Ігор Дем’янчук. Євреї, росіяни, українці. Досвід співжиття

421

Євреї в революції та в Радянському Союзі

Царська влада намагалася інтегрувати, зросійщити євреїв у імперії . Про це сказав Г.Державін, поет, сенатор, який був за Олександра І міністром юстиції. «Синагоги є ні чим іншим як гніздами забобонів і антихристиянської ненависті;… кагали створюють державу в державі, чого не повинен дозволяти правильно організований політичний організм». Державін пропонував примусити євреїв займатися «чесними та корисними ремеслами» та «моральним удосконаленням». Російський царизм запровадив «зони осідлості», зробив антисемітизм державною політикою в усій імперії.

Антисемітизм частини українського селянства живився родовими спогадами про знущання та визиск з боку євреїв, підручних поляків, а роздмухувався він чорносотенною політикою російської влади. Гасло «Бей жидов, спасай Россию!» придумав не Гітлер і не «українські буржуазні націоналісти». Останнім треба було не рятувати Росію, а самим рятуватися від неї. За розпалювання погромних настроїв відповідальна російська, завжди шовіністична, влада. О.Купрін описав як солдатам втокмачували, хто є «врагами унутренними»: «бунтівники, стюденти, конокради, жиди та поляки». Антисемітизм російської влади штовхнув єврейство до революції.

Після перевороту євреям вдалося закріпитися в усіх органах нової радянської влади. У ЦК СДРП(б) вони не переважали, а от у Совнаркомі (1918 р.) їх було 16 із 20 наркомів, у Вищій Раді Народного Господарства було 14 євреїв із 16 членів. Статистику щодо керівної «еліти» більшовицької держави можна знайти у книжці С.Грибанова «Полюбив Росію» (глава «Сталін та євреї»). У ЧК теж було багато євреїв, Грибанов навІв прізвища (склад) київської «чрезвычайки». Про почуття українців до керівників продзагонів і ЧК висловився Троцький: «Комуну, чрезвичайку, продовольчі загони, комісарів-євреїв зненавидів український селянин до глибини душі».

У часи революції, російської інтервенції (білої та червоної) та громадянської війни в Україні більшість єврейського населення була байдужою до бажання українців створити свою незалежну державу, число противників незалежності переважало число прихильників. Їхня негативна позиція живилася родовими спогадами про Хмельниччину та Гайдамаччину, діями деяких отаманів. Демократичні єврейські партії (Бунд, СЄРП, представники сіоністів і Поалей-Ціон) входили до Центральної Ради, до керівництва УНР. Міністерство єврейських справ, очолюване М.Зільберфарбом, потім іншими євреями, діяло в 1917-1919 рр., розроблений ним закон «Про національно-персональну автономію» був прийнятий ЦР. Але при голосуванні за незалежність УНР (Четвертий універсал) єврейські партії утрималися, Бунд був проти. Навряд це якось вплинуло на ставлення українців до євреїв. У ЗУНР євреї оголосили нейтралітет у протистоянні українців з поляками, та в УГА входив Жидівський курінь під командою С.Ляйнберга. У листопаді 1918 р. поляки влаштували погром у Львові за підтримку євреями українців. У великій Україні єврейський підрозділ у 1919 р. входив у Катеринославську групу армій УНР. Був такий підрозділ і в армії Махна, серед очільників-анархістів було багато євреїв, вони теж захищали Південну Україну. До речі, М.Свєтлов (Шейнкберг) у 1926 р. у «Гренаді» підтвердив, що ця земля має українську мітку та пам’ять: «Скажи мне, Украйна, не в этой ли ржи Тараса Шевченко папаха лежит»; це заперечення російської «Новоросії».

Російські більшовики перемогли, й одна з причин цього (не головна, звичайно) – незгоди між євреями та українцями, підтримка євреями російського більшовизму.

Зрозумілою є поведінка єврейських авантюристів, «професійних революціонерів» (їх було багато), які захопили керівні пости в російській більшовицькій державі, щоб прибрати до своїх рук владу. Але незрозуміло, чому єврейство у переважній масі підтримало більшовиків, чому повірило їхнім гаслам. Бо ж Ленін писав: «Єврейська національна культура, гасло рабинів і буржуа – гасло наших ворогів» («Критичні замітки з національного питання»»). Ну, це теорія, могли цього не прочитати. Але ж були й практичні вказівки: «Євреїв і містян на Україні взяти у залізний кулак, перевівши на фронт, не пускаючи до органів влади» («Проект тез ЦК РКП(б) «Про політику на Вкраїні» листопад 1919 р.»). Євреїв могло не турбувати, чого це Російська КП(б) впроваджує свою політику в Україні, а от репресивні заходи проти них самих мали б їх занепокоїти. Але не занепокоїли, можливо, сподівалися, що «свої» у керівництві захистять. Розплата настала вже за Сталіна, який спочатку винищив своїх єврейських конкурентів у владі, а потім репресував не лише єврейські партії, а й культурні організації, були закриті єврейські школи, газети на ідіш. Аналогічну помилку зробили й українці («боротьбисти» та інші), що підтримали російських більшовиків, повіривши в національну політику, в «коренізацію».

