Хто використовує російську карту проти євреїв, а єврейську – проти України

147

1

14 липня 2012 року 58-річний ізраїльтянин Моше Сільман на
протестному мітингу в Тель-Авіві вчинив акт самоспалення. Лікарі не змогли
врятувати йому життя, й 20 липня він помер в лікарні. Дрібний підприємець
збанкрутів, узяв банківську суду, не зміг виплутатися з боргу. Він був повний
інвалід за станом здоров’я. Приватну квартиру банк продав у рахунок боргу.
Чоловік лишився без даху над головою. Він ходив по всіх інстанціях, просив
фінансової допомоги, хоч би на найм квартири. Йому відмовляли. За місяць
до  самоспалення Сільман дав інтерв’ю,
відеозапис було викладено на You Tube. Він повідав слухачам відповідь: «Якщо ти
не «росіянин», допомога не належить» – інтернет-подача на @mail.ru від
chgeorgiy@gmail.com.

Така відповідь була розцінена як етнічна расова ненависть:
@mail.ru від chgeorgiy@gmail.com.

Я не вдаюся до аналізу ланцюгової реакції самоспалень,  суїциду, що свідчить про негаразди в
суспільстві. Це інша тема. Але, до слова, маю наголосити на вкрай негативну
тенденцію: подібно до колишнього Радянського Союзу, звинувачувати потерпілих у
психічних хворобах. Так, про жінку, яка хотіла втопити двох своїх дітей й сама
втопитися, про що залишила в авто  листа,
газета «Вести» 26 липня 2012 року, стор. 3 у статті «Покончить с собой легче,
чем с нищетой» написала: «Высказывается версия о психической неуравновешенности
неудавшейся самоубийцы». 27 липня ізраїльське російське радіо передало
інформацію про самоспалення й одразу звинуватило людину у психічній хворобі.
Ізраїльські родинні лікарі російського походження інколи використовують
психіатрію на замовлення. Радянську диктатуру за використання психіатрії проти
інакомислення засуджував увесь світ, дії ізраїльських російськомовних лікарів
чомусь світ не «бачить».

«Израиль становится тоталитарным государством», – пише Роман
Бронфман в івритській газеті «Гаарец», повідомляє @mail.ru 17 липня:
«Параллельно с процессом постепенного отказа израильской власти от
демократического характера государства, которая включает в себя
много¬чис¬ленные проявления рассизма и апартеида… внутри страны… происходит
последовательное разрушение базовых социальных прав израильских граждан…».
Вчитайся, читач, у цитату – це правда і це страшно для суспільства.

Не знаючи івриту, я частково живу в російськомовному
просторі.

Під час широкого ізраїльського розголосу у квітні 2012 р.
про нанесення військового удару по ядерних об’єктах Ірану, а це, безумовно,
війна, класик німецької літератури, лауреат Нобелівської премії Ґюнтер Грасс
опублікував у мюнхенській газеті «Зюддойче цайтунґ» вірш проти такого нападу.
Чи мав поет моральне право виступити проти війни? Мав. Це його погляди.
Навпаки, якби він виступив за війну, його засудив би весь світ. В Ізраїлі Нобелівського
лауреата заплямували ганьбою. Згадаймо півстолітньої давнини Холодну війну. Усі
радянські поети виступали за мир, проти війни. Згадайте Євтушенка: «Хотят ли
русские войны». І це було нормально. Звичайно, ядерний Іран – це ядерна
військова загроза Ізраїлю та світу. Але виступи ізраїльської преси проти
Ґюнтера Грасса вказують на негативні риси всередині Ізраїлю. Німецькому класику
пригадали все, особливо його перебування у військах СС. Якщо цей факт не
розшифрувати, то можна додумати, а думки ще не факти. Майбутнього німецького
класика літератури за Гітлера призвали у 16 років на війну. Чи міг він вибирати
рід військ? Чи міг він взагалі щось вибирати 1945 року? Може, він встиг вчинити
якийсь злочин проти людства? На щастя – ні? Кажу «на щастя», бо якби нацисти
наказали б розстрілювати людей, він мав би або стріляти в когось, або самому
загинути від катів за невиконання наказу. Й жоден російськомовний письменник
Ізраїлю не виступив на захист Ґюнтера Грасса. Оце факт кричущий:
націоналісти-євреї з погляду держави – великі патріоти. З того ж погляду
націоналісти-патріоти України – це люті вороги людства, які мали б стати на
коліна перед російським НКВС, підняти руки догори й кричати: спасибі вам, що ви
вбиваєте наших патріотів, засилаєте до Сибіру наших жінок, дітей та старих.
Спасибі за наші спалені села, за мордування українців, за ґвалтування наших
жінок. Таку ментальність привезли російські євреї до Ізраїлю. І я мав би
мовчати, бо інакше я ворог… 

