Хто використовує російську карту проти євреїв, а єврейську – проти України

107

Закінчення. Початок у ч. 21, 22

Початок конфлікту між «Соборністю» та посольством України
поклав 4-й номер «Соборності» – «спецвипуск» 2007 року, з нагоди державного
візиту президента України В.А.Ющенка до Держави Ізраїль. Крім матеріалів,
присвячених В.А.Ющенку, у виданні було на¬друковано про Голодомор 1932-1933,
який було названо «геноцидом», статтю про Романа Шухевича, в родині якого була
врятована єврейська дівчинка, та розкритикована інсинуація проти
В.Ющенка-націоналіста.

На думку деяких закомплексованих на Ґолокості ізраїльських
істориків-аматорів, геноцидом має право називатись тільки єврейський Ґолокост,
– все інше це «штучна прив’язка до ґолокосту».

Найперше був незадоволений колишній посол України, оскільки
він завжди ставився негативно до національної політики України. Були
незадоволені й деякі російські письменники, російське ізраїльське радіо та
телебачення, послідовники радянської ненависті до українських сепаратистів, які
боролися за українську Незалежність, для яких добре слово про УПА та
українських патріотів було і є, як бику червоне.

Не встиг охолонути жар від листопадового спецвипуску 2007
року, як вийшло перше число «Соборності» 2008 року, в якому було вміщено статтю
В. В’ятровича про участь євреїв у боротьбі за незалежну Україну та нова
позитивна стаття про Романа Шухевича. Й далі у «Соборності» №№ 2-3 2008 року
починається публікація матеріалів за підписом «МЗС України» про
«Національно-визвольну війну українського народу середини ХVII століття», про
«Конотопську битву», в якій Росія зазнала нищівної поразки від України, далі
«Історичні зв’язки України та Швеції», де фігурує Іван Мазепа.

Крім того, журнал протягом майже двох років друкував матеріал
академіка НАН України Павла Гай-Нижника «Українська революція», у якому
постійно фігурує український державний діяч часів російського жовтневого
перевороту та становлення української державної незалежності 20-х рр. ХХ
століття Симон Петлюра.

У статті «Українська революція» йдеться й про українських
державних діячів Богдана Хмельницького, Івана Мазепу, Симона Петлюру. Богдана
Хмельницького прокляв єврейський рабин, Івана Мазепу прокляла Російська
Православна церква та Петро І, Симона Петлюру знову прокляли єврейські рабини.
Дехто в Ізраїлі скористався цими публікаціями й намагаються припинити видання
«Соборності». Почалися провокації.

А 23 квітня 2009 року було вчинено хуліганський напад на
учасників річних зборів Спілки українських письменників Ізраїлю. Четверо
російських письменників вдерлися на збори, клепаючи брехню з погрозами та
провокуючи збори. Навпроти відкритих дверей сновигав сюди-туди  прес-аташе партії «Наш дім Ізраїль» Марк
Котлярський.

Українські письменники на прохання голови спілки Олександра
Деко не подали жодного голосу. Тільки через рік стало відомо, що біля будинку
наряд поліції чекав дзвінка нападаючих, аби вдертися на збори, затримати
керівника української спілки й цим зірвати звітно-виборчі збори, а відтак,
знищити й українську спілку письменників Ізраїлю. Не вийшло. Не вдалося
спровокувати Олександра Деко. Три члена української спілки злякалися й покинули
спілку назавжди. Один чоловік відкрито зрадив нашу спілку й швиденько перебіг
на російський бік – Ігор Барах.

