НАЗВИ ЯК ВИЯВ КОЛЕКТИВНОЇ ПСИХОЛОГІЇ РУССКІХ
“Українська літературна газета”, ч. 1 (345), січень 2023
Часто буває так, що потрібна інформація потрапляє тобі на очі саме в той момент, коли тобі це особливо потрібно. Ось і книжка О. Різниківа «Козацькі прізвища й гени матінки Одеси», в якій використовувався метод аналізу прізвищ городян як джерела для дослідження історії міста, потрапила мені в руки в потрібний момент – коли я була залучена в інтернет-дискусію через злі глузування представників сусідньої північної держави над українськими прізвищами (а вони дійсно бувають дуже кумедними). Книга про козацькі гени Одеси, наштовхнула мене на думку проаналізувати прізвища жителів Москви, і це виявилось дуже цікавим і пізнавальним. Ну, наприклад, знайшла я російське прізвище Поносов, предок якого носив мирське ім’я Понос. І знайшла Сопляка, і Хернікова, і Недріщева, і Заднікова, і Пятіжопова, і Пупкіна. І багато інших хороших російських прізвищ!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
«Але, якщо прізвища простих смертних, як стверджують дослідники, зберігають в собі історію народу, – подумала я, – то скільки ж можуть розповісти і про державу, і про його населення назви населених пунктів або річок – топоніми і гідроніми».
Подумала і розкрила карту держави Російської… І, як з’ясувалося, багато цікавого дає навіть побіжний погляд на неї! Поруч з красивими назвами на зразок Лебьяжье, Весна, Заря, Солнечногорск і т. п. є тут досить веселі: села Хохотуй і Дульдурга (Забайкальський край); Койчала, Пейчала, Падрила, Рындела (Ленінградська область); Мухоудеровка (Бєлгородська область); Волчата, Чуваки (Пермський край); Разбитый Котел, Кура-Цеце (Краснодарський край); Кадры, Скрабы, Локоть, Зубы, Губа, Кола Алё, Дед-Кабак, Лысы-Мухи (Псковська область), Ржаные роги, Рябьи роги (Новгородська область), Бутылки (Владимирська область); Пролей-Каша, Красный Баран (Республіка Татарстан); Большие Мурлы, Увальная Бития (Омська область); Девица, Бабка, Чулок, Пирамида (Воронежська область); Наша, Ваша, Сново-Здорово, Мышца (Рязанська область).
Тут же є і Попки (Волгоградська область); Кака (Республіка Дагестан); Блява (Оренбурзька область); Русские Алгаши (Чувашія), цілий острів Разбой в Хабаровському краї…
А далі – більше! Чого варті назви сіл Тупица (Пермський край); Скотное, Жабино, Червищи, Смерди, Клопицы, Горелуха, Грязно, Пожарище, Погорелец, Смердовицы, Концы, Сопели (Ленінградська область); Недомолмово, Харино, Хламово, Хламотино, Отребьево, Посирово, Бухалово, Убожьево, Слепущий, Горепатово, Голодяево, Плаксино, Плоховка, Нагая Слобода, Хренино, Распутьево, Шалава, Зачатье (Ярославська область); Большой Содом, Лох (Саратовська область); Мотня (Ставропольський край); Мошонки, Лобок, Хреново, Сучки (Тульська область); Вагина, Одышка (Тюменська область); Ржавец, Скучаловка, Малое Жабье, Гниломедовка, Погореловка (Рязанська область); Батрак, Обвал, Потьма, Пустынь, Мошки, Блохино, Проказна, Костыляй, Лоховщино, Неверкино, Дуровка (Пензенська область); Разбойный бор, Грехово, Малое Грехово, Дряхлово, Дряхловщина, Блохи, Письман (Кіровська область); Отхожее (Тамбовська область); Бельдяжки, Мочилки, Злынь, Сосково, Блошня, Мымрино, звідки, до речі, родом лідер російських комуністів Зюганов (Орловська область); Налейка, Жадовка, Должниково (Ульяновська область); Голодово, Вонявино, Смердово, Бухарово, Ломка (Івановська область); Пьянково, Большая і Малая Синячиха (Свердловська область); Чертовицы, Гнилуша, Гольевка, Грязцы, Хреновое, Хренище, Скупая Потудань, Скупой, Пришиб, Дракино (Воронезька область); Мусорка (Самарська область); Задовая, Злодеево, Занюхча (Архангельська область); Дресвищи, Врагово, Долгово, Клопузово, Блудново (Вологодська область); Пьяново, Старые Черви, Козявкино, Мусохраново, Пьяново, Новопозорново (Кемеровська область); Лешенки, Беднота, Бедня, Свиноройка, Хреновая, Бражино (Смоленська область); Лешино, Болото, Болотско, Блошно, Дурилово, Истошно, Беззубцево, Большие Язвищи, Дурнево, Жадины, Заднево, Пуково, Каковка (Новгородська область); Скучай, Дурасовка, Дурово, Дуровщино, Хмелевое, Хмелевка, Хмелинец, Буховка, Буховое, Бухолдино, Буховские Выселки, Мокрое, Дебри, Грязи, Грязновка, Злобино, Дрязги, Мочилки, Вешаловка, Домовины (Липецька область); Бляхово, Куриловка, Блохино, Дурово, Грязное, Болваново (Курська область) і т.д.
Чудово читаються назви населених пунктів у Псковській області Глушь, Глушни, Гнильск, Гнилище, Ямы, Дно, Лужи, Блохи, Долги, Голодуша, Червоеды, Козюльки, Хилово, Судома, Язвы, Пыталово, Струпливец, Беспутино, Сучкино, Сукино, Поцелуево, Торчилово, Опочка, Лобок, Опухлики, Тупицыно, Лжун, Недомерки.
Або у Калузькій області: села Дебри, Большие Козли, Червяки, Зловодка, Голодское, Неверов, Дряблово, Матюково, Дурино, Дураково, Дурасово, Дуркино, Нижнее Блевково…
Не відстає Нижегородська область: Какино, Лапша, Лохани, Муходоево, Козлиха, Дресвищи, Бусурмановка, Великий Враг, Неверово, Оголихино, Вороватка, Понуровка, Больщое и Малое Содомово, Блудово, Клюкино, Хмелево, Розливайки, Болваницы…
До речі, на просторах Інтернету гуляє історія про те, як в цій же області дві бабусі до останнього зберігали помираюче село Блядуны і ні в яку не погоджувались переїжджати до сусіднього села Ленино, оскільки в часи їхньої молодості воно носило непристойну назву Лежапёрдово.
Не менш екзотичні і назви в Тверській області: Гнилицы, Гнилуха, Лужи, Калошино, Свиново, Смердыни, Выдропужск, Неволино, Баламутово, Сгубово, Тупицыно, Безумово, Дурасово, Остолопово, Неверово, Бухалово, Пьянково, Воровское, Противье, Пуково, Лохово, Большие Пупцы, Грудино, Письяковка, Лобково, Передово, Конец, Елдино, Концово, Задово, Хотеново, Дешевки…
Але найяскравіші – в Московській області. Вслухайтеся: Животино, Жабкино, Жучки, Мухино, Свинное, Большое Свинорье, Суково, Клопово (аж два), Ящерово, Чащь, Гольково, Гольево, Заболотье (5), Болото, Болотня, Болото Старое, Корост, Грязново, Грязь, Чорная Грязь, Грязи, Пупки, Кишкино (3), Пузино, Мошоново, Дрочево, Гульнево, Большие Жеребцы, Раково, Кончинино, Кончеево, Зачатье, Брюханово, Гольево, Хирино, Лешино, Косяково, Лохино, Докуково, Матюково, Угрюмово, Язвищи, Злыхино, Зверково, Злобино (2), Грызлово, Страшино, Дракино, Драчево (2), Вражеское, Жерстоки, Раздоры, Хряслово, Беззубово, Безобразово, Облезлино, Ознобишино, Подмоклово, Облянищево, Храпуново, Потлово, Вонякино, Трусово, Пронюхлово, Чирьяково, Рыгино, Ворово, Заворово, Брехово, Новобрехово, Голохвастово, Страдань, Мерзлово, Бедняково, Бедново, Бедово, Старое Несытово, Новонесытово, Пустоши, Нечесово, Неверово, Пьянкино, Бражниково (2), Бухловка, Бухарово, Бухарево, Бухлово, Чемодурово, Дурыкино, Дурасово, Дурниха, Дурнево, Болванькино, Невежино, Оболдино, Тупицыно!..