Зате з усіх ЗМІ видно й чутно – «демократична країна».
Ізраїль – така ж демократична країна, як і колишній СРСР, який називав себе
«найдемократичнішою» країною світу. У порівнянні з диктаторськими режимами
Близького Сходу, з одного погляду, і у порівнянні з демократичними країнами
Європи, з іншого погляду, Ізраїль є демократичною або недемокрачною країною. Не
вдаюся до глибшого розгляду. В ізраїльських судах усіляко уникають розглядати
справи дискримінації, точнісінько так, як у Радянському Союзі не розглядали
проблеми національної ворожнечі, заявляючи, що в СРСР за соціалістичного ладу
не може бути підґрунтя до національної ворожнечі. 

Спілка українських письменників Ізраїлю (амута), яку я
створив 2005 року, тому, що українських письменників зараховували до російської
спілки, та спонсорський журнал «Соборність», який я заснував ще 1997 року, не
отримують допомогу від держави. Письменнику, який пише українською мовою в
Ізраїлі, крім «Соборності», нема де на¬друкувати свій твір. Я не раз чув:
«нічого українського нам тут не треба». 
Але всі російські видання отримують таку допомогу. Отримує також
«Товариство вихідців із України», яке позиціонує себе як російська організація,
інакше не виступила б засновником російськомовного Конґресу, а її керівник не
знає й не розуміє українську мову, бо ніколи не жив в Україні. Отже, в Ізраїлі
ділять євреїв не тільки за етнічною ознакою, а ще й так, як кому вигідно.

Я до цього часу не можу зрозуміти, чому в Ізраїлі є
російське радіо, російське телебачення, а для інших народів –  вихідців з Російської імперії – нічого цього
немає. Живемо за Сталіним – російський народ – «старший брат», усі заслуги – це
заслуги російського «старшого брата». Я не хочу, щоб у росіян щось забирали й
дали відібране українським, грузинським, вірменським та іншим євреям. Будь
ласка, дайте росіянам всього, скільки просять. Хоч російська мова чужа для
багатьох євреїв та дайте їм все, але не забудьте, що є ще євреї: польські,
румунські, вірменські, грузинські, киргизські, таджицькі, українські – усім
потроху своєї рідної мови, аби вони відчули себе людьми, а не без’язикими
рабами. Перевагу в усьому дайте івритській мові. Російськомовних міністрів не
можна ставити на ідеологічні ділянки роботи, треба ставити на технічні,
економічні, господарські та інші ділянки роботи, не пов’язані з ідеологією. Так
Ізраїль стане набагато скоріше єврейською державою, ніж утворена мільйонна
колонія росіян, яка поводить себе, як держава в державі.

Конґрес російськомовних євреїв має бути заборонений самими
євреями, оскільки є загроза, що поділ євреїв на своїх і чужих приведе до
страшних передбачуваних наслідків братовбивства. А таким інакомислячим, як я,
російськомовні родинні лікарі вже вкорочують життя звичайним медичним
рентгеном, ліками…

 

2

ЗЛОЧИН БУВ ВИГАДАНИЙ,
А ПОМСТА СПРАВЖНЯ

 

Друга світова війна була названа Сталіним Великою
Вітчизняною війною. ВВ впала на сирий ґрунт комуністичних гасел про рівність,
справедливість й дружбу народів. Як на сиру штукатурку кладуть фрески на віки,
так після Жовтневого перевороту на голови людей відсталої безграмотної
Російської імперії впало стільки брехливих та правдивих гасел, що у людей пішло
запаморочення, й вони мало розуміли, де правда, де брехня.