Українська спілка зазнала втрат, але вижила й продовжувала й
продовжує активно працювати. Пишуться книжки українською мовою. Видається
«Соборність». Перекладаються українські твори, книжки на івритську мову. Напад
на українську спілку бачила прес-аташе по культурі посольства України. Ми
очікували, що посольство виступить із заявою, але потім зрозуміли – даремно
очікуємо, адже напад здійснив «старший брат»…

Колишній посол І.Тимофєєв, грубо порушуючи ізраїльські
норми, пересилає до Ізраїлю гроші на заснування нового українського часопису.
Надання спонсорських коштів будь-кому, хто не є зареєстрованою амутою (не
зареєстрованим добровільним об’єднанням) або передача таких коштів через третіх
осіб за ізраїльськими законами є карним злочином. Часопис назвали «Відлуння».

У дивній передмові «Відлуння» новий посол пан Геннадій
Надоленко пише так, наче не видається в Ізраїлі український часопис
«Соборність». Останнє за часом число журналу – вже 25-те – видане в Ізраїлі, а
всього від початку заснування – 45 (по 130 сторінок в одному журналі). Я
створив громадське видавництво «Соборність» й видав вперше за всю історію
Ізраїлю вже більше десяти книжок українською мовою, провів разом з посольством
у 2005-2008 рр. вісім «Вечорів української культури», чим наполохав російських
шовіністів.

За два роки роботи нового посла в Ізраїлі Г.Надоленка у
нього не було жодного контакту зі спілкою українських письменників, яку я
створив, жодного запрошення на зустріч, нараду чи якийсь захід посольства. Ось
і на посольське прийняття з нагоди 21-ї річниці Незалежності України я не був
запрошений, хоч, як голова «Меморіалу», разом із українським народом творив
Незалежність. Нема в Ізраїлі іншої особи, хто зробив для української
Незалежності більше, ніж я.

Шукаю причини такого ставлення до української спілки. За 15
років видання «Соборності» журнал жодного разу не критикував Україну чи
Ізраїль. Не думаю, що це добре, але маю сам для себе обов’язок будувати мости
дружби, тому й не критикую ні Україну, ні Ізраїль. Я – ветеран 2-ї Світової
війни, а значить, за ізраїльськими законами – учасник боротьби проти нацизму.
Автор понад тридцяти книжок, ввійшов до каталогу бібліотеки Сенату США,
найбільшої бібліотеки світу. Законослухняний громадянин. Був Почесним гостем
5-го Всесвітнього форуму українців 2011 року. Найвищою нагородою для себе
вважаю, коли після оголошення мого прізвища на відкритті цього Форуму
переповнена делегатами та гостями зала Київського оперного вітали мене стоячи.
Таке ж щастя я відчув й 1989 року, коли на Установчому з’їзді «Меморіалу» в
Києві у Будинку кіно прочитав доповідь «Про репресії в Україні з 1918 до 1985
року» й присутні, стоячи, дякували мені оплесками.

За мої погляди російські чиновники від літератури в Ізраїлі
виключили мене, а зі мною й всю українську Спілку письменників, і щоб відгородитися
від нас, утворили «секцію українських письменників» при російськомовній спілці
й надрукували це в ізраїльській російській газеті «Новости недели».

Секція українських письменників при російськомовній спілці
письменників – це нібито посольство України в Ізраїлі при посольстві Російської
Федерації. Можливо, так воно і є.

Тепер у складі секції українських письменників при
російській спілці та у складі редколегії «Відлуння» є Давид Годовський, який,
як стверджують, має відношення до літератури не більше, як читач. Зате це друга
людина в ієрархії партії НДІ. З цього випливає, що боротьбу проти української
спілки письменників веде партія НДІ «Наш дом Израиль». Партія, яка має
мільйонний (та хто знає який) бюджет, яка має у Кнессеті більше депутатів, ніж
тепер наша спілка письменників, а в уряді майже стільки міністрів, скільки  нас, українських письменників, й веде
боротьбу проти української спілки, у якій немає двадцяти шекелів купити пачку
паперу для поточної роботи.

