В архівах знайдено невідомий переклад Василя Мисика одного з віршів Роберта Бернза

558

 

Ну що б, здавалося, слова…

Слова та голос — більш нічого.

А серце б’ється — ожива,

Як їх почує!.. Знать, од Бога

І голос той, і ті слова

Ідуть меж люди! . .

(Тарас Шевченко)

 

Написані Робертом Бернзом твори «ідуть меж люди» вже більш як два століття. Першими його читачами були земляки-шотландці, а зараз його знають по всьому світу. Його твори перекладено різними мовами, і досліджують вже не лише творчу спадщину поета, а й сприйняття шотландського барда різними народами. І виявляється, що бачення Роберта Бернза в різних культурах має свої особливості, що залежить і від доробку літературознавців, і від перекладів його творів. Якщо деякі пісні й вірші поета полонили весь світ, то інші можуть залишатись невідомими іншомовним читачам.

Українською шотландський поет заговорив уже в середині ХІХ-го століття, і за цей час створився український образ Роберта Бернза. Цікаво, що деякі твори, як от “John Bareycorn”, “Auld Lang Syne” відомі у  низці перекладів, інші твори, давно перекладені різними мовами, наприклад “The Cotter’s Saturday Night”, ще невідомі для українського читача. Приємно знаходити маловідомі або забуті переклади, що не лише збагачують українську бернзіану, але й виявляють певні риси самого перекладача, його особистий підхід до перекладацької творчості.

В архіві Миколи Лукаша, що зберігається у фондах Національного музею літератури України, з яким мені люб’язно дозволили ознайомитись директор музею Галина Олексіївна Сорока та головний зберігач фондів Ніна Степанівна Грабова, є рукописна збірочка перекладів Василя Мисика творів Роберта Бернза. Дивом збережений автограф 1950-х років свідчить, що половина перекладів не увійшли до ювілейної збірки вибраних творів шотландського барда 1959 р. у перекладах Василя Мисика та Миколи Лукаша. Їх було опубліковано згодом. Але один переклад чомусь так і залишився невідомим читацькому загалу і досі не друкувався:

 

Філлі

Жайворон крильми бив

Леготу хвилі,

Подих весняних нив

Пив я у зіллі.

Око нового дня

Глянуло на поля.

З ранком цим, – мовив я, –

Схожа ти, Філлі.

 

З кожним дзвінким співцем

Був я на криллі;

Бачу: горять вогнем

Сині та білі.

Юних троянд сім’я

Квітне в промінні дня.

З цвітом цим, – мовив я, –

Схожа ти, Філлі.

 

Горлиці, туркотіть

В лісі, у гіллі:

Яструб попав у сіть –

Будете цілі!

Люта доля така

Хай же й того спітка,

В кого б звелась рука

Скривдити Філлі!

 

В передмові до своїх перекладів з Роберта Бернза в іншій рукописній збірці, надісланій Павлові Тичині , напевно, 1948 р., яку знайшов й оприлюднив завідувач наукового відділу фондово-експозиційної роботи Музею-квартири П.Г.Тичини Дмитро Нестерчук, Василь Мисик уточнює: «Принцип добору – ті ж самі що і в останніх російських виданнях Бернса, з тією хіба одміною, що перекладач представив дещо повніше мотиви, які зближають великого шотландського поета-демократа з Тарасом Шевченком».   І тут зринають у пам’яті рядки Кобзаря, що образами перегукуються з піснею «Phillis The Fair» Роберта Бернза:

 

Встала весна, чорну землю

онну розбудила,

Уквітчала її рястом,

Барвінком укрила;

І на полі жайворонок,

Соловейко в гаї

Землю, убрану весною,

Вранці зустрічають…

 

Защебетав жайворонок,/ Угору летючи;/Закувала зозуленька,/На дубу сидячи;/Защебетав соловейко –/Пішла луна гаєм;

