УПЦ МП звернулися до Президента, прем’єр-міністра, Голови ВР із скаргою і проханням не вказувати в назві церкви її підпорядкованість Москві. Тут дві брехні: «захоплені» храми перейшли до ПЦУ волею більшості у громадах; підпорядкованість РПЦ вказано у статуті, ПЦУ МП робить вигляд, що цього стидається. «Пастыри православные», ви хочете пропагувати «русский мир» «під прикриттям»? Брехня, обман – це ж порушення 9-тої заповіді.

Церква є організацією Божою, а не тільки людською лише тоді, коли у ній є Боже начало, Дух Божий. У перші роки (роки гонінь) Церква Христова була еталоном християнських цінностей, християнської моралі. Коли ця релігія стала державною, панівною, різні церкви різною мірою відійшли від ідеалу. За гріхи католицької церкви (інквізиція, релігійні війни) вибачився Папа Іван Павло ІІ. З Російської церкви Дух Божий пішов зовсім через численні порушення не ритуальних канонів, що встановила церква, а самої суті віри – заповідей, даних Богом. А РПЦ проголосила себе непогрішимою – ніякого каяття. Про «успішність» духовно-виховної місії цієї церкви свідчить те, з якою легкістю російський народ перейшов до безбожництва після 1917 року. Що ж, «каков поп, таков и приход». У РПЦ були справжні святі, достойні священики, але їх мізерно мало. Від Російської церкви лишилася оболонка, обрядова мішура, вона не є посередником між людьми та Богом, а перетворилася на комерційне ЗАТ із надання платних послуг, організацію чисто людську, що займається матеріальним самозабезпеченням, а також зміцненням Російської держави. Про її відхід від вчення Христа говорив Л.Толстой, за що його й відлучили. У наші часи відсутність святості константував В.Висоцький: «Нет! И в церкви все не так, все не так, как надо».

РПЦ розірвала відносини та, будучи рупором Кремля, з нехристиянською люттю ганить Вселенського патріарха, бо той повернув ПЦУ у склад Константинопольського патріархату. Через це РПЦ втрачає доходи та вплив на тих, кого вона вчить вірувати в «русский мир»; при цьому вона нехтує 5-тою заповіддю («шануй батька та матір»), бо Константинопольська церква є церквою- матір’ю як для української, так і для російської. Але Москва хоче бути головнішою. РПЦ порушує не лише 5-ту, а й інші основні Божі заповіді.

 

НЕ УБИЙ

Заборона вбивства – це 6-та заповідь. Ісус навертав до віри словом, а не силою; він застерігав від гріха, але не давав людям право за це страчувати. Він був проти смертної кари: захистив блудницю, не умертвив біснуватого, а вигнав із нього бісів. Суд людський не може бути вищим за суд Божий.

Російська церква вогнем і мечем впроваджувала християнство серед завойованих народів Уралу, Сибіру, Півночі. У Сибіру остяків, вогулів, марійців хрестив митрополит Філофей під загрозою смерті; нещадним місіонером серед татар і башкирів був єпископ Д.Сеченов. При поверненні до рідної віри «інородців» страчували, вони повставали у тому числі проти насильницької християнізації, повсталих страчували.

