Хто, як і навіщо перечепився об «червону лінію»

Вдячний за те, що моя прозова збірка «Червона лінія» (2018) сподобалась, має схвальні рецензії у всеукраїнській періодиці. У чотирьох десятках оповідок-бувальщин відбито мінливе і багатолике університетське середовище, до якого в світі належать десятки мільйонів студентів і працівників на різних посадах.
Книжку пропагувала верхівка Ужгородського національного університету, поширюючи обурливі заяви і фотокопії тексту з начеб викривальною метою. Цей маркетинговий хід призвів до ажіотажного попиту на художній твір, де нема реальних імен, прізвищ, установ.
«Крамольне» видання прочитали тисячі людей поза сферами освіти, науки, культури, для яких художня література не належить до приватних і професійних пріоритетів: судді, прокурори, державні виконавці, поліцейські тощо.
«Червону лінію» популяризували натхненно. 27 грудня 2018 року складено «розгромну» заяву-рецензію під безликим заголовком «Шановний пане Ректоре», без реального адресата. Вона віддзеркалила достоту гумористичну вдачу підписантів, які бурлескно звернулись невідь до кого, вивівши з великої літери чи то посаду, чи то прізвище.
Справжній укладач заяви підсилив пародійність необізнаністю з правописом. Першими підписалися декан і заступник декана факультету історії та міжнародних відносин. Хоча рецензія адресована невідомій особі, але того ж дня її розглянули на вченій раді факультету, що ні при чім.
До обіду 28 грудня конкретний ректор, що якось ідентифікувався, доручив юридичному відділу ознайомити мене з трьома документами: його розпорядженням, зверненням факультетської ради, рецензією з 13-ма підписами. Письмово я зауважив, що йдеться про художній твір.
29 грудня пополудні місцеві інтернет-видання повідомили, що минулого дня мене звільнено з роботи. Додали скан фривольного «публічного колективного звернення» (5 підписів), якого не було при відборі пояснень. Коли та як до ректора потрапив оригінал, що йому не адресований?
Звільнили мене з університету, де завідував кафедрою історії України, за «аморальний проступок». Ректор заперечив право на художню творчість, а художній твір сприйняв за науково-документальну монографію.
2 січня, у перший робочий день 2019 року, я звернувся за належними документами. Їх надали аж через десять днів. Дописували? Як мічена карта з рукава, з’явилася невідь звідки роздруківка «компрометуючого» відео. 28 грудня теж її не було.
Катавасія неабияк потішило зацікавлену спільноту, яка новорічними вихідними насолоджувалася начальницьким ляпом. «Шановний пан ректор» визнав, що жоден суддя не закриє очі на грубе порушення трудового законодавства. Тому затіяв 11-14 січня ліквідацію кафедри історії України. Мовляв, не буде куди поновити.
Підставою мого звільнення вказано доповідну записку проректора, не уповноваженого на таке в розпорядженні ректора. Це компіляція цитат заяви-рецензії, «публічного звернення», роздруківки відео.
Захопившись «сценами розпусти» в художній книжці «Червона лінія», керівництво не встановило, не конкретизувало, не довело інкримінований «аморальний проступок».
Поспішно незаконно звільнили мене без належних своєчасних виплат. За це управління Держпраці в Закарпатській області виписало штраф 4,2 тис. грн, що є одним із багатьох свідчень постійного порушення трудового законодавства в університеті.
11 квітня Ужгородський міськрайонний суд визнав протиправним і скасував наказ ректора про звільнення мене і допустив негайне поновлення на роботі. Апеляційна скарга не зупиняє поновлення.
Оскільки ректор не виконав судового рішення, то Ужгородський міський відділ державної виконавчої служби вжив примусових заходів. Двічі накладено штрафи сумарно 15,3 тис. грн, а в поліцію надіслано матеріали про кримінальне правопорушення, що внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 13 червня.
Вчинено злочин за ознаками п. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України, тобто умисне невиконання рішення суду, що карається штрафом від п’ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.
Мені надано статус потерпілого, ведеться розслідування, винного жде справедливе покарання.
Зазначу, що художні твори не є підставою для цивільно-правової відповідальності, бо це порушує свободу творчості, передбачену ст. 54 Конституції України.
Натомість у доповідній записці довільно вирвані з художнього контексту речення без жодних доказів, доводів, обґрунтувань названі моїми особистими висловлюваннями, аморальними, несумісними з продовженням науково-педагогічної праці.
Звівши докупи чутки і домисли, проректор пустився берега, стверджуючи, що «особливою зухвалістю і цинізмом виглядає публічна презентація та розповсюдження видання». Тішать «юридично» філігранні фрази, як-от: «відверте хамство, непристойні фантазії та копирсання в брудній білизні персонажів є загальним місцем тексту» чи «неодноразові зауваження неетичного характеру та особисті образи колег та викладачів». Вони похапцем кинуті на вітер без конкретики: коли саме, де, перед ким?
Шкода, що так розкуто не розібрали на цитати решту моїх художніх і наукових книжок, чисельних статей…
Віддамо належне деміургу доповідної, що як феєрія від Мефістофеля, надто епізод із потайним відео, де гумористичні пасажі. Дивом туди не ввійшли вислови з програм студії «95 квартал».
Звісно, проректор тут ні до чого, в нього митарств по горло, не до сміху. Незаконне звільнення є результатом неприязні ректора, що не раз дорікав мені за оглушливу виборчу поразку восени 2012 року. Його конкурент здобув удвічі більше голосів під пильним оком, зосібна чинних народних депутатів…
Зневаживши закони, ректор подав тривожний сигнал про безладдя в університеті. Довго блукатиме манівцями беззаконня?
Роман ОФІЦИНСЬКИЙ
Від редакції. Йдеться про видання: Офіцинський Р. Червона лінія: Університетські бувальщини. Ужгород: TIMPANI, 2018. 120 с.
Ця книжка вийшла в листопаді 2018 року й викликала резонанс через нонконформістські твори, написані в літературно-фольклорному жанрі бувальщин.
За написання і презентацію художньо-літературної книжки «Червона лінія» ректор Ужгородського національного університету незаконно звільнив завідувача кафедри історії України, доктора історичних наук, професора Романа Офіцинського, а рішення суду про його поновлення не виконав.
«Українська літературна газета» №19 (259) від 27 вересня 2019

Прокоментуєте?