«І знову живий світ оглядую»

6 СІЧНЯ 2014 РОКУ МИНУЛО
180 РОКІВ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СТЕПАНА РУДАНСЬКОГО

«І знову
живий світ оглядую» – ці слова належать Степану Руданському — славетному
українському, справді народному поету, гумористу, фольклористу, перекладачу і
лірику, чия пісня «Повій, вітре, на Вкраїну» знана далеко за межами нашої
країни.

 

Колиханий подільським вітром
волі

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Степан Васильович Руданський
народився 6 січня 1834 р. (25 грудня 1833 р. за ст. ст.) в с. Хомутинцях
Вінницького повіту на Поділлі (тепер с. Хомутинці Калинівського району
Вінницької області). А завершив свій земний шлях 3 травня 1873 року в Ялті.
Всього 39 років відміряно було Степану Руданському жити на землі.

 Яскравим метеоритом спалахнув він над
Україною. Але не погас. Незважаючи на те, що за життя С. Руданський надрукував
лише декілька віршів, його ім`я не те, що не забулося, а завдяки своїй
творчості, сповненій глибокої народності, — приказкам, співомовкам, байкам,
ліричним віршам-пісням, він став улюбленцем народу. Творчість Степана
Руданського високо поцінував Іван Франко: «В В Степані Руданському бачимо
великий поетичний талант обіч Шевченка, найвизначніший в українськім
письменстві ХІХ віку». А Максим Рильський зазначав: «Ім`я Степана Руданського
було одним з найпопулярніших письменницьких імен у дожовтневому українському
селі. Та я неточно висловився: популярне було не так ім`я Руданського, як його
твори. Революційно настроєні селяни співали «Гей, бики», вкладаючи свій зміст,
свої думки в цей твір. Коли хотілося поглузувати з царських чиновників та
їхнього хабарництва, то читали «Засідателя», закохані, розуміється, співали
«Повій, вітре, на Вкраїну». Так Руданський – людина тяжкої життєвої і ще тяжчої
літературної долі, міцно увійшов своїми творами у свідомість трудящих».

 

Гей, бики!

Народився поет в сім`ї
священика-українофоба отця Василія, який бачив свого сина лише душпастирем. Але
всупереч батьківській волі Степан Руданський вступив не до духовної, а до
медико-хірургічної академії в Санкт-Петербурзі. В цьому похмурому місті на Неві
минули молоді роки Степана Руданського. У Санкт-Петербурзі Руданський
перейнявся передовими, свободолюбними ідеями Чернишевського, Герцена,
відлунювали ідеї і кирило-мефодіївців. Зростав на віршах  «Кобзаря» Тараса Шевченка і формувався як
національно свідомий поет, про що свідчать твори Степана Руданського того
періоду, зокрема «Гей, бики», «До дуба», де є такі рядки:

 

Та гей, бики! Чого ви стали?

Чи поле страшно заросло?

Чи лемеша іржа поїла?

Чи затупилось чересло?

Та гей, бики! Зерно поспіє,

Обіллє золотом поля,

І потече ізнову медом

І молоком свята земля.

І все мине, що гірко було,

Настануть дивнії роки,

Чого ж ви стали, мої діти?

Пора настала! Гей, бики!»

 «Повій, вітре, на Вкраїну»

 

Свої твори Руданський зібрав у
три рукописні зошити і назвав їх «Співомовки козака Вінка* Руданського», але
надрукувати їх не вдалося, бо заборонила цензура. Лише окремі вірші побачили
світ у журналах «Русский мир» та «Основа».

Батько позбавив сина будь-якої
матеріальної підтримки, тому він жив упроголодь, на мізерну стипендію та
заробітки вчителя-репетитора, що й позначилося на здоров`ї юнака. Він захворів
на сухоти.

Ще в студентські роки Степана
Руданського, його твори полюбили і переписували, запам`ятовували, пізніше вони
були знані як народні. Тому передова українська громадськість Санкт-Петербурга
поклопоталася про те, щоб С.Руданський був направлений в Ялту на місце міського
лікаря, бо тамтешній  клімат  був сприятливий для хворих на туберкульоз.
Тож останні 12 років свого короткого життя Руданський прожив у Ялті.

 

Мандрівка з Руданським Ялтою

У цьому місті своєю тяжкою
працею він завоював авторитет доброчинного лікаря. Незважаючи на слабке
здоров`я, жертовно служив своїй гуманній професії.  За свідченнями близького приятеля С.
Руданського художника В. Ковальова: «Недолюблював панів, зате бідних людей і
сам любив, і вони його любили. Занедужає, бувало, бідний чоловік,  — зараз до лікаря Руданського. Цей і поможе,
і грошей не візьме».

У Ялті не було вулиці, де б не
ступав ногою лікар С. Руданський.  Бував
він і в яскравих куточках  Лівадії,
Масандри, Алупки. Адже вся тогочасна еліта лікувалася в  Руданського, прагнула зав`язати з ним дружбу.
Ще й нині пам`ятають лікаря Руданського давні кримські кипариси й платани.