Російська церква «знаходила» та знищувала «відьом», «чаклунів», біснуватих, єретиків. У «Соборном уложении» 1649 року за поданням церкви передбачалася страта (багаття) за єресь, іновірство, богохульство.У Пскові 1411 року спалили 12 «вещих женок» як «відьом». У 1504 році церковний Собор засудив до спалення 4-х єретиків за наполяганням ігумена Й.Саніна, якого у 1591 р. зробили «святим»; того ж року за розпорядженням «святого» І.Волоцького «многих еретиков сожгоша» за «ересь жидовствующих». У 1554 р. за постановою Собору спалили як єретика М.Башкіна, який виступав проти «холопства» (кріпацтва), бо «Христос усіх братами називає». У 1575 р. у Новгороді було спалено 15 «відьом». За наказом московського митрополита Даниїла у Волоколамському монастирі уморили голодом і димом Вассіана, який поряд із М.Греком відомий як «нестяжатель» (вони виступали проти церковного землеволодіння). Справжнім терором відзначився патріарх Никон, «направляючи на путь істинну» розкольників. Історик В.Татищев писав: «Никон и его наследники над безумными раскольниками свирепость свою исполняя, многие тысячи пожгли, порубили или из государства выгнали». Сам Никон прямо на Соборі побив єпископа П.Коломенського, прихильника старої віри, заслав у монастир, де його було спалено. За вказівкою патріарха Іоакима 1685 року спалили 90 розкольників. У 1714 році церковний Собор засудив спалити єретика Ф.Іванова; у 1721 році за розповідь про «чудо» спалили дяка В.Єфимова. Вже в середины 18 ст. у Башкирії спалили Жулякова та Ісаєва за зворотний перехід у мусульманство.

Злочини «російської православної інквізиції» (з деякими неточностями) описав Є.Грекулов. Цю діяльність церква здійснювала за допомогою Приказу духовних справ, Приказу інквізиторських справ, Розкольницької та Новохрещенської контор; церква мала свої тюрми у монастирях.

У «криваву неділю» 1905 року священник Гапон вивів робітників Петербурга з петицією до царя; царська охорона розстріляла мирну ходу, вбито 130 людей. Микола ІІ був «у курсі справ»: він відкинув петицію Гапона, він не міг не знати про заходи своїх підлеглих проти демонстрантів. Кров убитих – і на священнику Гапонові, і на «святому РПЦ» (з 2000 року) Миколі ІІ, і на самій церкві. Синод після масового вбивства не знайшов інших слів до своїх «чад»: «Бога бійтеся, царя шануйте, усякій владі, поставленій від Бога, коріться».

У 1905 р. і пізніше відбулися єврейські погроми, організовані російськими чорносотенцями; убито понад тисячу чоловік. «Чорна сотня» – підрозділ «Союза русского народа», з якого згодом вийшов і «Союз Михаїла Архангела». Членами СРН було не так багато священників, але церква підтримувала його. Благословив СРН на боротьбу проти єврейства Іоанн Кронштадтський, ідеолог російського православно-монархічного націоналізму, що був зарахований до лику святих (1990). Патронували СРН архімандрит Олександро-Невської лаври Євсавій і московський протоієрей Восторгов. Погромники та вбивці ходили під хоругвами та з іконами. Мало хто з ієреїв засудив вбивства, церква в цілому заяви не зробила, не побачила гріха.

За Сталіна РПЦ допомагала нищити УГКЦ, вона не прямо, але винна у вбивстві 2500 греко-католицьких священників, 6 єпископів, солідарно відповідальна за це разом із КГБ. У всі часи церква благославляла загарбницькі війни Росії, вбивства «невірних» і противників влади.

 

НЕ КРАДИ. НЕ СВІДЧИ БРЕХЛИВО. НЕ ЗАЗІХАЙ НА ДІМ БЛИЖНЬОГО, ЙОГО МАЙНО

8-ма, 9-та і 10-та заповідь спрямовані проти злодійства, грабунку, обману, хабарництва та шахрайства. Ці гріхи також на совісті Російської церкви.

А.Боголюбський, канонізований РПЦ у лику благовірного, у 1169 році захопив Київ. Суздальці, смоляни, половці грабували та палили місто, з церков (Софія, Печерський монастир) забрали ікони, хрести, дзвони, ризи. «Боголюбивий» і «благовірний» князь вкрав ікону Вишгородської Божої Матері, перевіз у Владимир, потім вона потрапила у Москву. РПЦ, як роблять скупники краденого, перейменувала ікону з Вишгородської на Владимирську.