І таких назв у високодуховній Росії було і є безліч!
Природно, що до нас дійшли далеко не всі подібні «перли», бо в багатьох випадках від таких назв позбувалися. Особливо активізувався цей процес у ХХ столітті. Так, село Абалдуевка Пензенської області ще в дореволюційний період стало Графщино. В Горьківській області село Собакино з 1960 року носить назву Березовка; Польськое Сучкино стало Липовкой; Котомкино у 1962-у перетворилася на Малиновку, а ось Свинолуповка в Мордовії 1946 року стала цілком милозвучним, ще й ідейним Первым Мая.
В Саратовській області Голый Карамыш в 1925 гроці був перейменований в Красноармейск, селище Батраки в Самарській області в 1956 році став Октябрьским, а Мертовщина Пензенскої області в 1960 стала Сосновкой.
Дуже вдало, на мій погляд, у Волгоградській області перейменували місто Пришиб: у 1919 році воно стало Ленінським! Село Вчерашние Щи в 1926-у було назване Калиновкой (чи не на честь, бува, Всеросійського старости?), а Разореновку вже в 1957 році якийсь жартівник поіменував Октябрьским, натякаючи, мабуть, що це одне і те ж. Не повезло селу Ибаково в Тамбовській області, що стало в 1941 році зовсім неколоритним Нагорним.
Вдалося знайти матеріали щодо активного перейменування «дурноназванных» сіл у Нижегородській області: селище Растяпино у 1929 році стало Дзержинском, село Кобелево в 1938-у Некрасовкой, село Зудилки в тому ж 1938-у перейменували на Малинки, а Собачий Остров у 1940-у став Красной Горкой. Село Сукино в 1938-у назвали Свободным, а Малое Сукино в 1939-у – Пионерским. На Большое Сукино ідеологічного запалу забракло, і в 1938 році його назвали не Комсомольским, як слід було очікувати за логікою речей, а якоюсь безідейною Вязовкой…
Багато сіл були покинуті й перестали існувати. Така доля спіткала село Безштанне в Пермському повіті; Великі, Верхні Менші й Нижні Зарази в Рязанській області, Бухарино в Костромській області. У 1977 році в Рязанській області перестало існувати село Брехово, в 1975 в Саратовській – Дурасовка Халабурдинская. Та ж доля спіткала і село Рылово, хоча вона в 1965 році і отримала обнадійливу назву – Рассвет.
Але якщо ви думаєте, що тільки населені пункти мають такі “оригінальні” назви, то ви глибоко помиляєтесь. Не менш цікаві назви річок та водоймищ! Ще зовсім недавно по Ставропольському краю текли річки Хмелевка і Грязнуха, досі протікають Маза (в Самарській області), Воя, Тужа, Пержа (в Кіровській), Дырочная, Высса (в Калузькій), Дрязга, Пьяна, Хмелевая (в Нижегородській), Нюхаловка (в Омській); Тошня (в Вологодській), Тухлянка (на Сахаліні).
У Новосибірській області є озеро Штаны і Разбойное, а також Мертвое і Нищенское, в Оренбурзькій – Голодное, в Архангельській – Страшное, в Бєлгородській – Убля, в Курганській – Нюхалово, в Томській – Пьяное, в Рязанській – Тошное, в Ленінградській – Вонюшинское і Рыгозеро, в Свердловській – Здохня, в Мордовії – Умор.
