У Харкові науковці обговорили місію шкільного курсу української літератури у формуванні національної ідентичності.
Круглий стіл «Шкільний курс української літератури в стратегії усвідомлення національної ідентичности», перша частина якого наживо та онлайн тривала 24 червня 2022 р. з 15.00 до 17.00 год., започаткував всеукраїнську толоку про роль української літератури у формуванні національної ідентичності.
Зініціювали захід Національний університет «Києво-Могилянська академія», Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна, Український католицький університет за сприяння Українського ПЕН та Харківського літературного музею.
У дискусії передбачалося обговорити структуру шкільного курсу української літератури в 5˗11 (12) класах, принципи виділення тематичних блоків і добору матеріалів до них, охоплення літературного процесу в його хронологічній послідовності, перелік текстів, рекомендованих для читання, обсяг висвітлення історико-літературних епох: Середньовіччя, Ренесанс, Бароко, Просвітництво, Романтизм, Позитивізм, Модернізм, Соцреалізм, Постмодернізм, рекомендовані методи аналізу текстів і творчих робіт учнів, широту сюжетного діапазону творів, їхню репрезентативність .
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
На жаль, відомості про зібрання не набули належного розголосу в суспільстві, бо в умовах війни акцентуються інші теми. Так само через переміщення багатьох потенційних спікерів зі звичних місць проживання / роботи чи участь у бойових діях не вдалося почути думку багатьох учених, заявлених у програмі Круглого столу (Тамару Гундорову, Ігора Помазана передовсім).
Однак розмову започаткували авторитетні спікери з Харкова ‒ Ігор Ісіченко, Сергій Жадан, Тетяна Пилипчук. До полілогу онлайн долучилися літературознавці з Києва (Раїса Мовчан, Роксана Харчук), Львова (Назар Федорак), а також педагоги. Модерував захід із бомбосховища харківського медіа HABу Кирило Лукаш.
На яких стратегічних проблемах шкільного курсу літератури акцентували літературознавці?
Ігор Ісіченко наголосив, що деформації шкільного курсу освіти, які давалися взнаки здавна, зараз виявили свою небезпеку. Оприявнилася вона в умовах гарячої фази російсько-української війни 2022 р. дуже виразно. Нині відбувається змагання цивілізацій, і щоб захистити свою, європейську, треба добре розуміти свою ідентичність. Наскільки її демонструє шкільний курс української літератури? Адже на основі літератури, на основі Слова і формується людська ідентичність. Очевидно, що даються взнаки наслідки деформації цього курсу літератури, започатковані на початку 20 ст., після окупації України більшовиками.
У шкільному курсі української літератури реалізовувалося дві тенденції, перша ˗ комплекс меншого брата, коли українська література узалежнювалася від російської. Хоча фахівці добре знають, що російська література постала завдяки українській, на її основі, на основі руської традиції. Друга тенденція – це елемент соціального протесту, виплеканий ще народниками 19 ст., які формували своє бачення української літератури як селянської, своєрідної альтернативи щодо російської аристократичної літератури. І ця тенденція закріпилася в лівих середовищах 20 ст.
Із цієї схеми зовсім випадала українська література від 10 до 18 ст., література за перші 800 років свого існування: література елітарна, належна до суспільних церковних верхівок, література, яка репрезентувала верстви, дистанційовані від селянських мас. Крім того, викладання літератури в школі акцентувало соціальні антагонізми, за формулою «наші – вони». Ще одна фундаментальна вада, що сприяла деформуванню шкільного курсу української літератури – виокремлення її із європейського контексту.
Як це виправити, особливо в умовах війни, яка нас справді підганяє?.. Необхідно спільно, шкільним педагогам, викладачам вищої школи, гуманітаріям сформувати новий адекватний образ української літератури, який і повинен формувати не просто здорового патріота, а людину, свідому свого походження, своєї ідентичності, і водночас людину, яка відчуває себе рівноправним партнером у європейській сім’ї народів, черговий крок до повернення в яку Україна зробила 23 червня 2022 р.
Оце саме ті моменти, над якими варто спільно працювати, попри всю інертність педагогічної системи.
Щодо шкільного канону – то йому бракує літератури переможної, літератури про лицарів, що йдуть на боротьбу, літератури оптимістичної. Якраз стан війни з РФ показав українців як іншу націю, показав, що нація долає стереотип «страждальця» і стає нацією переможців. Це здивувало не лише світ, а й самих українців. Очевидно, що оцей ментальний код лицаря, переможця ще не відчитаний для нас самих у нашій же культурі / літературі. І канон – не догма, він змінний, залежно від того, які виклики нам дає певна епоха.
Метою шкільної освіти є формування креативної особистості, свідомої самої себе, людини, яка здатна творити, яка бачить у літературі не мертвий шаблон, а може відчитати в поліфонії літератури коди, які їй близькі, відчути себе в цих кодах. Шкільна літературна освіта має формувати цивілізаційну парадигму характеру людини, культуру Слова, її здатність творити, захищати творчість і вміти бути переможцем.