Цікаво, що саме цієї пісні Самуїл Маршак не переклав. Російський переклад С. Сапожникова було надруковано лише 2014 року. А от перша спроба перекладу цього твору у Галичині датується 1889 р.,   й наведена  Оксаною Нечипорук у її дисертації «Роберт Бернс в українських перекладах та літературознавстві» (1969 р.). На її думку, опублікований  1889 року  у часописі “Новый Гали­чанинъ ”  переклад пісні Роберта Бернза «Phillis The Fair» під назвою «Моє серце», автор якого приховав своє ім’я, вживши криптонім А.Т., не має великої літературної ваги. «Основну думку першотвору – оспівування поетом вроди і чистоти Філіс, високе платонічне захоплення нею не відтворено » (Нечипорук,.С.20). «Перекладач порушив строфіку першотвору, систему римування та розмір. Внаслідок усіх цих змін, внесених ним, переспів майже не нагадує оригінал. А головне  те, що штучне «язычіє» робить його важким  для сприйняття » (Нечипорук, С. 21).

Повний текст цього перекладу (Оксана Нечипорук наводить лише уривок) розшукала у Львові видатна дослідниця доробку Миколи Лукаша Валентина Савчин серед фондів, які не видають з технічних причин та вмовила дозволити їй зісканувати текст. Щиро висловлюю пані Валентині свою вдячність за надіслану копію.

Як не дивно, саме ця мовна особливість дозволяє припустити, хто є    автором перекладу. Згідно зі словником Олексія Дея ( Дей О.І. Словник українських псевдонімів та криптонімів ( XVI – XX ст..), К.: Наукова думка, 1969.- 557 с., С.48 ) криптонімом А.Т. користувався Олексій Торонський. Щоправда, переклад з Роберта Бернза підписано Ат.

Поява перекладу саме цієї пісні у Галичині не дивує, адже твори Роберта Бернза були дуже популярними у Німеччині та Австрії у той час, зокрема, як свідчать дослідження Юрґена Клоса (Jоrgen Kloss), надзвичайно популярною була й пісня «Phillis The Fair».

 

While larks with little wing

Fann’d the pure air,

Viewing the breathing spring,

Forth I did fare:

Gay the sun’s golden eye

Peep’d o’er the mountains high;

Such thy morn! did I cry,

Phillis the fair.

 

In each bird’s careless song,

Glad, I did share;

While yon wild flowers among

Chance led me there:

Sweet to the opening day,

Rosebuds bent the dewy spray;

Such thy bloom, did I say,

Phillis the fair.

 

Down in a shady walk,

Doves cooing were;

I mark’d the cruel hawk,

Caught in a snare:

So kind may Fortune be,

Such make his destiny!

He who would injure thee,

Phillis the fair.

 

Написана у 1793р., ця пісня присвячена чарівній чотирнадцятилітній Філадельфії МакМурдо, яку всі звали Філліс, що мала музичні здібності та чудово співала. Її родина належала до давніх шляхетних родів краю, а її батько, юрист за освітою, служив у Віл’яма Дуґласа, герцога Квінсбері, був шанувальником таланту Роберта Бернза, дружив з поетом, а по його смерті став довіреною особою родини поета і відповідав за грошовий фонд підтримки родини Роберта Бернза. Піклуючись про музичну освіту талановитої дівчини, Роберт Бернз на прохання її батьків запрошує з Единбурга відомого музиканта й композитора Стівена Кларка (Stephen Clarke), з яким він співпрацював при укладанні музичного альманаху «The Scots Musical Museum». Дослідники творчості Роберта Бернза ХІХ ст. Чеймберз та Канінґем стверджували, що саме Кларк запропонував поету написати цю пісню.

Дівоча краса, чарівність завжди надихали й надихатимуть поетів. Вражає, як Василь Мисик не втратив після всіх катувань, що випали на його долю, оцього трепетного відчуття беззахисності юної душі та віри, що лихо омине її, а у світі пануватиме лад.

Ганна Дика

 

“Українська літературна газета”, ч. 16 (308), 13.08.2021

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

 

 

 

 

 

 

 

Прокоментуєте?