У ті ж часи єпископ Владимирський Федір, як пише літописець, «багато людей запроторив до в’язниці та забрав їхні маєтки. Інші мусили працювати на нього як раби. Іншим він рубав голови, випалював очі, вирізав язики, бажаючи загарбати їхні маєтки, бо на маєтки та гроші ненажерливим був, як пекло». Ієрарх був грабіжником.

М.Грек писав про «страсть к стяжанию» «пастирів»: «усякими неправдами та здирством намагаються накопичити собі золото та срібло, морять селян своїх тяжкими нескінченими роботами, віддають свої гроші у ріст бідним і своїм селянам, а коли рости примножаться, мордують цих бідарів, віднімають у них майно, виганяють їх із родинами з їхніх домівок». Старий Завіт забороняв давати гроші «в рост брату твоєму»; Христос учив: «У борг давайте, нічого не очікуючи».

Церковні феодали, не задовольняючись дарунками князів, бояр, захоплювали селянські громадські землі. В.Ключевський зазначав, що про конфлікти свідчать навіть «житія», селяни опиралися «втраті землі та угідь».

Ієрархи торгували церковними посадами, ця корупція називалася «симонія», її не могли викорінити рішення соборів.

У близькі до нас часи (1946), коли РПЦ спільно із КГБ нищили Українську греко-католицьку церкву, РПЦ, як зграя круків, захопила храми, приходи УГКЦ. Коли у незалежній Україні треба було повертати вкрадене, РПЦ брехливо оголосила це майно своїм, організовувала сутички. Рейдерством РПЦ займається і в наші часи: на території Історичного музею в Києві вона без усяких дозволів встановила МАФ під назвою «Десятинний монастир», незаконно були побудовані споруди на Подолі, Березняках, у парках Перемоги та Партизанської слави. Це – крадіжка землі!

Крім матеріальних крадіжок, РПЦ спеціалізувалася в ідеологічному ошуканстві, брехні.

Чернець Філофей вигадав доктрину: Москва – ІІІ-й Рим, єдиний центр православ’я. По- перше, Москва одержала християнство не з Риму чи Константинополя, а з Києва, тобто Москва не на 3-му місці, а на 4-му. По-друге, другий Рим (Константинополь) існує й нині як Вселенський патріархат, його старшинство визнають усі православні церкви, лише РПЦ – проти (як Баба Яга), вона прагне вкрасти першість. Але першість серед церков не залежить від кількості прихожан чи кількості та вартості авто у патріарха. Формула ж Філофея звеличення Москви є брехливою.

Брехливим є твердження, що РПЦ відносно української церкви є материнською церквою. Не може дочка бути на 460 років старша за матір: московську митрополію створили лише у 1448 році. І митрополію, і патріархат у Москві створено за допомогою шахрайства.

Митрополитів за канонами може ставити та висвячувати патріарх. Митрополита Іова в Москві призначив князь Василій ІІІ, висвятили 1448 року московські єпископи. Вселенський патріарх і всі православні церкви тоді не визнали канонічність московської митрополії. Ще гірша облуда з патріархатом, який за канонами може заснувати Вселенський Собор. Російська церква сфабрикувала «Уложоную грамоту», куди було вписано вигадки про ІІІ Рим і про якийсь собор єпископів, що нібито відбувся 26.01.1589. Насправді ніякого собору не було, «Уложоная грамота» є фальшивкою, це визнав історик РПЦ єпископ Макарій та інші російські дослідники. Вселенського патріарха Єремію, що необачно приїхав до Москви, ув’язнили та півроку залякували. Митрополит Ієротей, який був із Єремією, засвідчив, що той підписав грамоту під загрозою його втопити. Московська патріархія, заснована на злочині, є неканонічною. У 1685 році Москва за допомогою політичного тиску (використовуючи султана) та хабарів (120 соболів і 200 червінців) одержала від Константинополя згоду на підпорядкування Київської митрополії РПЦ, таким способом легалізувавши оборудку. РПЦ стоїть на неправді та шахрайстві. І гріш ціна такій канонічності, хоча сума хабара є більшою.

 

…НЕ СОТВОРИ СОБІ КУМИРА. КЕСАРЮ – КЕСАРЕВЕ, БОГУ – БОЖЕ

 

Застереження щодо кумира – 2-га заповідь. Але чернець Й.Волоколамський проголосив догму Російської церкви: «Понеже власть царская от Бога исходит – царь богоподобен есть». Звідси: кесарю – і кесареве, і Боже. Так було обгрунтовано поклоніння кумиру («культ особи»), і РПЦ сповідує цю догму. Вона молилася за здоров’я монгольських ханів-язичників, хоча апостол застерігав: «Не схиляйтеся під чуже ярмо невірних» (2Корінф. 6), благословила на трон ставленика католиків Лжедмитрія; РПЦ молилася за нелюдів і безбожників Івана ІV, Петра І, Сталіна, бо то була влада, від якої РПЦ годувалася. Церква стала служкою у царстві кесаря. Патріарх Іоким у 1664 р. заявляв цареві: «Аз, государь, не знаю ни старыя веры, ни новыя, но што велят начальные, то и готов творить и служить им во всем». Висновок М.Бердяєва : «Церква як соціальний інститут була в Росії підкорена і навіть поневолена державою». В.Соловйов писав: «Наша церква віддала себе беззастережно на послугу державі, щоб мати від держави запоруку свого існування і пільг… Крихка та сумнівна єдність нашої церкви тримається лише насильством і фальшем, що їх наша держава не лише визнає, а й сама робить. Наприклад, підробляє документи вигаданого Собору або переклади документів Вселенських Соборів. Уся оборонна і наступальна діяльність нашої церкви – це суцільне шахрайство, фальш і брехня, що чиняться безкарно, під захистом державної цензури… Наша російська церква визнає саму засаду зверхності держави над Церквою і потребу державного керування церквою. Ця засада записана в державних і церковних законах». Це є «зрадою заповітам Христа, перетворення церкви на інструмент підтримки пануючих класів»(М.Бердяєв). Так само вважав і К.Аксаков: «Наша російська церква завжди була і є покірною та вірною служкою російської держави, а точніше – російського уряду. Духу правди, любові, духу життя, духу свободи – цього спасенного натхнення християнства – немає ані сліду в нашій російській церкві». Петро І знищив Московський патріархат, цервою управляло міністерство – Священний Синод; у «Своде Законов» було записано, що найвища влада в РПЦ належить імператорові. Російськеа держава та її очільник стали куми­рами.

Христос вчив: «Не можна служити двом панам – Богові та мамоні». А Петро І зобов’язав священників порушувати тайну сповіді та доносити поліції. Ця вимога записана у «Духовному Регламенті» та у 15 томі «Свода Законов». РПЦ підкорилася. Це не просто порушення канону, це злочин проти людей і великий гріх перед Богом. Після цього РПЦ треба розшифровувати як «Русская Полицейская Церковь». Близько десяти монастирів були тюрмами, де тримали ворогів царизму, тюремниками були монахи. Найвідоміша тюрма – Соловецький монастир, його мартиролог нараховує сотні людей, зокрема, кошового Січі П.Калнишевського. Більшовицький концтабір на Соловках – лише продовження та розширення традицій РПЦ.

Вже маючи поліційний досвід, церква йшла на співробітництво з КГБ у сталінські часи. Тоді Синод був замінений на Раду у справах релігій, наглядав за церквою генерал держбезпеки Г.Карпов. Плата за співпрацю була непогана, зокрема, й награбованим майном УГКЦ.