Займався поет і громадською
діяльністю Доклав чимало зусиль, щоб відкрити в місті лікарню, яка починалася з
його квартири. З ініціативи Руданського в Ялті заклали новий ринок, який існує
і нині, збудували міський фонтан, під будівництво якого лікар Руданський віддав
шматок власної землі. У 1869 році Руданського було обрано почесним мировим
суддею Сімферопольсько-Ялтинської мирової округи.

Так, здавалося б, саме
ялтинці, кримчани і мають берегти пам`ять їхнього, можна сказати,  добродія, великого земляка, бо хоч С.
Руданський і народився далеко від Криму, на Поділлі, але його самовіддана праця
в цій давній землі дає право так називати Руданського, як уже зазначалося,
справді народного поета. Але це не повна його характеристика. Бо ж Руданський є
ще й істинно європейським поетом. Голова ювілейної комісії з відзначення
160-річчя Степана Руданського, лауреат Шевченківської премії Петро Перебийніс
зазначив: «У безпросвітну добу імперської задухи поет серцем припадав до
життєдайних мистецьких джерел, спрагло черпав з криниць античної і світової
духовної спадщини». Багатьма європейськими мовами перекладена пісня Руданського
«Повій, вітре, на Вкраїну». І нині звучить вона у виконанні багатьох  капел і хорів, відомих артистів і співаків.
Серед них і  випускник Львівської
консерваторії, вінничанин  Юрій Козак,
який вперше  виконував пісню
європейськими мовами —  італійською,
іспанською, естонською і навіть китайською – на святі С. Руданського, в
Німеччині, Нідерландах.

Сам поет писав польською
мовою, перекладав з польської, грецької, латини, зокрема переспівав «Енеїду»
Вергілія, назвавши її «Енеянка». Переклади Гомерової «Іліади» увійшли в золотий
фонд української нації, її мови, культури, духовності.   Також Руданський залишив у спадок нащадкам
зразки світової лірики – український романс.

 Але, на жаль, довгі роки про Руданського
просто не пам’ятали. Його творчість була викреслена з підручників.  І лише 1998 року окремі ентузіасти-патріоти,
серед яких зокрема письменниця, на той час директор Музею Лесі Українки в Ялті
Світлана Кочерга, учителька української мови й літератури (а згодом директор)
НВК № 15 м. Ялти Світлана Регрут, голова Ялтинського відділення Союзу українок
Богдана Шевчук, активіст-просвітянин, керівник народної капели бандуристів
імені Степана Руданськокого Олексій Нирко, голова Ялтинської «Просвіти» Микола
Олійник, Валентина Голенко відвоювали з ріки байдужості і забуття ім`я славного
українця. Значний вклад в популяризацію життя і творчості Степана Руданського  внесли й українські письменники, зокрема
лауреат літературної премії ім. С. Руданського Валентина Козак, Г. Гайовий, В.
Бойко, Наталка Поклад, В. Довжик, М. Шевченко та ін. Саме завдяки і їхнім
старанням в НВК № 15, що знаходиться по вул. Руданського, 43 в Ялті, було
відкрито світлицю, яка стала духовним центром українського відродження і
праобразом  майбутнього музею пам`яті
поета. Письменниця Валентина Козак, яка довгий час жила на Вінниччині, привезла
в Ялту давні рушники з рідного села С. Руданського Хомутинці, і нині вони
прикрашають стіни світлиці – кімнату-музей, розміщену в НВК № 15, який нині є
гімназією і навчаються в ній  з 35 в 1998
році понад 350 учнів.

Як свідчать документи,
зокрема лист № 86 від 20.07. 2000 р. на ім`я тодішнього голови НСПУ Ю.
Мушкетика, а також подібні листи на ім`я голови НСПУ В. Яворівського, ще понад
10 років тому громадськість Ялти та письменники клопоталися про підтримку
української школи в Ялті, а також збереження за НВК приміщення дитячого садка,
надання житла учителям цієї школи, бо вони змушені були виїжджати з Ялти через
те, що знімати житло було дорого.

Раніше  іменем Степана Руданського було  названо вулицю в Ялті. А після довгих
листовних клопотань НСПУ та місцевої влади 
колишньому НВК № 15, що на вулиці відомого поета, а нині гімназії, лише
рішенням сесії Ялтинської міської ради від 29.01.2009 р. присвоєно ім`я Степана
Руданського.

Згідно з листом Міністерства
охорони здоров`я АР Крим у вересні 2012 р. у рамках святкування 90-річчя з дня
заснування Кримського вищого навчального закладу «Ялтинський медичний коледж»
на клопотання внучатого племінника поета О.В. Боржковського було заплановано
відкриття музею-кімнати у коледжі. У новоствореному музеї буде розміщено
експозицію, яку присвятять поету, лікарю та  громадянину С.В. Руданському.

