Хист протея

Узагалі-то не годиться рецензувати-рекламувати видання, серед авторів, ба навіть у редколегії якого фігуруєш, але оскільки свій внесок уважаю за дуже скромний і про себе говорити не буду, то хай цей текст мені проститься.

У Харкові побачив світ третій випуск перекладацького
альманаху

Узагалі-то не годиться рецензувати-рекламувати видання,
серед авторів, ба навіть у редколегії якого фігуруєш, але оскільки свій внесок
уважаю за дуже скромний і про себе говорити не буду, то хай цей текст мені
проститься.

У Харкові вже двічі побачив світ перекладацький альманах
«Протей» (видавництво «НУА») – у 2006 та 2009 роках. Ініціатором став
перекладознавець та університетський викладач Олександр Кальниченко, що взяв на
себе й найбільший, а точніше колосальний обсяг роботи. «Протей» був задуманий як
періодичне видання, вільна трибуна перекладачів та перекладознавців. У ньому –
нові переклади художніх та науково-гуманітарних творів різних жанрів,
висвітлюється розвиток перекладознавства, розглядаються питання теорії
перекладу (здебільшe художнього) та історії перекладу і перекладацької думки. З
метою введення в науковий обіг друкується в українському перекладі класика
перекладацької думки, а також маловідомі чи малодоступні матеріали з перекладу,
створені українськими авторами минулих часів. Крім того, друкуються огляди
словників, розвідки з лексикографії, рецензії книжок, невідомі раніше матеріали
з історії перекладу. Альманах інформує про помітні явища та тенденції у
зарубіжному перекладознавстві. Принциповою позицією. Кальниченка є публікація
перекладів або ж перекладацький аналіз перекладених текстів з будь-якої пари
мов.

Минулого року цей альманах, уже втретє, вийшов у
харківському видавництві «Акта», вельми ошатно оформлений, що є фірмовою рисою
цього видавництва, але  через
технічно-видавничі проблеми під іншою назвою – «Хист і Глузд: теорія і практика
перекладу», проте концепція видання залишилась незмінною.

Упередмовлений Максимом Стріхою, який є автором і одного з
матеріалів, альманах складається з чотирьох частин. Теоретична містить розвідки
у галузі дослідження перекладу; аби привабити потенційного читача, варто
назвати серед авторів хоч би Вальтера Беньяміна; два матеріали цього розділу
подані англійською мовою (відомого дослідника перекладу з Болонського ун-ту
Крістофера Рандла та естонських перекладознавців Анне Ланґе та Бориса
Балясного). Друга частина подає раніше не друковані переклади визнаних
українських віртуозів цієї справи (Петра Рихла, Олександри Ковальової, Марини
Новікової, Майї Львович, Ольги Страшенко), а також поезії Михайла Ореста в
російських перекладах Сергія Шоргіна. Тут на особливу згадку заслуговують
майстерні еспанські версії українських пісень (не лише фольклорних) руки Сергія
Борщевського: це еквіритмічні й водночас дуже точні переклади, що можуть без
ніякої силуваності бути заспівані носіями мови, та, властиво, вже й співалися,
а виконавці чарувалися природністю еспанських текстів, створених не носієм
мови. Ці переклади опорядити б нотами та видати окремою книжечкою та й
розіслати б у наші посольства в еспаномовних країнах (і у США, де мільйони
еспаномовних громадян), то світ би не лише «Щедрика» та «Їхав козак за Дунай»
знав…

Реклама

Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал

Розділ, присвячений історії теорії перекладу, представлений
передмовою Павла Филиповича до антології українських перекладів Пушкіна  (другого видання – 1930 р.). Наш неокласик на
матеріалі численних перекладів російського поета розглядає зміни в методах
українського перекладу, в рецепції читача, у мовних засобах перекладу.

Останній, четвертий, розділ присвячений рецензіям та
бібліографії деяких перекладацьких цікавинок, зокрема привертає увагу розлогий
опис художніх перекладів 1920–1930-х років, забібліографований та розпочатий
видатним істориком художнього перекладу Михайлом Москаленком (1948–2005), а
завершений Ладою Коломієць.

У цей безмежно складний для гуманітарного існування час
навіть солідні видання, на жаль, не є бездоганними. Зізнаюся, зокрема, що брак
технічного контролю з мого боку до опрацювання моєї ж публікації спричинився до
зникнення в цьому тексті бібліографічних посилань, що так важливі для тих, хто
хотів би неупереджено пересвідчитися в правоті чи ні моєї позиції. Можна знайти
й друкарські похибки в нашій книзі. З нею можна й варто сперечатися. Але вона
має одну незаперечну вартість – щирість та ґрунтовність авторів, українських перекладачів
та перекладознавців, що є кастою воїнів, у яких тільки один привілей: першими
приймати бій, знаючи, що основні сили можуть і не надійти. Якщо вони взагалі є.

м. Харків