Священник із незаплямованою репутацією Г.Якунін на підставі документів КГБ зробив висновок: «Зіставлення біографічних даних О.М.Ридігера зі службовою біографією агента «Дроздова» дає вагомі підстави вважати, що у них ідеться про одну і ту ж особу. В тотожності агента «Дроздова» і патріарха Алексія ІІ немає сумнівів». Також є докази, що нинішній патріарх Кирил (Гундяєв) був з 1970 року завербований КГБ, мав агентурне псевдо «Михайлов». У сюжеті РТВ «Церква і КГБ» (29.08.1991) Кирил виправдовувався за принципом «від такого ж чую»: «У Раді у справах релігій працювали представники КГБ, так само як і на Центральному телебаченні». Та невже припустимо церкву прирівнювати до ТБ? Хоча щодо РПЦ Кирил мав рацію: обидві безбожні організації є інструментами для проповіді ідей «русского мира».

РПЦ без вагань підтримала безбожників-більшовиків, особливо після того, як стало ясно, що ті хотять Рим (як й інші столиці) підпорядкувати Москві,що вони будують саме російську державу. Московський митрополит Ніколай наказав світити лампадки перед портретом Сталіна, як перед іконою. Патріарх Алексій (Семанський) у 1947 році в посланії писав: «Скріпимо наші молитви за Російську державу [не за СРСР!], за її законну владу на чолі з її мудрим вождем, якого сам Бог обрав і призначив вести нашу батьківщину [не СРСР] шляхом добра і слави».

Нині лише дві релігійні організації прагнуть створити світові держави. Найбільш фанатичне крило мусульман мріє про всесвітній ісламський халіфат, а РПЦ має за мету розширення Російської держави та російського православія на весь світ – «русский мир во всем мире».

Очевидно, РПЦ поклоняється ідолам: кесарю (нині Путін) і державі (Москва, ІІІ-й Рим), тобто служить мамоні.

 

У ХРИСТІ НЕМА НІ ЕЛЛІНА,
НІ ІУДЕЯ

Тут не йдеться про зникнення націй, це підтверджує зішестя Святого Духа на апостолів у П’ятидесятницю, щоб вони, оволодівши різними мовами, могли проповідувати серед різних народів. Апостол Павло, засновник церкви, цією формулою проголосив рівність перед Богом еллінів, іудеїв, скіфів, різних націй. А РПЦ заперечила рівність і самобутність народів: підкорені та охрещені Москвою нації мають перетворитися на росіян; проголосила вищість Російської церкви над усіма. Формулу Павла скорегували по-російськи: «Нема ні елліна, ні іудея, є московіт».

М.Бердяєв розкрив націоналістичну суть РПЦ: «Під месіанською ідеєю Москви – ІІІ Риму відбулася гостра націоналізація церкви. Релігійне та національне у Московському царстві між собою зрослися… Вселенська свідомість була послаблена в російській церкві настільки, що на грецьку церкву, від якої російський народ одержав своє православ’я, перестали дивитися як на істинно православну церкву, в ній стали вбачати псування істинної віри. Грецький вплив сприймався як зіпсуття, що просякає в єдине в світі православне царство. Православна віра є російська віра, не російська віра – не православна віра». За поданням церкви всі іноземці в Московщині вважалися «єретиками», «нечистими». Собор 1620 року ухвалив перехрещувати всіх чужинців, християн, навіть православних, які оселялися в державі чи приїздили надовго. Протопіп Авакум на Соборі 1667 року повчав гос­тей, православних патріархів: «Немощны вы стали, и впредь приезжайте к нам учиться». Він же проголосив: «Москва – всьому світу голова». І знову Бердяєв: «Російський шовінізм у російській церкві – це … суто національна її прикмета. Російська церква насичена російським шовінізмом від верху до низу і в минулому, і в сучасному».

