І сповідь, і поздоровлення…

 
Віктор КОСТЮЧЕНКО
Біографія книги – це біографія цивілізованого людства. Нова цивілізація почалася, власне, з появи книги. Книгу славили і книгу гудили, книзі поклонялися і книгу палили. Вона відображала суспільний прогрес, а іноді й рухала його. Пропагувала гуманістичні ідеї і сіяла войовничі-агресивні зерна. Суспільний устрій позначався, звісно, і на книзі для дітей. Хоча саме книжки, адресовані дітям, лишалися найчистішими. Чи не тому, що значною мірою живилися з народних джерел? Народна казка, пісня, колисанка, приповідка, примовка і т. п. і т. п. – багато чим ми їм завдячуємо…
Нестор-літописець у «Повісті временних літ», писаній 1000 років тому, сказав, що «книги, мов ріки, які напоюють увесь світ». Переписувачі цього літопису натрапили на старий зошит з текстом князя Володимира Мономаха «Повчання дітям». Вважаючи, що «Повчання» за духовною силою не менш важливе, ніж військові битви, вони поставили його в один ряд із временними (знаковими) походами князів і приєднали до літопису. Так «Повчання» Мономаха – перша книжка для дітей у Київській Русі – дійшла до нас і закликає нащадків взяти «сю граматицю» в серце. Вона надихатиме на «добрі діла».
Довгий і неймовірно складний шлях пройшла дитяча книга в Україні – російській колонії, – аж поки сформувалася в окрему течію. Для дітей писали Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Марко Вовчок, Леонід Глібов, Олена Пчілка, Леся Українка, Михайло Коцюбинський, Іван Франко, Борис Грінченко та ін. наші провідні поети, прозаїки, драматурги…
Добронравність – категорія стала. Виховується вона сім’єю, освітою, конституцією. Чим більше державних програм-джерел, що пропонують суспільству інтелектуальну і моральну послугу, тим суспільство стабільніше, тим у громадян глибші патріотичні почуття, тим між народом і державою міцніші зв’язки, зав’язані на добрі. Це аксіома. Добро, як відомо, має перемагати зло у всіх сферах суспільного буття. А поняття добра, справедливості, обов’язку тощо формуються, як відомо, у дитинстві. Дітям допомагає долати зло книга. Отже, книга для дітей – важливий рушій виховання нації.
9 березня 1934 року в Україні було створено Дитвидав. І вже у першому видавничому плані бачимо понад 100 назв. Середній тираж книжки – 22,5 тис. примірників. А далі – випробування. Доля Дитвидаву була драматичною. Того ж року видавництво привернуло увагу репресивних органів. Було арештовано директора Барун Розу, кількох працівників, чимало виключено з партії, звільнено з роботи. Причини погрому зводяться до одного: у Дитвидаві виявлено прояви буржуазного українського і єврейського націоналізму. Тож надалі всі кадрові питання і видавнича діяльність перебували під пильним державним оком…
Почалася Друга світова війна. Україна окупована німцями, які запроваджували свої «порядки». Головним у цих «порядках» була відсутність освіти для українських дітей, а, отже, й відсутність книг.
Показово, що для дітей по закінченні війни видали найперше (книжка вийшла через 8 місяців) «Українські народні казки», упорядковані академіком АН УРСР М. Возняком. Збірник вийшов тиражем 25 тис. примірників.
Видання книжок для дітей зосередилося у видавництві «Молодь», де була окрема редакція. Але письменницька громада не полишала думки про «своє» видавництво і зрештою домоглася його відкриття, власне, поновлення діяльності Дитвидаву. Це був 1956 рік. Спочатку, не маючи свого приміщення, видавництво кочувало: його приголубила Рада Міністрів, де на восьмому поверсі був кабінет директора видавництва Неоніли Завальницької – великої шанувальниці дитячої книги. Згодом нова адреса – вул. Кірова, 34, потім Басейна,1 (1/2). З 1964 року Дитвидав став називатися Видавництво дитячої літератури «Веселка».
Видавничі показники зростали, збільшувалися тиражі, кількість назв, розширювався тематичний діапазон. На міжнародних ярмарках і виставках, конкурсах видавництво регулярно одержувало найвищі дипломи і призи. І от довгоочікувана подія: у 70-ті розпочалося будівництво комплексу, де мала розміститися «Веселка» і Будинок дитячої книги (за зразком таких будинків у Варшаві, Софії, Мюнхені).