Але знову б’є всі рекорди Московська область. Кілька століть на землях Савіно-Сторожевського монастиря під Звенигородом текла річка Ненаебуха, яка згадується в документації на монастирські угіддя і під 1558, і під 1687 роками. А недалеко від неї – її «щаслива» сестра Наебуха. Але й досі тут течуть річки Жужа, Филька, Хабня, Хлупня, Жабня, Чурилиха, Лупандиха, Нахавня, Нушполка, Звероножка, Разварня, Разводня, Раздериха, Перемойка, Война, Нищенка, Незнайка, Заведейка, Загребка, Язвенка, Злодейка, Беспута, Андреевские Заразы, Вытравка, Нудовка, Гнилуша, Мутня, Плесенка, Мошна, Моча, Лохня, Вобла, Свинорье. І дуже ніжні порівняно з попередніми назвами – Свинка і Щетинка..
Ну, не може не виникнути питання: «Звідки такі назви?» І, повірте, не тільки ми, але й серйозні дослідники цікавляться ними. Пояснення знаходять різні.
Ось етнографи встановили, що, за легендою, селу Дурыкино в Сонячногірському районі Підмосков’я назву дав Петро I. Цар замовив сирі яйця як скріплюючий матеріал для будівництва стін, а селяни ці яйця зварили.
В.Д.Назаров непристойні назви деяких сіл пов’язує зі слідами традиційних язичницьких вірувань. Як приклад він наводить назви сільця і річок, які ще в кінці XV ст. входили до складу досить великого володіння Троїце-Сергіївого монастиря на південному сході Владимирського повіту (відома жалувана грамота великого князя Івана III ігумену монастиря Спиридону, видана між 1467-1474 роками). Дослідник стверджує, що відокремлена «…деревня Ебехово, Пихалово тож, на речке на Пиздюрке, вверх по Мудовке…» могла бути сакральним місцем, де проводились певні ритуальні дії.
До речі, подібні географічні назви, в яких використовується обсценна лексика (від лат. obscenus – «непристойний, аморальний», ненормативна лексика, вульгарщина), не були рідкістю в ті часи. У фондах Помісного наказу, що зберігаються в Російському державному архіві давніх актів і відносяться до XVI-XVII століть, згадуються села Мудищево; Поиблица; Голохуево; річки Пизделинец; Пизденка; Опиздюнский починок і багато різного схожого.
На поширеність лайки в російській розмовній мові XVI-XVII століть вказують і записки іноземних гостей. Так, Олеарій, відомий німецький мандрівник і вчений, говорячи про нецензурні вислови у росіян, зауважує: «Кажуть їх не тільки дорослі і старі, але малі діти, які ще не вміють назвати ні Бога, ні батька, ні матір, уже мають на устах е… твою мать, і кажуть це батьки дітям, а діти – батькам». Судячи з усього, обсценна лексика стала звичною для вуха російської людини тієї (та й не тільки тієї) епохи. Розгалуженість, різноманітність її словоформ свідчить про множинність ситуацій, у яких використовувався такий профанний словесний ряд.
Деякі ж дослідники і краєзнавці вважають, що в назвах, не звичних для нашого вуха, нема нічого смішного. Ось, наприклад, на їхню думку, назви сіл Малые і Большие Рюмки в Рязанській області, що проіснували до 1950-х років, до посудин для розпивання алкоголю ніякого відношення не мають. Витоки назви походять від слова «рюма» – «плакса», «разрюмиться» – розплакатися, а «рюмки» – зменшувальне від «рюмы» – плаксії, скиглії.
А чого варта назва села Бздюли в Кіровській області – луснеш зі сміху! Але, як стверджують знавці, на місцевому діалекті «бзднуть» означає хлюпнути води на кам’янку в лазні. Хоча краєзнавець Анатолій Тінський вважає, що в назви села може бути лише одне значення – похідне від просторічного «бздеть», тобто «псувати повітря, пукати».
Не менш характерна назва села Бздуновка в Мордовії. Старожили стверджують, що першопоселенцем тут був селянин на ім’я Бздун, от так село й назвали. Пізніше ця назва трансформувалась в більш благозвучне Боздуновка, а потім взагалі перетворилась в казенне поселення Новые Выселки.