Доходять чутки, що дехто тисне на відділ амутод, щоб
зліквідувати амуту українських письменників й таким чином позбавити українську
спілку та «Соборність» юридичної можливості отримувати будь-яку спонсорську
допомогу. Та нам і так її не дають. Посольство не дає, бо тепер ставка на
російськомовних, які будуть чи то рятувати, чи нищити українську культуру, а
євреям потрібна українська культура, як п‘яте колесо до воза, свого клопоту
вистачає. Це Україна дає на єврейську культуру в Україні, й немало. Це
український уряд закладає у бюджет України великі суми на розвиток культури
нацменшин, в тому числі й на розвиток єврейської культури. А нам в Ізраїлі не
те що гроші – кисню не дають дихати.

Звертаюся до всіх українців на всіх континентах Землі, кому
дорога свобода та честь, кому дорога Україна, українська культура та її
невеликий загін українських патріотів на Святій Землі – допоможіть нам
вистояти. Ми вдячні всім за моральну підтримку, та нам потрібна й фінансова
підтримка. Наші банківські реквізити:

 

RESIVER
NAME: magazine sobornist;

BANK
ADRESS: Israel, Rotshild 25,
Bat Yam;

BRANCH: Bat Yam – 425;

ACCOUNT:
219944;

SWIFT:
MIZBILIT;

IBAN: IL51
0204 2500 0000 0219 944.

 

Ні у автора, ні
у амути українських письменників Ізраїлю нема коштів на адвоката, тому ми прийняли рішення звернутися до вищих законодавчих органів та
до президентів двох країн з метою несудового розв’язанням проблем, викладених у цій статті, щодо прихованих замахів на
життя відомого українського письменника та громадського діяча Олександра Деко, висунутого київською літературною громадськістю шостого лютого 2012 року на здобуття Державної премії України імені Т.Г.Шевченка, найвищої літературної премії України. Ми покладаємось на державні органи
Ізраїлю, які мають покарати винних. Ми сподіваємося, що в Ізраїлі  на такий крок вистачить здорових сил
єврейської нації.

 

ДО ІЗРАЇЛЬСЬКОГО
КНЕССЕТУ

Шановні панове депутати Кнессету

Я, громадянин Держави Ізраїль та України Олександр Деко, 85
років, український письменник, автор більше тридцяти книжок, громадський діяч,
голова амути (580463842) українських письменників Ізраїлю, з 2005 року
переслідуюсь в Ізраїлі духовно, з 2010 року переслідуюсь ще й фізично. Зазнав
зговору з боку російських родинних лікарів, а коли потрапив до урологічної
лікарні, мене навмисно поклали в палаті з приватним сищиком, який спровокував
медичну санітарку проти мене, а другого дня після хірургічної операції я зазнав
отруєння. До лікарні я зазнав навмисного рентгенівського опромінення, потім
мамаграми.

Проти мене та нашої амути «Спілка українських письменників
Ізраїлю» ведуть боротьбу двоє високопоставлених членів керівництва партії «Наш
дом Израиль».

Я подав до ізраїльського суду позов на захист особистої
честі та гідності, а у відповідь отримав безпідставне судове переслідування.

Моє звернення до ізраїльського суду розглянути справу про
дискримінацію української спілки письменників та наклепи на мене особисто
скінчилось для мене повним фіаско. Найнятий мною адвокат, незважаючи на мою
вимогу, не написав у позові, що причина позову – дискримінація української
спілки письменників та наклепи – у брехливій підбурюючій статті проти мене
надруковано тридцять два факти наклепу, брехні та підбурювання до фізичної
розправи. Найнятий мною адвокат у позові вказав неправильно мою домашню адресу,
вказав неправильний номер мого ізраїльського паспорта, не вказав мого телефона,
хоч телефони усіх-усіх у позові є. Я не отримав повідомлення про суд. Це
зроблено навмисне у зговорі, щоб я не потрапив на суд. Але за таких умов я й не
міг отримати виклику до суду. Задовго до судового засідання я позбавив мого
адвоката права захищати мене через недовіру. Й попросив надати мені адвоката
від держави, оскільки я живу за рахунок допомоги «по старості». Цей процес був
у стадії розгляду. Але суд, незважаючи на моє прохання відкласти судове
засідання до одержання безкоштовного адвоката, призначив судове засідання. І я
або не був запрошений, або запрошений за тією адресою й не знав, коли судове
засідання.