Смертельна загроза всім народам СРСР, яку принесла війна з
гітлерівською Німеччиною, об’єднала нації та народи, які виявили масовий героїзм
й незважаючи на політичні прорахунки Кремля (читай Сталіна-диктатора),
смертельні невдачі Червоної Армії у перший рік війни, Радянський Союз вистояв,
а потім завдяки величезній допомозі США та Великої Британії й разом з ними
перемогли фашистську Німеччину.

Без величезної дружби всіх народів СРСР ні про яку перемогу,
незважаючи на допомогу, не могло бути й мови.

Ще йшла війна, але вже визначилася Перемога, як Сталін почав
нищити ту дружбу народів. За наказом тирана до Сибіру та Середньої Азії, у
степи та пустелі, не тільки нехтуючи права людини, а в найжорстокіших умовах
варварства: без води, їжі, у легкій одежі, нерідко за лютих морозів,
напівроздягнених старих, жінок, немовлят, дітей, команди НКВС почали вивозити
на каторгу цілі народи: кримських татар, нації Північного Кавказу – черкесів,
чеченців, дагестанців, кабардинців, балкар та інших. Якщо припустити, що 1941
року на початку війни ці народи нібито підтримували німецькі війська, що
наступали, то коли вже гітлерівське військо було відкинуто за межі України,
Білорусі, Бесарабії, ніякої загрози для діючої Радянської Армії не було. Злочин
був вигаданий, а помста справжня. Дійсною причиною ґеноциду-злочину проти
кавказьких народів з боку Кремля була оцінка низьковартості та особиста
ненависть грузина Сталіна по відношенню до своїх народів-сусідів Кавказу.

З 1944 року почалося вивезення західноукраїнців.

Завершивши війну історичною Перемогою й позбавивши людство
нацистської загрози, Сталін відчув себе господарем світу. На думку багатьох
військових істориків, достатньо було Сталіну віддати наказ арміям, які взяли
Берлін й зупинилися на Ельбі, щоб за місяць радянські танки досягли
Атлантичного узбережжя Європи. Але Сталін на такий крок не наважився. Що його
зупинило? Найперше – приклад Гітлера. Друге – у Сталіна не було тилу.
Безумовно, що одна з причин – катастрофічне становище всередині СРСР. В імперії
був голод. Імперія трималася на харчовій допомозі союзників. За роки війни
зменшилося цивільне виробництво до мінімуму. Мільйони цивільних людей були
одягнуті у куфайки. Почало згортатися військове виробництво, демобілізація
армії вела до безробіття. Й багато інших причин.

На тлі ейфорії Сталін, виголошуючи тост на честь переможців,
називає російську націю «старшим братом» й головною нацією, яка здобула
Перемогу. Цей вислів Сталіна заклав бомбу сповільненої дії під дружбу народів
СРСР, яка виграла війну. Цей вислів Сталіна й зараз, майже через 70 років,
дається взнаки в Ізраїлі і ніколи не дасть розквітнути дружбі народів до такої
сили, якою вона була до Другої світової війни в Російській імперії.

Сталінські слова про керівну роль російського «старшого
брата» не були кинуті даремно. Про це свідчить низка дій Сталіна на розбрат
народів в імперії. В першу чергу це стосувалося євреїв, яких впродовж віків в
імперії використовували як загрозу для розбрату. Боротьба з «безродними
космополітами», розстріл «Антифашистського єврейського комітету», звинувачення
«лікарів-вбивць», вбивство Міхоелса – це все була підготовка до розправи над
євреями та підготовка до примусового перевезення кількох сотень тисяч євреїв на
Далекий схід до Єврейської автономної області. Гітлер знищив євреїв на
тимчасово захоплених землях СРСР. На решті територій імперії євреї вижили. Те,
чого не зміг вдіяти з євреями Гітлер, в СРСР мав зробити Сталін – такий
висновок його діяльності за сім післявоєних років.