Насправді російські більшовики створювали «єдиний радянський народ», в якому ні українці, ні євреї, ні інші неросійські нації не повинні були виділятися, а в кінцевому результаті зникнути. Після Другої світової Сталін ліквідував Єврейський антифашистський комітет, 24 його керівники були розстріляні, серед них багато талановитих єврейських письменників, було вбито видатного актора Міхоелса. Потім були репресії проти «безрідних космополітів», «агентів Джойнс», єврейських «лікарів-убивць». Антисемітизм став «платою» за підтримку російського більшовизму в революції та у війні проти України. Деякі євреї пристосувалися до радянської дійсності краще, ніж українці. Найбільші пристосуванці та злочинці потрапили до більшовицької верхівки. Л.Каганович двічі був «вождем українського народу»; він громив «націоналістів» у КП(б)У, винний разом із іншими, зокрема Менделем Хатаєвичем, другим секретарем ЦК КП(б)У, в Голодоморі, керував від СРСР акцією «Вісла». Але рядові євреї відчули на собі радянський антисемітизм, тому багато євреїв було серед дисидентів. Російсько-більшовицька влада довгий час замовчувала трагедію Бабиного яру, забороняла вшанування пам’яті. Завісу мовчання прорвали мітинги, в організації яких брали участь І.Дзюба та В.Нєкрасов, дисидентська інтелігенція.

 

Мир, дружба-шалом, фрейндшафт

Взаємна неприязнь ні до чого доброго не веде; проте позитиву в українсько-єврейських стосунках було більше. Негатив виникав під час повстань, революцій, воєн, та й тоді проявлявся гуманізм. Ізраїльський інститут Яд ва-Шем надав звання «праведників світу» 2573-м українцям, що, ризикуючи життям, рятували євреїв від Голокосту. За цією кількістю Україна на 4-му місці у світі. Євреї воювали в УПА. Співпраця відбувалася у мирні часи, почалася, коли почала руйнуватися стіна ізоляціонізму – друга половина 19 ст. Євреї зробили свій внесок в економічний розвиток краю, дехто з них думав не лише про збагачення, а й допомагав нужденним, сприяв розвитку освіти, медицини, мистецтва. Серед меценатів можна виділити родину цукрозаводчиків Бродських. І.Бродський побудував єврейську лікарню в Києві, його син Л.Бродський жертвував кошти не лише на синагогу, а й на Бактеріологічний інститут, Київський політехнічний, Комерційне училище, нинішні Національний художній музей і Парламентську бібліотеку, Бессарабський критий ринок.

Уже було згадано демократичні єврейські партії та їхніх діячів, що працювали у структурах УНР. Один із засновників сіонізму, одесит В.Жаботинський виступав на захист української мови, за вшанування Шевченка, за співпрацю. Є.Чикаленко у спогадах передає його виступ у Києві (1911 р.): «Потреби жидів-сіоністів і взагалі жидів-націоналістів цілком ідентичні з потребами українців, і в них поки що одні завдання та однакові вороги; як у них на черзі боротьба з обрусителями та полонізаторами, так і в нас, а через те нам треба координувати нашу діяльність». У 1921 р. Жаботинський підписав угоду з представниками Петлюри про створення єврейської міліції в разі походу на Вкраїну, що не відбувся.

Україна є батьківщиною багатьох видатних євреїв. Серед них лауреати Нобелівської премії: З.Ваксман (мікробіологія), С.Кузнец (економіка), Р.Гофман (хімія), Ш.Й.Агнон (література). Це про них треба говорити «ідіше копф», а не про тих, хто прокручує ґешефти. Якщо згадувати про вчених, то тут «батько радянської фізики» А.Йоффе, астроном Й.Шкловський, Харківська школа фізиків (Л.Ландау, Є. та І.Ліфшиці) і багато інших. Письменники та митці: Шолом-Алейхем, Х.Бялик, Д.Ойстрах, Е.Гілельс, В.Горовиць, Б.Шульц, Л.Захер-Мазох, І.Дунаєвський, Д.Бергельсон, П.Маркіш, І.Бабель, а також М.Фішбейн, український поет (писав українською). Політичні та державні діячі: Г.Меєр, Є.Кацір, І.Бен-Цві, М.Шарет, Л.Ешколь. Іудейські (хасидські) теологи: Баал-Шем-Тов, Рабі Нахман, М.Шнеєрсон.