Сергій Жадан
З українською літературою все гаразд. Проблеми, можливо, з читачами та освітянами, з тими, хто намагається інтерпретувати тексти, рефлексувати, викласти їх дітям.
Більшість розмов щодо наших візій українського майбутнього в гуманітарній сфері, якщо означити теоретичний аспект проблеми, торкаються передовсім того, чого ми повинні позбутися (впливу російської культури насамперед). Але вже варто більше зосередитися на формуванні свого наративу, свого пантеону, своєї бази. Від оборони і захисту, від формування того, чого ми маємо позбутися, варто переходити до конструктивного формування свого. Наша стратегія і в культурному, і в інформаційному полі, і в освіті має полягати на самодостатності, на виробленні певної універсальної візії. І це складне питання потрібно вирішувати вже зараз, коли ми, українці, в умовах навали, тримаємося спільних речей і особливо розуміємо, що це нам потрібно.
Щодо практичного складника – нам бракує уміння читати книги й уміння говорити про книги. І в цьому аспекті освітяни – теж читачі. Досвід волонтерського спілкування з учителями зі Сходу України (від 2014 року) показує, що важливо не те, який твір і якого письменника варто додати чи «викинути» з програми. Важливо те, ЯК це все буде подаватися дітям і як це буде інтерпретуватися вчителем. А методологія залишилася старою. Дітям цікаво те, що відбувається в ТЕКСТАХ. Уміння працювати з текстом, уміння подавати його, уміння говорити про письменницьку / літературну кухню на практичному рівні важить дуже багато. Які б концепції не пропонували науковці чи міністерство освіти – все це буде реалізовуватися на рівні викладача. І наскільки вчителі до цього готові – оце питання риторичне. Треба вчити вчителів вчитися читати – а вчителі навчать дітей.
Тетяна Пилипчук
Варто говорити і про смисли, які несе шкільна програма, і про підходи до їх прочитання.
Працюючи в Харківському літературному музеї зі школярами, постійно відчуваємо, що у дітей немає зацікавлення українською літературою. Це спонукало до вивчення питання: а що не так з українською літературою, з літературою загалом. Дослідження шкільних програм з української літератури майже за сто років (від 20-х років 20 ст. донині) увиразнило проблему підходів до тексту. Так, програма НУШ з української літератури має дуже симпатичну пояснювальну записку, і коли її читаєш – то наче б то має бути і результат. А результату якраз і немає – бо у власне програмі немає не лише зацікавлення українською літературою, там немає навіть поваги до неї. І проблема полягає саме у шкільній програмі, бо освітньо-виховна мета визначає підходи до творів, що вивчаються. А під освітою і вихованням ми донині розуміємо ту матрицю, що перейшла нам від радянських часів: виховання певних чеснот і освіта як копіпаст – ми вкладаємо в голови дітей певний набір знань. У програмі не йдеться про розвиток навичок, про розвиток критичного мислення, не йдеться про розвиток крос-культурного мислення, не йдеться про вміння інтерпретувати, не йдеться про розуміння того, а що таке наратив. Але у програмі, наприклад, прописується прогнозоване емоційно-ціннісне ставлення, тобто дитину вже підводять під певні готові інтерпретації текстів. Також оця виховна мета впливає і на добір текстів, і на подання біографій письменників. Фактично запити сучасного суспільства не враховані в тому, як подається ця шкільна програма. Діти мають навчитися ВЗАЄМОДІЯТИ З ТЕКСТОМ, бо це важливий досвід на все життя. Але шкільна програма задає такий коридор, у якому вчителям дуже важко: якби учитель і хотів би щось пропрацювати глибше – у нього немає на це навчального часу, бо він «загнаний» у певні рамки і мусить «проноситися» по програмі, ледве встигаючи закцентувати не смисли, а якусь інформацію, що знадобиться при складанні ЗНО. І виходить так, що українська література – це історія, що не включена в подальше життя вже дорослих колишніх школярів, вона закінчується у них після закінчення школи. Отак власне книга, українська в тому числі, поступово зникає з нашого життя і вже не повертається.
Раїса Мовчан
Щодо змісту програм: у стратегії усвідомлення національної ідентичності в школі має вивчатися передовсім класична література. Пропоновані школярам твори мають бути україноцентричними, художньо довершеними і відповідати віковим особливостям учнів та викликам сучасного суспільства. Програма має спиратися на державний стандарт. Нині чинними є документи для початкової (1-4 кл) та базової (5-9 кл) шкіл, відповідно 2019 р. і 2020 р. Державного освітнього стандарту для старшої (профільної) школи ще немає.
Відповідно до Державного стандарту базової середньої освіти укладено вже кілька Модельних навчальних програм з української літератури, де прописано і компетентнісний підхід, і формування критичного мислення тощо, відбувся конкурс підручників, і від 2022 року розпочинається їхнє впровадження у п’ятих класах НУШ.