Мені відомо, що адвокат іншого боку робив тиск та
залякування мого адвоката, як першого, так і того, якого мені призначили за
рахунок держави.

У протоколі суду записано мені докір за те, що я виявив
недовіру своєму адвокату й заборонив йому брати участь у справі. Що тут скажеш?
Не все можна озвучити прямим текстом, що стосується суду. Суд забороняє
критикувати себе загрозою штрафів. Зате з усіх ЗМІ видно й чутно –
«демократична країна». Ізраїль така ж демократична країна, як і колишній СРСР,
який називав себе «найдемократичнішою» країною світу. В ізраїльських судах
усіляко уникають розглядати справи дискримінації, точнісінько як у Радянському
Союзі не розглядали проблеми національної ворожнечі, заявляючи, що в СРСР за
соціалістичного ладу не може бути підґрунтя до національної ворожнечі.

Як особі та родині, яка живе на державному утриманні –
«пособії по старості» (сама назва принизлива), мені призначили безкоштовного
адвоката. Щоб отримати державного адвоката, я тричі подавав виписки банківських
рахунків своєї родини та амути – спілки українських письменників, довідки про
суму щомісячної допомоги від держави, і в той же час суд тричі здирав з мене
гроші, що є для незаможної людини кричущим покаранням: катування голодом,
жебрацтвом, середньовічним дикунством. Як назвати таке покарання? Садизмом,
середньовічною борговою ямою? Таке покарання я дістав тому, що я належу до
«гоїшої» культури та літератури. Особливо старалися єврейські націоналісти з
Росії. У цих особлива ментальність ненависті до всього демократичного,
українського, не подібного до себе.

Через багато місяців той же суд змушений був скасувати своє
рішення. А ось сума грошей, незаконно здерта з мене за такі судові справи, не
була мені повернута. Судове рішення скасували, а покарання залишили в силі!
Коли людина в Європі приїжджає у якусь країну, вона питає: чи справедливий у
вас суд, і коли чує «ні», робить висновок: погана у вас країна, й навпаки.

І Барах, який до суду не мав ніякого відношення, подав
наклепницьку декларацію, що я щомісячно одержую п’ять тисяч доларів США. Ось
ціна зради.

Аби я був у чомусь винний, я до суду не подавав би.

Українську спілку письменників, український літературний
журнал «задовбали» дискримінацією, судом, якому я попався сам, але ж я не знав,
який в Ізраїлі суд. Пізніше я дізнався, що наданий мені від держави адвокат є
активістом партії НДІ. І тут мене скривдили.

Причиною такого відношення до мене є ще й моє представництво
української літератури, неповноціної з боку іудейського погляду.

Міністерство абсорбції усі роки не давало достатньо коштів
для вивчення репатріантами івритської мови. Про це писала не раз російськомовна
преса. Це привело до того, що тисячі й тисячі євреїв з Середньої Азії та
Кавказу, які до свого ісходу ледве володіли російською, в Ізраїлі перейшли на
російську, такі умови були створені штучно. Ведеться боротьба проти української
мови, тому що з України приїхала половина усіх репатріантів 1988-2005 років.

Моя стаття «Іврит – культ і майбутнє» на захист і підтримку
івритської мови також сприяла переслідуванню мене.

У духовній травлі проти мене бере участь особисто посол
України в Державі Ізраїль пан Геннадій Надоленко.

Прошу Кнессет провести слухання з проблем, озвучених у цій
статті, або призначити державну комісію для розгляду цих проблем.

 

З повагою       

Олександр Деко.