Пригадую один епізод. Виставка книжок у Болоньї (Італія). Шукаю у рекламах «Веселку». Не знаходжу. Зайшов у павільйон «Межкнига» і там серед купи книжок відшукав 3 чи 4 книги «Веселки». Це мене вразило, і я склав собі план дій. Познайомився з італійським видавцем Джунті і поїхав з ним до Флоренції, де містилося його видавництво, що на той час вже мало 500-літню історію. Підприємливий дідусь привозить мене на якийсь там поверх, одчиняє двері. Я ступаю на скляну підлогу – і бачу, як там, під склом, працюють поліграфічні машини. Далі веде у майже порожню велику кімнату. Тут, каже, працюватимуть люди над багатотомним виданням «Ермітаж». Я гортав великоформатні мистецькі книги про Леонардо да Вінчі, тритомник Ейнштейна, малоформатні видання про музеї і митців. А далі запропонував спільне видання з малюнками нашої популярної ілюстраторки народних казок. Він глянув:«Не буде діла. Дуже старий стиль у художника». І повів розмову далі: «Що в Італії є престижним? Автомобільна промисловість, кінофільми, взуття. Я дбаю, щоб моя продукція теж була сучасною і престижною».
Я їхав додому сповнений вражень. Думав, а коли ж таке розуміння книжкової галузі прийде до наших служб?
Приїхав. А тут новина. На фабриці встановили нові потужні поліграфічні машини, які дозволяли швидко виготовляти 500-тисячні – мільйонні тиражі. Але ж працювали вони на тонкому папері, і фарби перебивалися на зворотньому боці! За зміну машина виготовляла 40 тис. примірників книг. Однак про якісне поліграфічне відтворення високохудожніх малюнків годі було й мріяти… А з високих трибун лунало: треба поліпшувати якість книжок для дітей!..
Видавництво «Веселка» стабільно зростало: у 70-ті–80-ті роки щороку випускало у світ понад 200 назв, загальним тиражем 40 млн. примірників. Видавало твори з 49 мов народів колишнього Союзу, з 42 мов зарубіжних країн, експортувало книжки у 128 країн світу. На 11 мовах Європи вони йшли до малих читачів за рубіж. Зростав авторитет «Веселки» у світі.
1981 року зашумів, переповнений дитячими голосами, Будинок дитячої книги. В ньому влаштовувалися літературні свята, зустрічі з відомими людьми. Діти працювали з книжкою, переглядали кінофільми.
Аж не віриться, що все це було…
1984 року видавництву «Веселка» виповнилося 50 років. Нагороди, відзнаки, привітання і дух піднесення.
А вже 1987 року комісія з 22 чоловік на чолі з двома працівниками ЦК приходить перевіряти діяльність «Веселки». Документ зі звинуваченням готують на розгляд у верхах. Колектив з ним не ознайомлюють. У заготовлених матеріалах – пропозиція про звільнення директора. Та до звільнення не дійшло. За результатами розгляду наостанок кинуто фразу: «Ідіть і виправляйте помилки».
Не було у нас у видавництві буржуазного націоналізму, не було якихось особливих ідеологічних помилок. Просто ми стали частиною підозрюваних у цьому інших об’єктів (газети «Сільські вісті», «Радянська освіта», Товариство книголюбів). Владі невтямки було, чому  видання мають такі великі тиражі, чому активісти Товариства носять в’язками по заводах і фабриках книги, чому вони мають успіх. А чи не звузити сферу впливу на читачів?
Чутки про недоліки у видавництві «Веселка» поповзли видавництвами, поліграфічними підприємствами, книготоргівельними організаціями. Це було боляче. І я 1989 року вийшов на пенсію…
Жаль мені, моя дорога «Веселко», лише одного, що тепер, в умовах незалежності України, ти з великого джерела перетворилася на маленький струмочок – до 20 видань на рік, загальним тиражем 30 тисяч. І це при тому, що в Україні 20 тисяч шкіл, 999 дитячих бібліотек. І те, що видається – краще з української і світової художньої класики, твори талановитих сучасних авторів, науково-пізнавальна література – достойне тиражування і того, аби дійти до кожного юного читача! До слова, нині «Веселка» – Національне видавництво дитячої літератури (єдине в Україні з таким статусом)… Але ж мусолиться, мусолиться думка про приватизацію видавництва. Когось мабуть дуже цікавить не так дитяча книга, як триповерховий затишний особняк у центрі Києва.
Але чи це добронравно перед українськими дітьми, суспільством та історією?
Кажуть, що нічого переживати – видавців сьогодні багато, і всі видають дитячу книгу. Можливо. Книгу доповнило телебачення, інтернет. Майже всім доступні комп’ютери, планшети, мобільники. Можливо. Але зберіть докупи видання для дітей всіх видавництв за рік і ви навряд чи одержите 200 назв і 40 млн. примірників, як це було колись… В народі живе приказка: біла рілля, чорне насіння, лиш той посіє, хто розуміє.
Вірю, дочекаємося тих, хто розуміє. А поки що я тебе, дорога «Веселко», вітаю з 85-літтям. Бажаю тобі витримати незлагоди, набратися сил (а їх додає дітвора, що народжується). А твої веселчанські кольори нехай засяють яскравими барвами! У сяйві цих кольорів  зростатимуть Громадяни України.