В.Бєліков підтверджує, що низка назв населених пунктів, які зустрічаються в літописних зводах і збереглися досі, утворені від особових імен, повідомляючи нам про існування людей з дуже немилозвучними іменами.
«У процесі дослідження документів, – вторить йому С. Корягін, що займався дослідженнями в Російському державному Військово-історичному архіві, – зовсім несподівано для мене регулярно з’являлися носії непристойних прізвищ, як-от: Бздилины, Бздунковы, Пердуновы, Дристуновы, Дристунцовы, Жопины, Жопкины, Мудаковы…». Він згадує, що при вивченні цих матеріалів йому зустрілися Худосраков і Мохножопов, а також Распердяев, який був змушений вийти у відставку в 30 років через «недержание мочи».
Непристойні прізвища були настільки широко розповсюджені, що в 1825 році Микола І видав спеціальний указ «О замене непристойных фамилий у нижних чинов». Але, напевно, указ не був виконаний на всі 100%, якщо і сьогодні ми можемо почути прізвища, які я згадувала на початку…
Про назву Содомово (тільки в межах заволзьких районів Нижегородської області ми знайдемо більше десятка таких сіл) дослідник Л.Трубе писав, що воно є похідним від біблійного символу аморальності, і в ньому «…позначилося презирливе ставлення «ревнителів благочестя», які почали заселяти Заволжя у XVII столітті, … і зіткнулися з побутом марійців – корінного його населення».
Стоооооп! І тут виникає логічне питання: а до XVII століття, виходить, «ревнителів православного благочестя» там взагалі не було? Дивовижний факт! Утім, він дивним може здатися тільки на тлі розмов про більш ніж тисячолітнє хрещення нинішніх російських земель і помпезних святкувань «ювілейних дат» цього «хрещення». Хоча є безліч відомостей про хрещення російських територій лише в кінці XIV – XV століть. Окремі з них наведені, наприклад, у книгах Г.Могильницької. А ось про те, як у 1656 році в Шацькому повіті мордвини-язичники з луками та киями гналися за архієпископом рязанським Місаїлом, який спробував їх «в святое крещение приводити», дослідниця чомусь не розповіла. А варто було б!
Подумати тільки – XVІІ століття! 1656 рік! А за якихось 380 км від Москви язичники вбивають християн-місіонерів!…
Не так давно навіть поставили пам’ятник на місці вбивства (за триста метрів від федерального шосе Рязань-Москва), напис на якому свідчить: «Место сие освящено кровью священномученика Мисаила, пролитой 1 (14).04.1656 г. при просвещении верой Христовой народов земель Рязанской и Мордовской».
Щоправда, сумлінні російські краєзнавці таки визнають, що «мордва знайшла віру Христову через 1800 років після Різдва Христового і 800 років після хрещення Русі».
Ось скільки цікавого може відкрити навіть поверхове захоплення російською топонімікою…
В одному з інтерв’ю викладач Московського державного університету Д.Володихін стверджує, що в назвах, подібних до тих, про які ми говорили вище, «видно національну психологію», а голова відділу зовнішніх зв’язків Московського Патріархату митрополит Волоколамський Іларіон, що «…мова – це дзеркало історії та культури народу… яке відображає сукупність уявлень, що історично склалася в буденній свідомості і позначилася у мові. Це, по суті, колективна філософія, виражена мовними формами»!
І тому, прислухавшись до їхньої вагомої думки, давайте ще раз уважно вдивимося в це своєрідне «мовне дзеркало» сусідньої держави, яка так наполегливо називає себе «старшим братом», пропонує нам свої «духовні скріпи».
Але українці і раніше не хотіли такого братства, тим більше не хочемо зараз, коли за цих триста днів масакри побачили з огидою, жахом і зневагою, що витворюють адепти цього «мира» на нашій священній землі.
Титульна ілюстрація — Васілій Шульженко (рф)
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/