 

ДО ВЕРХОВНОЇ РАДИ
УКРАЇНИ

Українська спілка письменників Ізраїлю переслідується, як і
український літературний часопис «Соборність», знищуються пам’ятки української
культури. Відомі й інші антиукраїнські заходи. Пропоную, щоб між Україною та
Ізраїлем були проведені переговори про взаємну повагу культури та взаємне
фінансування культури з бюджету обох країн. Тоді не буде дискримінації якоїсь
культури.

Будь-яка діюча мова є живим організмом, здатна
самовдосконалюватись, трансформуватися, набираючи певні відтінки. До таких
відносяться й два слова «жид» та «гой», які впродовж століть відігравали
ключову роль взаємо¬стосунків між євреями та українцями.

У Російській імперії та її частині Україні слово «жид»
завжди мало негативний відтінок. Тому після Жовтневого перевороту влада,
намагаючись перетягти континґент євреїв на свій бік, запровадила слово «єврей».
Від цього слово «жид» стало ще більш образливим. Нині за слово «жид» в Україні
карають судовими рішеннями, навішують ярлики екстремістів, вилучають із списків
кандидатів у народні депутати й т.д.

Натомість слово «гой», яке прийшло у сьогодення із глибини
віків єврейської культури й означало колись «не нашого племені», набуло ще у
царській Росії негативного відтінку й таким є сьогодні – вкрай негативним.
Еміґранти із Росії та України привезли слово «гой» у лексиконі та в
літературних творах до Ізраїлю, й тепер воно має вкрай негативний відтінок до
всього неєврейського. Це слово є приниженням людської гідності, особливо до
носіїв української мови та української культури.

Аби депутати Верховної Ради не подумали, що це одинокий
випадок, наведу такий приклад. 6 жовтня 2011 року у Єрусалимському «Театроні»
було представлення кантати-реквієму «Бабин Яр» на вірші класика світової
літератури українця. Виконувала твір знаменита українська капела «Думка»,
ізраїльський симфонічний оркестр, диригував відомий у світі диригент «Думки»
Євген Савчук. З вітанням виступив президент Шимон Перес, прем’єр-міністр
Беніамін Нетаніяху надіслав відеозапис-вітання, яке показали на великому
екрані, виступали міністри, головний рабин Ізраїлю. Зовні все було добре. А за
суттю? Ніхто, ні ізраїльтяни, ні посол України пан Г.Надоленко, не підняли
українця, автора текстів кантати, єдиного в світі автора подібного твору, та й
сама назва «Бабин Яр» про щось говорить, не представили автора
глядачам-слухачам «Театрону». З цим змиритися неможливо. Мені, як діячеві
культури, соромно за вас, панове!

І ще один факт має знати історія культури. Після закінчення
виконання кантати «Бабин Яр» повз автора 
текстів кантати пройшов Посол Геннадій Надоленко, не привітавши поета,
світову знаменитість, з виконанням його твору, як має вчинити у таких випадках
культурна людина. Я вже не кажу про офіційний статус. Адже цей захід проводився
на міждержавному рівні. А це вже елементарне хамство. Невже цьому не навчили у
школі дипломатії? Як оцінити такий факт? Той дипломат, який ціною приниження
своєї країни хоче набути дешевого авторитету, не має права представляти свою
країну, тобто бути Послом.

Ігор Барах – ні поет, ні письменник, автор давно забутої
пісні «Кохана», а скільки похвали від посольства навколо цього. Чи не спадає на
думку, що реквієм-кантату написав «гой», хоч він і класик світової літератури,
а «Кохану» написав єврей?

Прошу вибачення у автора кантати «Бабин Яр» за те, що я без
дозволу озвучив викладені факти. Є факти, про які не можна мовчати!

Така ситуація для розвитку культурних взаємин між Україною
та Державою Ізраїль нетерпима для української культури. Гадаю, що на підставі
толерантних переговорів із єврейських мов має бути усунуто слово «гой», яке
може вживатися тільки з поясненням, так як це зроблено в Україні зі словом
«жид». Я не кажу про екстремальні випадки.