З 1998 року Ялта потроху
ставала не лише містом Чехова, а й Степана Руданського. До Ялтинського періоду
життя і творчості поета і лікаря додав чимало архівно-біографічних знахідок
місцевий краєзнавець Олександр Януш. 
Його записи і статті – це документальне наповнення біографії поета
маловідомими фактами. Саме з них почалися дослідження творчості Руданського
О.В. Боржковського, О.І. Юрчишиної та інших. З великою жадобою розшукував сліди
класика української літератури Степана Руданського в Криму Мирослав Мисек.

Ще 20 років тому, коли
відзначали 160-річчя з дня народження С. Руданського, Петро Перебийніс з сумом
констатував: «Немає іншого народного поета, якого б так обминали шаною, як
Руданського. Жодного пам`ятника, окрім забутого богом і людьми надмогильного
каменя на неприступній Ялтинській горі. Жодного державного музею. Жодного вузу,
увінчаного ім`ям великого страдника». На жаль, і через два десятиліття ці слова
не втратили актуальності.  Тяжко
пробиваються до читача твори Степана Руданського через малі тиражі, вилучено з
підручників ліричні тексти. Музей Степана Руданського є лише на його
батьківщині – в селі Хомутинці. Але немає й досі  в Ялті. А він же тут  лікував росіян, українців, татарів та інше
населення.  Піклувався про їхнє здоров`я.
А ще вів культурно-просвітницьку роботу серед ялтинців, зокрема разом з
дружиною  Явдохою Широкою грав у
народному театрі.

 

Наша дума, наша пісня не вмре, не загине

 Хоча тішить те, що за
підтримки Вінницької обласної адміністрації і обласної ради, а також
Калинівської районних адміністрації і ради ще в далеких 1980-х поставлено
погруддя С.Руданського  скульптора Івана
Гончара  в Хомутинцях,  започатковано літературно-мистецьке свято С.
Руданського, яке в часи незалежності стало справді народним, а віднедавна –
і  Всеукраїнським. До заснування свята
були причетні відомі українські письменники, зокрема – знані в Україні сатирики
й гумористи Олег Чорногуз та Євген Дудар, Полікарп Шабатин, Анатолій Бортник. 

Київські об`єднання сатириків
і гумористів та поетів  у 1996 році
започаткували  свято Степана Руданського
в столиці   «І знов живий світ оглядую»,
в якому бере участь народний артист 
України Анатолій Паламаренко,
столичні сатирики і лірики.  Відбувається
воно щороку в Національній медичній бібліотеці. У святі брали активну участь
Василь Юхимович, Микола Сом, лауреат премії імені Степана Руданського Валентина
Козак, П.Осадчук, Г. Гайовий, М. Прудник, В. Чепіга та інші.

 

У Калинівці урочисто
відкрили пам’ятник Степану Руданському

Уже 33 роки поспіль у день
народження великого сміхотворця Степана Руданського у Калинівці проходять
Всеукраїнські дні гумору та сатири. Ініціатором цього дійства є письменник Олег
Чорногуз.

Цього
року чергове свято прийшлося на 180-річницю з дня народження Степана
Руданського. І саме цього дня Калинівка отримала свою нову візитівку –
пам’ятник величному філософу.

Розташували
погруддя у сквері навпроти місцевого Будинку культури. Ініціативу встановлення
підтримав народний депутат України Микола Катеринчук. Він зумів зорганізувати
ресурси так, що з дня прийняття рішення міськими депутатами Калинівки до
відкриття погруддя пройшло всього півроку.


За цей пам’ятник ми боролись з 92-го року, – говорить організатор свята гумору
Олег Чорногуз. – Ми вклоняємось перед чужими пророками, які навіть не були у
нас. А тут на нашій калинівській землі творив філософ Степан Руданський. Я
щасливий, що доля через 180 років послала йому Миколу Катеринчука, який відгукнувся
на наше прохання і зробив усе, аби сьогодні тут стояв пам’ятник .

Погруддя
у Калинівці стало третім кам’яним увічнення великого сміхотворця. Одне
знаходиться у Ялті, де покоїться 39-річний Степан Васильович, інше стоїть на
території Луганського онкодиспансеру. Адже Руданський був також і лікарем. На
батьківщині не забувають великого байкаря, проводячи щорічні фестивалі гумору
та сатири. А на батьківщині Руданського у селі Хомутинці Калинівського району
діє музей, побудований на місці хати його батьків.

Виконавцем
погруддя став відомий український скульптор з Донеччини Петро Антип. Він
входить у п’ятірку кращих скульпторів Європи. Отримавши замовлення, митець
пообіцяв, що виконає його майже безкоштовно, адже є прихильником творчості
Степана Руданського. Для виконання замислу він перечитав половину творів
великого сміхотворця.

 «Моя Вінниця»