Ярослав Ткачівський. Велич і дух Пушикового слова

528

На могилі відомого українського письменника, лауреата Шевченківської премії Степана Пушика, похованого в рідному селі Вікторові Івано-Франківської області, відбулося освячення пам’ятника, що символізує три віхи його творчості – поезія, проза й фольклор. Окрім славної Пушикової родини, до місця вічного спочинку прибули його соратники, колеги по перу, односельці й знані галичани…

Про Майстра слова згадував і автор цих рядків, цитував строфи з віршів Степана Пушика й акцентував увагу на гідному пошануванні земляками-галичанами й Україною пам’яті Поета:

 

…І вірю я, коли мене не стане,

Коли мене на цвинтар віднесуть,

Й похмурий день освітить цвіт каштанів,

Які мене, вкраїнця, пом’януть.

С.Пушик, 1986 р.

 

Та неділя видалася похмурою, проте каштанові свічки, як писав поет, освічували день, а лиш тут, на Пушиковій могилі, – воскові свічки плакали… Якийсь містичний збіг явищ природи, чи то письменницьке дивне передчуття?

 

Так, я – дивак, та диваки

Всі друзі і всі люди…

Чи будуть плакати жінки,

коли мене не буде?…

С.Пушик, 1986 р.

Не смію сказати, що Степана Пушика нема… Ще три роки тому в «Українській літературній газеті», на сторінці в Facebook, а також у газеті письменників в «Літературна Україна» я написав, що «ПУШИК – ЖИВИЙ!..». Бо Поет продовжує жити в своєму Слові. Стверджую так донині й надалі буду засвідчувати, що він живий, хоч і помічаю тужливу сльозу дружини письменника Ганни Миколаївни, котра щоденно оцифровує твори Степана Григоровича, добре знаю, як не вистачає батька синові Тарасу, бачу як бринять сльози в очах його доньки Лесі, що так схожа на маму Степана Григоровича Марію. Нині плаче ще одна жінка за Степаном Пушиком – Україна-ненька: ці травневі краплини дощу – то її сльози.

У поминальний день талановитого письменника говорили про Життя: цікаве й тривожне, неповторне та яскраве… Життя закарбоване в його творах, приміром, у 2-томнику «Я для Вкраїни жив», у незліченних томах його «Щоденників», появу на світ яких блокують ті, котрим він за життя допомагав і підтримував у творчості, зрештою, вчив… Пушик творив і горів, любив людей і ненавидів людців, сперечався, боровся й заповідав усім: «Любіть живих!..».

 

Любіть тоді, як я ще є

(Всім небагато жити),

Ще грає серденько моє:

А вмру – кого любити?.

С.Пушик, 1986 р.

Але ми, шановне товариство, всією душею любімо Степана Пушика: шануймо його багатогранний талант, читаймо його дивовижні вірші та прозу, співаймо його неповторні пісні!.. Бережімо велич і дух Пушикового слова та горіння його серця.

Відомий в Україні літературознавець, наш славний односелець і побратим С.Пушика Тарас Салига в свій час  написав: «Пушик із того кореня, з якого виростають ті,  що «в житті до всього діло мають…». Йому воістину за життя до всього було діло.

Оцей пам’ятник – це лише часточка пошанівку, котрий Письменник, лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка заслужив своїм чином, заслужив життєвою й творчою місією, наділеною Всевишнім. Це письменник, якого мало б увіковічнити рідне село, можливо, можливо, тут нарешті мали б назвати головну вулицю іменем Поета… Та й Галич у боргу перед Пушиком, як і, зрештою, вся Україна, котру він оспівав. Це він, Степан Пушик, на весь світ заявив, що

 

…навіть там, де не цвіте калина,

Де слово зневажається моє,

Всі знають – є  на світі Україна,

Не грудка, а земля з народом є!.

 

Хай рідна вікторівська земля буде пером, Степане Григоровичу, й вічная пам’ять! А ми всі разом (не лише сьогодні) молімося за упокій душі Поета…

с. Вікторів – м. Івано-Франківськ

 

“Українська літературна газета”, ч. 11 (303), 4.06.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!