Закладена Сталіним бомба уповільненої дії вибухнула під час
горбачовської перебудови. Це призвело до розпаду Російської імперії, коли
республіки стали державами. Імперію розвалила післявоєнна «дружба народів»,
якої вже не було, і верховенство «старшого брата», яке було примусове.

Я нагадав трохи історії загибелі імперії, яку ми всі знаємо.
Нове тільки в тому, що занепад імперії заклав сам Сталін. Тому в мене питання:
хто та навіщо повторює такі кроки в Державі Ізраїль? Кому це вигідно?
Відповідаю: Москві! Така московська політика на Близькому Сході.

В Ізраїлі одна провідна мова – мова визначає націю. Нація у
нас одна – єврейська. З недавніх пір у євреїв стало дві мови. Нагадую, що
проблемами єврейсько-арабських стосунків я не займаюся,  розглядаю тільки стосунки між євреями.
Головна мова: івритська. Реанімація «мертвої мови», відновлення через дві
тисячі років івритської як державної мови є одне з найвидатніших досягнень
єврейської та світової культури. Друга мова – російська, що з’явилася в Ізраїлі
за останні двадцять років. Склалась вона штучно, на шкоду євреям, з наперед
запланованою метою. Цілком усвідомлюю, що старше покоління російськомовних
людей повинне мати змогу дожити віку зі своєю мовою, але молоде покоління мало
б перейти на іврит. Натомість в останні роки російськомовні лідери роблять усе
можливе, аби всі покоління лишалися російськомовними – це для них додаткові
мандати на виборах. А де вболівання за єврейську державу? Держава розколота на
«лівих» і «правих», на вихідців з Африки та Азії, на вихідців із Європи та
арабів й тепер російських євреїв. Держава Ізраїль ще не склалася: 60 років –
дуже мало часу для утворення однорідної нації, а тепер ще повна розбіжність у
підходах, поглядах, діях та політиці як внутрішньої, так і зовнішньої до
найголовніших проблем життя та смерті.

Три роки тому російськомовний депутат Кнессету вносив на
розгляд вищого органу законодавчої влади проект закону про визнання російської
мови – другою державною мовою в Ізраїлі. На Близькому Сході – державна мова
російська?! Це – агресивна маніакальність. Дякуємо – Кнессет відхилив такий
законопроект.

Такий підхід бере початок від утворення Єврейської
автономної області у Хабаровському краї (Біробіджан): область єврейська, а мова
була російська. А тоді носіїв мови ідиш було багато, і запровадження в області
мови ідиш було реальне.

Примусове впровадження мови до гурту людей, хай і
численного, навіть у мільйон (серед цього мільйона була половина людей із
колишніх республік СРСР, які не володіли російською), є штучним і не може бути
тривалим. Теперішньому мільйону російськомовних людей в Ізраїлі дай можливість
переїхати до США, Канади чи ще кудись й за півроку їх залишиться половина. Це
штучне російськомовне утворення.

 

3

ТАКА ПОЛІТИКА – НЕ
ВВАЖАТИ ЄВРЕЇВ ЛЮДЬМИ – МАЛА ПРЕДТЕЧУ В НІМЕЧЧИНІ

 

(На правах рецензії –
вперше за 15 років видання

«Соборності» критикую
свою матір – Україну та Ізраїль)

 

Чи може політика міністерства Закордонних справ України
змінювати Конституцію України? Гадаю, не може, більше – не має права. Я не
юрист, я гуманітарій: письменник, журналіст, але на мою думку, це злочин.

Конституція України не ділить людей на нації. Усі громадяни
України складають «Український народ». Я належу до цього народу. У мене є
продовжений на десять років український паспорт. Стою на консульському обліку в
Посольстві України в Ізраїлі. Здається, всі формальності дотримані.

Два роки не заходив на сайт Посольства України в Ізраїлі.
Тепер побачив зовсім інший сайт. Найперше я шукав себе. Так, себе. Відкривши
рубрику сайту Посольства «Діаспора», я хотів пересвідчитись, до якої групи
людей відношусь. У досить великій за обсягом статті, більше двох аркушів
комп’ютерного тексту, прочитав, що було чотири хвилі «переселенського» руху з
України, й про таке явище, як «східна українська діаспора», про українські
діаспори Російської Федерації, Канади, США, Бразилії, країн Середньої Азії,
Білорусі, деяких країн Європи.

У значному списку переліку країн, побудованому за
чисельністю діаспори, перші три країни списку мають більш ніж 50-тисячні
українські громади: Румунія (61 тис.), Латвія (57 тис.), Польща – офіційно (42
тис.), неофіційно 200 тис., а далі Велика Британія (30 тис.) й донизу – зі
спадаючою кількістю аж Вірменія (2 тис.).

Але є й інші відомості. «Украинцы Израиля обиделись на
президента Украины – Виктор Янукович проигнорировал украинскую общину Израиля,
– пише «Киев еврейский» у грудні 2011, № (12) 22, с.10, – Во время
государственного визита в Израиль Виктора Януковича, состоявшегося 30 ноября –
1 декабря, такой встречи не было. Украинская община, кстати одна из самых
крупных общин Израиля, численность которой составляeт более полумиллиона
человек, осталась обиженной. Впервые с ней не встречался действующий президент
Украины».

Надзвичайний та Повноважний посол України в Державі Ізраїль
Геннадій Надоленко, вихваляючи журнал «Відлуння» з вкраденими у «Соборності»
реквізитами, пише: «…враховуючи наявність майже 400-тисячної громади вихідців з
України». Послу видніше. Він знає більше.

Моя оцінка більш скромніша. На четвертому місці  переліку, поданому у статті «Діаспора», а
можливо, й на першому, має стояти Держава Ізраїль, де одних етнічних українців
налічується більше 50 тисяч, а якщо узяти разом з євреями, які зберігають
українські паспорти, зберігають українську мову вдома, живуть українською
культурою, то кількість сягатиме далеко за сто тисяч. Інші давно ідентифікують
себе росіянами. А переїхало з України до Ізраїлю приблизно півмільйона євреїв.
Євреї, які живуть в Ізраїлі й  зберегли
українські паспорти, за Конституцією України входять до ознаки «Народ України»
і є громадянами України та Ізраїлю. В останні кілька років, коли життя в
Ізраїлі стало нестерпно важким, а росіяни моляться, щоб у разі форс-мажору їм
було дозволено поселитися хоч би на російському Далекому Сході, вихідці з
України бережуть свої українські паспорти як зіницю ока. А багато хто кинувся
відновлювати свої втрачені паспорти. Найдостовірніші відомості, звичайно, має
посол України.

Підкреслюю: за Конституцією України, євреї з українськими
паспортами є громадянами України, але за діями проросійських МЗС та посольства
України в Ізраїлі і етнічні українці, і євреї з українськими паспортами, які не
мислять себе без України, для цих державних структур є чужі люди. Чому? Бо вони
«жиди». З цього приводу мені пригадався давній-давніший анекдот радянських
часів: зустрілися дві шкільні подруги, які не бачились багато часу. Перша
питає: – Як  ти живеш? Друга відповідає:
– Ти знаєш – дуже добре, я так вдало вийшла заміж, та ти його знаєш, у нашому
класі вчився Йоська Шмайльсон… Перша перебиває: – За Йоську? Та ти його завжди
називала жидом й ненавиділа їхнє плем’я. Друга: – то я жидів ненавиділа, ні, а
мій єврей. Знаєш, такий добрий…

 

Продовження в наступному числі.

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!