Де РПЦ починала свою місіонерську діяльність, там утверджувався «русский мир»; її «заслуги» у зросійщенні не менші, ніж держави. Єпископ Веніамін вчив: «Православ’я повинно боротися не просто з чужою вірою, а й з чужими національністю, звичаями». Перш за все РПЦ нищила мову навернутих. У книзі Есфір сказано: «Щоб кожен чоловік був паном у своєму домі та говорив мовою свого народу»; Синод РПЦ сфальсифікував переклад, викинувши згадку про мову. За царя Олексія (що прийняв «під свою руку» Україну) патріарх Філарет наказав у 1627 році зібрати та спалити всі примірники «Учительної Євангелії», що потрапили в Московщину, «за слог ее еретический», тобто за українську мову. Собор 1690 року прокляв і наказав спалити твори українських православних діячів 17 ст. П.Могили, К.Ставровецького, Л.Барановича, інших. РПЦ не дозволяла перекладати Біблію українською мовою, не видала жодної книжки українською для українців, громадян РФ.

У наш час РПЦ все робить для розширення Російської імперії з її гаслом: «Православие (московське), самодержавие (путінське), народность (російська)».

У сучасній Росії діють православно-фашистські організації; РПЦ їх негласно підтримує. До таких шовіністично-чорносотенних організацій належать: НПФ «Память», «Черная сотня» («За Веру, Царя и Отечество»), «Русское национальное единство» («Бог. Нация. Труд»), «Союз православных братств» тощо. Лідера «Союза православных хоругвеносцев» Л.Симовича, який заявляв: «Ми оголошуємо про створення сучасної справжньої інквізиції. Ми поки не можемо, на жаль, спалювати відкрито єретиків, але будемо спалювати книжки та касети», – нагородив у 2006 році високим церковним орденом митрополит Кирил, нині патріарх. Прапор російських чорносотенців із РНЕ освятив воронізький єпископ Мефодій. Філія чорносотенних братств РПЦ організовує хресні ходи (чи марші) і в Києві, агітує на виборах. Православні фашисти в Росії влаштовують акції проти євреїв, кавказців, середньоазіатів, усяких «інородців», а Господь учить: «Захожого не утискай і не гноби його, бо ви самі були захожими у землі Єгипетській» (Вих. 22). РПЦ підтримує Кремль у ворожості до американців і західноєвропейців, забувши про «любов до ближнього».

 

НЕ ЗБИРАЙТЕ СОБІ СКАРБІВ НА ЗЕМЛІ. ГЕНДЛЯРАМ НЕ МІСЦЕ В ХРАМІ

 

Попри Христові застереження, Російська церква завжди рвалася до багатства, накопичувала майно, землі, кріпаків. У історика В.Ключевського не вкладалося в голові: «Як могло статися, що спільнота людей, яка зреклася земного світу та всіх його благ, стала у нас володіти великими земельними багатствами?» І далі: «Багаті монастирі всупереч церковним правилам займалися лихварством, накладали «лихву на лихву», відсоток на відсоток, у неспроможного боржника-селянина віднімали корову чи коня, а самого з дружиною та дітьми зганяли зі своєї землі». Історик підрахував: уже в 16 ст. монахи «володіли третиною всієї землі в державі», користуючись «широкими пільгами у податках і повинностях». Христос учив: «Продай усе, що маєш, роздай бідним, то й матимеш скарби на небі». У 16 ст. у РПЦ виникла течія «нестяжателів», що заперечували церковне землеволодіння, їх оголосили єретиками, кинули у кам’яні мішки монастирів чи спалили. Коли у 1601-03 роках країну вразив голод, під час якого вимерла третина царства Московського, архіреї та монастирі не продавали (всупереч наказу Годунова) хліба голодуючим. «Сам патріарх,– свідчив сучасник, – маючи великі запаси хліба, оголосив, що не хоче продавати зерно, за яке повинні давати більше грошей».