Українські та єврейські дисиденти спільно боролися проти більшовицького тоталітарного режиму, потрапляли до ГУЛАГу і продовжували боротьбу, зробили значний внесок у крах СРСР. Тут треба назвати Н.Щаранського, а також С.Глузмана і Й.Зісельса, які залишилися в Україні. Глузман, відомий у світі психіатр, приятелював у таборах з бандерівцями, з І.Світличним, Є.Сверстюком, В.Марченком, із іншими українцями. Зісельс сидів за членство в Українській Гельсінській групі, він був засновником Ваада – конференції єврейських організацій і громад СРСР, є головою Ваад України, входить до керівництва європейських і світових єврейських організацій. Обидва з повагою (є їхні заяви) ставляться до своїх співгромадян українців і до держави Україна.

Глузман виступав на захист української мови, він не проти вшанування Бандери. Львів є містом, де шанують і Бандеру, й єврейські історичні цінності (до Другої світової євреї за чисельністю посідали у місті друге місце після поляків). У Львівському етнографічному музеї виставляється унікальна колекція юдаїки (туди увійшла збірка М.Гольдштейна), яку українці зберегли в часи німецької та московсько-більшовицької окупації.

Дуже розумною є позиція Зісельса. «Є спільні моменти в нашій історії, які були дуже криваві й дуже тяжкі… Треба прочитати цю історію разом, випрацювати спільний погляд на ті події, лише потім іти далі… Україна відколюється від імперії, набуває власних рис, рушає в незалежний шлях, євреї це роблять разом із нею. Вони повинні змінитися. Ти не можеш відставати від народу, серед якого живеш». «Ізраїль мені дуже подобається, я там як удома, уже 28 років туди їжджу…Але жити хочу в Україні, де я максимально реалізований у різних напрямках – і в єврейському, і в українському».

Позицію, висловлену Зісельсом, підтримує багато євреїв, тому підтримали й Майдан; Зісельс виступав зі сцени, була Єврейська сотня самооборони Майдану (командир Н.Хазін, один з організаторів батальйону «Азов»). Євреї, як інші громадяни, воювали та воюють, захищаючи батьківщину від російської агресії, є загиблі. До того, що в Дніпра та на Дніпропетровщини провалився російський проект «Новоросії», доклав зусиль І.Коломойський, який очолював облдержадміністрацію; це було йому економічно вигідно. Нині його натура висвітлилася – жадібність та шахрайство; йдеться про оборудки з «Укрнафтою» та «Приватбанком». В.Пінчук організовує міжнародні майданчики, де обговорюються питання допомоги Україні, фінансує сучасне мистецтво, він єдиний в Україні, хто підтримав ініціативу Гейтса – Баффета віддати половину статків на благодійність. Українські інтереси у протистоянні з путінською «імперією зла» захищають журналісти В.Портніков, Д.Гордон; діяльність В.Рабиновича, М.Добкіна, М.Кернеса є винятком.

Маргінальні праві націоналісти останнім часом притихли, а от деякі євреї, навіть офіційні особи Ізраїлю, пробують навісити на українців ярлик антисемітів. За даними американського PEW Research Center, рівень антисемітизму в Україні найнижчий у Центральній і Східній Європі.

Смішними виглядають заяви про ксенофобію та антисемітизм українців нині. Окремі прояви, звичайно, є, але українське суспільство толерантне, в Україні діють синагоги, багато єврейських організацій. В Україні єврей В.Гройсман був прем’єр-міністром, нині Президент України – єврей. На жаль, деякі організації очолюють недостойні люди, що розпалюють конфлікт, поширюють брехню про українців і євреїв, роблять ідіотські заяви.

Євреїв в Україні лишилося мало, нині полишають батьківщину у пошуках кращого життя й українці; винні у низькому рівні життя та еміграції олігархи, серед яких непропорційно багато євреїв. Олігархів в Україні, справді, не люблять, але не тому, що більшість з них євреї, а тому, що вони олігархи. Не справджується нині гасло Руху: євреї мають жити в Україні краще, ніж в Ізраїлі, а українці – краще, ніж у Канаді; не справджуються надії майданів. Ми, прості люди, українці, євреї, росіяни та інші нації в Україні, повинні спільно виправляти становище.

 

“Українська літературна газета”, ч. 23 (289), 20.11.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!