Цей вірш мого земляка Петра Біливоди, безмежно талановитого поета, найчастіше цитують як пророчий. Хоча у Петра багато віршів-пророцтв; його життя і навіть смерть – були суцільним пророцтвом…
Цитування зазвичай завершується оцими неймовірними рядками:
“…А я сидів і плакав разом з вами,
Від вас узятий чорними вітрами…”
Й чомусь дуже рідко згадують останню строфу:
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
“Тепер я бачу, що я був незрячий,
Що і за мною хтось таки заплаче,
Що ви без мене – як душа без тіла…
Я вмер учора, та моя душа
Мені лишитись серед вас звеліла”…
Петра Біливоду (Шевченка) убили 13 березня 1997 року.
Убивць і замовників “не знайшли” досі.
За Петром досі плачуть.
Ті, хто без нього – душа без тіла.
Ті, хто знав і любив його, хто знав і любив його вірші.
Знає і любить…
Олена Бондаренко