У кожній сусідній з Україною державі своя історія, тому я не
зупиняюсь на їхніх проблемах.

Щодо фінансування єврейських організацій України, то воно,
на мою думку, має проводитися відповідно до фінансування українських
організацій в Ізраїлі.

 

З повагою                  

Олександр Деко   

 

ЗВЕРНЕННЯ ДО
ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ ПАНА В.Ф.ЯНУКОВИЧА

Шановний пане президенте України Вікторе Федоровичу !

 

Звертаюся до Вас особисто, оскільки Ви, пане Президенте,
призначаєте послів України до інших країн.

Посол України в Державі Ізраїль пан Г.Надоленко бере участь
у рейдерському захоплені українського патріотичного часопису «Соборність», який
видається 15 років. За видання «Соборності» й поширення української культури за
кордонами України 2007 року я був нагороджений президентом України В.А.Ющенком
українським орденом «За заслуги». Дії посла пана Надоленка несумісні із
здоровим глуздом дипломата. Він «не доріс» до такого рангу дипломата розумінням
відповідальності чи розумінням прислів’я: «Те, що дозволено Юпітеру, не
дозволено Бику». Посол пан Г.Надоленко своєю діяльністю розпалює ворожнечу в
Ізраїлі між євреями, втручається у внутрішні справи між прихильниками України
та її ворогами.

 

З повагою,

голова спілки українських письменників Ізраїлю, член НСПУ,
член ПЕНклубу, головний редактор міжнародного українського часопису
«Соборність», колишній перший голова знаменитого Сахаровського «Меморіалу» в
Україні, який творив з народом України Незалежність, якою так пишається зараз
Україна, завдяки чому Україна з «околиці Росії» стала великою європейською
країною, а Ви її президентом, лауреат дев’яти літературних премій, український
письменник  Олександр Деко.

 

ЗВЕРНЕННЯ ДО
ПРЕЗИДЕНТА ДЕРЖАВИ ІЗРАЇЛЬ ПАНА ШИМОНА ПЕРЕСА

Шановний пане Президенте Шимоне Перес!

 

Оскільки Ви, пане Президенте, приймаєте вірчі грамоти від
послів інших країн, звертаюся до Вас з проханням висловити недовіру послу
України в Державі Ізраїль пану Геннадію Надоленку за втручання в життя
єврейської громади з України й розпалювання між ними ворожнечі, фінансування
угодних йому заходів на підставі політичних смаків, яке робиться з грубим
порушенням ізраїльських законів й тягне собою кримінальну відповідальність.

 

З повагою, голова спілки українських письменників Ізраїлю,

головний редактор українського часопису «Соборність»,

лауреат дев’яти літературних премій,

український письменник  
Олександр Деко.

 

 

ДО ГОЛОВИ
НАЦІОНАЛЬНОЇ СПІЛКИ ПИСЬМЕННИКІВ УКРАЇНИ В.Ф. БАРАНОВА

Шановний голово Національної Спілки пане Вікторе Федоровичу!

 

Українська Спілка письменників Ізраїлю, створена мною 2005
року на Святій Землі, завжди позиціонувала себе як частинка Національної спілки
письменників України, що берегла найбагатше добро свого народу – українську
мову. Ми пам’ятаємо, як на початку 70-х рр. минулого століття «Кур’єр ЮНЕСКО»
опублікував дослідження про провідні світові мови, де італійська мова стояла
першою, а українська мова – на почесному четвертому місці. За наше бажання
залишатися духом, культурою, мовою, мисленням українськими Спілка українських
письменників Ізраїлю та часопис «Соборність» зазнаємо етнічних чисток. Нам дуже
важко, але ми вистоїмо тільки з Вашою допомогою, з Вашим захистом, з підтримкою
України.

З українським вітанням, панове колеги!

 

Ваш Олександр Деко

Вересень, 2012. Свята
Земля.

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!