Собор 1580 року визнав, що монахи «ради пьянственнаго и непотребнаго жития» довели до запустіння багато земель. «Слугам Божим» мало було землі, треба було, щоб хтось її обробляв; годувати їх мусив мужик. Тому церква потребувала християнських душ, у 1764 році вона володіла 910866 селянськими душами, Св. Троїцько-Сергієвська Лавра мала 106 тис. душ, Києво-Печерська, що була під Москвою (як і нині) 80 тис. Ні Ісус, ні його учні у біблійні часи не мали рабів, а ті, хто назвалися його послідовниками, мали у цивілізовані часи рабів, чинили опір скасуванню кріпацтва.

З таким же завзяттям РПЦ накопичує багатства і нині. Вона загарбала чужу власність: у царській Росії церковне майно належало громадам приходів, мирянам; у РФ юридичною особою є РПЦ, приходи лише управляють майном, тобто церква привласнила чуже. Галас, що треба щось повертати Богові, є демагогічною спробою видати Бога за акціонера РПЦ, насправді майно потрапило до рук вищої церковної адміністрації. РПЦ захопила історичні та культурні пам’ятки – Ростовський і Рязанський кремлі, на Кьонінгсберзьких землях не тільки кірхи, а й замки; в Україні хазяйнує у лаврах.

Ісус вигнав торговців і міняйл з храму, сказавши: «Дім мій домом молитви буде названо для всіх народів. А ви з нього зробили вертеп розбійників». (Лк. 19, Мт. 21). Сучасні служителі РПЦ насаджають бізнес у храмі, як у вертепі. Річний доход РПЦ – близько 4-5 млрд. дол.; вона є власницею фабрики церковних речей «Софріно», люкс-готелю з рестораном у Свято-Данилівському монастирі, благодійного фонду «Ніка», АТ «Международное эконо­мическое сотрудничество», на рахунку «Софріно»– котеджне селище на Рубльовці, Богоявленському патріаршому собору належать 30% бізнес-центру «На Спартаківській». Незважаючи на християнську заборону брати з грошей проценти, РПЦ є власницею (співвласницею) банків «Софріно», «Пересвет», «Банкгауз Ербе». РПЦ торгувала авто BMW як співзасновник ТОВ «БМВ Русланд», нині здає для бенкетів і фуршетів зали храму Христа Спасителя. Найбільш гучним скандалом стало ввезення РПЦ у 1994-96 роках до Росії безмитно (нібито як гуманітарну допомогу) великих партій тютюну та алкоголю (ввезено 18 млрд. сигарет, кожна 10-та сигарета була церковною). Прокрутив цю оборудку нинішній патріарх Кирил, який тоді керував ОВЦС РПЦ (відділ зовнішніх церковних зв’язків) через фонд «Ніка». Бізнес ОВЦС, який важко відділити від особистого бізнесу Кирила, інші бізнес-структури РПЦ процвітають завдяки податковим пільгам для церкви. Багатства прибрали до рук ієрархи української філії РПЦ.

Ісус і його апостоли ходили пішки, ночували у людей, які їх приймали. Спосіб життя, побут сучасних ієрархів разюче контрастує і з традиціями Христа, і з життям нинішніх незаможних людей. Вищі церковні чиновники їздять на іномарках, мають розкішні дачі. У Патріарха Кирила – цілий парк авто, яхта за 4 млн. дол., годинник за 35 тис. дол.; «Московский Комсомолец» оцінив його статки у 4 млрд. дол. Христос застерігав: багатіям у рай не в’їхати на верблюді. (Кирил може заперечити: про мерседеси не сказано). Протоірей В.Чаплін, виправдовуючись, посилався на людей, які нібито «хочуть, аби їхні ієрархи виглядали не гірше, ніж представники світської влади». Знайшли еталон для наслідування – олігархів, можновладців! Земне життя Спасителя людства для них не приклад.

Люди хочуть, щоб у церкві був Бог. РПЦ, яка переймається не спасінням душ вірян, а збагаченням, поширює не вчення Христа, а брехню, ідеологію «русского мира», не є церквою.

 

“Українська літературна газета”, ч. 13 (305), 2.07.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

 

Прокоментуєте?