Незлобливо, щоправда, кивають, радше співчутливо. Бо через
обставини глобальніші всім зрозуміло, що таке змарнований загальний здвиг. Кажу
про той, що стався після сумнівно організованого і «в лісах» поза Києвом
проведеного з’їзду. Тривожна участь у ньому тодішньої влади й спричинила
відомий «з’їзд просто неба», а внаслідок – карт-бланш керівництву Спілки. І
воно ним скористалося. Сповна. У захланному дусі часу. І наостаток організовало
свій, хоч і черговий, з’їзд у тих самих лісах поза Києвом. Знущальна
драматургія!
То тепер, цитуючи далі Шевченкове – «І всякий день перед
нами – стид наш…» – мусимо собі його, той встид, осягнути. Що під облудне
«Братове!» нас мали за витріщену братію («Може, так і треба…»). Що встид буде
перед кожним (кому він притаманний), доки не вступимося за всіх – без винятку!
– викинутих по-совіцькому зі Спілки колег. І зрозуміти, що оте з’їздівське «рондо»
в лісах поза Києвом мусить означити фазу, що минула.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал