Херсон. Люксембург. Транзит

132

ПОДОРОЖНІЙ ЕСЕЙ

О дев’ятій ранку в Люксембурзі – столиці
Великого Герцогства Люксембург – повітря свіже й гостро пахне природою. Після
Парижа, де вулиці не надто густо оздоблені деревами, а то й зовсім позбавлені
їх, де городяни приходять у Люксембурзький сад, щоб, зручно розмістившись у
переносних металевих кріслах, відпочити біля зелених газонів або, вільно
розташувавшись на цих самих газонах, поспілкуватися, позагоряти, поїсти,
подрімати, Люксембург виділяється буянням зелені, яка, здається, огортає
звідусіль.

Підходжу до Нотр Даму де Люксембург. У Франції існує ціла
серія Нотр Дамів, окремі з них, такі як Нотр Дам де Парі та Нотр Дам де Реймс,
зовнішньо доволі схожі між собою, передусім фасадом, що має низку спільних
елементів. Нотр Дам де Люксембург має іншу форму, хоча й не зраджує готичній
стилістиці. Заходжу в собор. Одразу виникає відчуття просторової величі й
несуєтності життя, інтер’єр увиразнений багатими вітражами. Іде ранкова служба,
прочан чимало, принаймні більше, ніж я бачив у французьких церквах і соборах.
Вони моляться зосереджено, обличчя непроникні, рухи стримано неквапні, дух
служби розлитий усередині собору, прочани не лише не відволікаються на
туристів, а немовби і не помічають їх. Служба правиться трьома мовами –
люксембурзькою, французькою і німецькою.

 Кожен, хто
народився або тривалий час мешкає у Великому Герцогстві, володіє цими трьома
мовами. Між собою люди зазвичай спілкуються люксембурзькою, проблему мови
навчання у країні вирішено таким чином: частина предметів у середній школі,
серед яких, скажімо, фізика, викладається німецькою, а частина, серед яких,
наприклад, історія – французькою. Назви вулиць нерідко подано двома табличками –
франко- і німецькомовною.

У географічній структурі Люксембурга виділяється нижнє і
верхнє місто. У верхньому місті разом з історичними пам’ятками чимало
новочасних, ба навіть модерних споруд. Серед мешканців столиці побутує думка,
що мешкати престижніше у нижньому місті, затишні будинки й будівлі якого
буквально розчинюються в зелені, зливаючись із нею. Люксембург, як і Париж,
належить до класично візуальних міст, які ліпше бачити, безпосередньо
сприймати, зорово переживати, аніж слухати коментарі про них. Ось романтично
задавнена й оживлена дикою рослинністю скеля Ле Бок – залишок потужної фортеці,
з якої 963 року розпочалася історія Люксембурга. Ось пішохідний маршрут де ля
Корніш (Chemin de la Corniche), що його в туристичних путівниках називають не інакше,
як найчарівнішим балконом Європи, з якого переді мною відкривається панорама
нижнього міста й дзеркально спокійної річки Альзетт. Ось двоповерховий автобус
із відкритим верхом, що неспішно об’їжджає столицю і демонструє туристам усі її
виграшні ракурси.  

Під час оглядин Люксембурга мене майже постійно
переслідує відчуття, що в цій країні не лише немає, а й не може бути жодних
проблем. Проте вони є. У Великому Герцогстві нині проживає понад півмільйона
людей. З-поміж них близько 55% – 
люксембуржці, а біля 45% – представників інших національностей, яких, до
речі, понад 140. Влада цієї держави стурбована тим, що невдовзі титульна нація
може стати національною меншиною у своїй країні. Родини люксембуржців зазвичай
мають одну дитину або двоє дітей, тоді як сім’ї португальців – а це національне
представництво у Великому Герцогстві є найбільшим і нараховує 80 тисяч осіб –
мають чотири-п’ять або й більше дітей. Населення столиці складає 90 тисяч
мешканців, із яких 70 тисяч – іноземці, які працюють і представляють різні
ділові, фінансові й трансполітичні структури. Самі люксембуржці намагаються
вибратися за межі Люксембурга й жити якомога ближче до природи, позаяк держава
надає їм для цього реальні можливості: вони, зазвичай після одруження, беруть у
банку кредит під 2,5 % річних і купують будинок, який турботливо обживають.

На все населення Люксембурга є один безхатько або, як у
нас часто говорять, бомж. Проте він радше місцева знаменитість, аніж об’єкт для
соціальної стурбованості. Його історію розповідають майже з гордістю і вона,
схоже, стала цілком легендарною. Цей бомж – колишній архітектор,  свої статки він промотав у казино і пропив,
тепер мешкає на вокзалі. Мер Люксембурга пропонував йому безкоштовну квартиру в
столиці, проте бомж-архітектор відмовився від цієї пропозиції. Його чинний
спосіб життя є формою протесту проти 
соціуму, з яким він цілком концептуально не бажає мати нічого спільного.
Ще тут не забувають нагадувати, що саме на території Великого Герцогства, в
долині річки Мозель, знаходиться невеличке поселення Шенген, біля якого влітку
1985 року зупинився прогулянковий катер «Princesse Marie-Astrid», де 14 червня
було підписано Шенгенську угоду (Schengen Agreement) і яке набрало чинності 26
березня 1995 року.

Зупиняюсь перед палацом, у якому працює Великий Герцог
Анрі. Палац досить компактний, але достойно й акцентовано привертає до себе
увагу. Великий Герцог є главою держави, а Люксембург – конституційна монархія.
Зараз прапору над цим симпатично граційним будинком немає, що означає – Великий
Герцог відсутній. Йому 52 роки, він одружений на кубинці, у них п’ятеро синів,
по місту продаються листівки із зображенням правлячої династії. Палац Великого
Герцога переходить у будівлю парламенту, у якому працює п’ятдесят депутатів.
Прем’єр-міністр Великого Герцогства до місця своєї роботи нерідко ходить пішки,
зупиняючись і спілкуючись із співвітчизниками. У Люксембурзі полюбляють не без
політичного присмаку підкреслити, що їхнім правителям і політикам немає підстав
боятися свого народу.

Метрах у десяти від архітектурного комплексу, до якого
входять палац Великого Герцога і парламент, купую сувеніри. Продавчиня говорить
німецькою, звертаюсь до неї англійською, вона все прекрасно розуміє, хоча для
сувенірного шопінгу вербальна мова не обов’язкова і можна успішно обійтися
мовою жестів.

Наостанок, перед самим від’їздом, у
крамничці, що неподалік від Place d’Armes – головного столичного майдану, який
має світлі прямокутні форми і на якому проходять численні святкові акції, такі
як Різдвяні ярмарки, вибираю те, чим упродовж багатьох століть традиційно
займаються люксембуржці, – біле вино. Й уже наперед знаю, що, коли повернуся до
України, презентую його рідним і друзям, і обов’язково при цьому розповім про
затишно-зелену країну, в самому повітрі якої розчинені спокій, сталість і
розміреність, про країну, що так схожа на втілений земний рай. Принаймні
хочеться, щоб це було саме так.

м. Херсон

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!