Варто зазначити, що вивчати європейський досвід програмотворення з літератури важливо, але нам також важливо виходити зі своїх – українських – потреб, вимог, умов, завдань, отож інтегрувати українську літературу з українською мовою чи зарубіжною літературою не на часі.
Проте оновлювати шкільні програми з української літератури треба постійно.
Роксана Харчук
Шкільний канон як скорочена версія всієї національної культури, що подається через вершинні твори української літератури, необхідний. Ці твори мають знати випускники української школи для того, щоб відчувати спорідненість зі своєю культурою. Наша проблема в тому, що цього канону фактично не було, і донині він ще не сформований, бо від 1991 року опрацьовується література Розстріляного Відродження, цензурована література, діаспорна література тощо, ще укладається академічна Історія української літератури (до 6-ти томів, що вже видані, ще додасться 6 томів, що готуються). Ще не вдається уповні побачити український канон, а саме з опертям на нього і варто формувати шкільні програми з літератури. Бо процес оновлення програм часом відбувається або за політичною доцільність, або на догоду якимось іншим інтересам. Так, наприклад, до шкільної програми необхідно повернути роман «Жовтий князь» В. Барки, який вилучили за часів Д. Табачника. Чомусь у школі вивчаються «Тигролови» І. Багряного, а не «Сад Гетсиманський» – перша книга про катівні НКВС, що з’явилася раніше, ніж твори О. Солженіцина та ін. Нехай не весь твір прочитають – уривок з нього, але діти мають знати цей твір, і знати культуру свого народу.
Тому скільки б варіантів програм не було – український літературний канон має бути представлений в усіх. Так само важливо, щоб сам учитель знав і щиро шанував свій предмет – тоді й діти цього навчаться.
Назар Федорак
Шкільний курс української літератури має бути не лише україноцентричним. Ми не повинні забувати, що література – це мистецтво слова. Тому її прочитання в системі зміни художніх стилів, як пропонується в анонсі Круглого столу, є доречним.
Донині зі шкільного курсу випадала давня література, яку власне називаємо середньовічною, ранньомодерною, бароковою і якій у 12-томному виданні Історії української літератури відведено два томи. Отож, і в шкільному курсі їй має буди відведено хоча б 1/6 навчального матеріалу. Бо нам постійно доведеться пояснювати нашим дітям, а чому на нас напали?.. І питання боротьби за Київську спадщину, боротьби за середньовічну християнську питомо київську традицію, яку у нас постійно намагаються поцупити і привласнити, діти мають знати. Тут нам допоможе і європейський контекст, лицарська християнська література, завдяки якій можна ще раз побачити, що давні українці більше відбивалися від загарбників зі Сходу, а не Заходу (десь 90% проти 10%). Це та література, що буде виструнчувати свідомість школяра і пояснювати йому, чому в 21 ст. московити знову напали на нас.
Отож, шкільний курс української літератури має розпочинатися з давньої літератури, тоді учні побачать її об’єктивний зміст і тяглість.
Ігор Хворостяний розмежував поняття університетського і шкільного курсу української літератури, а також чинної програми для 6˗11 класів ЗЗСО та програм НУШ для 5-х класів, що мали би впроваджуватися в практику від 1-го вересня 2022 року. А також наголосив на тому, що мета сучасної шкільної літературної освіти відповідає запитам суспільства і полягає в тому, щоб навчити дитину читати ‒ сформувати читацьку компетентність. Тобто, сформувати здатність сприймати, розуміти, аналізувати, використовувати, оцінювати художній текст, навчити школяра рефлексувати, показати йому інший спосіб сприймання світу тощо.
Але перенасиченість шкільної програми з літератури кількістю імен і текстів (40˗60 творів за рік) створює схематичний, калейдоскопічний ефект і не дає змоги дітям повноцінно «взаємодіяти з текстом». Отож, треба акцентувати якість, а не кількість художніх текстів у програмах для школярів.
Педагогині Таміла Яценко та Ірина Тригуб розповіли учасникам Круглого столу про Державний стандарт, Модельні навчальні програми, етапи освіти в НУШ (початковий, базовий, профільний), власний досвід укладання програм, зокрема й інтегрованого курсу, а також підручників для 5 кл НУШ.
Підсумовуючи перший раунд розмови, яка буде продовжена у липні, Ігор Ісіченко нагадав учасникам про необхідність надіслати організаторам заходу свої пропозиції для укладання рекомендації для Комітетів Верховної Ради України з питань гуманітарної та інформаційної політики і з питань освіти, науки та інновацій, Міністерства освіти і науки України (svoboda_conf@karazin.ua). Тетяна Пилипчук наголосила, що нині у шкільному програмотворенні якраз слушний момент для того, щоб створити і для вчителя, і для учнів простір свободи на уроці. І до цього варто долучитися всім учасникам розмови. Сергій Жадан нагадав про трагічну реальність – війну, що триває і яка можливо не дасть змоги дітям розпочати новий навчальний рік так, як би хотілося. Проте дбати про якісну освіту українських дітей варто навіть за таких умов.
Підготувала Ніна Головченко