Ганна Дика. Місія Павла Тичини 1949 року до Великої Британії

511

Перебування Павла Тичини у складі радянської делегації у Великій Британії з 20 жовтня по 9 листопада 1949 року – цікава сторінка його життя, яка дає змогу краще зрозуміти його як людину. Поет з Божої ласки, навіть застібнутий на всі ґудзики у спілкуванні з партійною номенклатурою та чиновниками, залишається чутливим до всього доброго і щирого. Його погляд не ковзає байдуже по обличчях, краєвидах, а всотує все, що постає перед ним. Завдяки щоденниковим записам, які Павло Григорович вів під час подорожі, ми начебто самі опиняємось на британській землі тієї осені.

Того року це була одна з поїздок, що мали на меті зняти напруженість між Радянським Союзом та колишніми західними союзниками після 4 травня 1949 року, коли СРСР припинив блокаду Берліна. Тоді ж, у травні, шотландські профспілки звернулись до профспілок УРСР з декларацією миру, дружби і співробітництва. В архіві Павла Тичини зберігся машинопис російського перекладу його виступу в Академії наук УРСР 18 травня 1949 р. [1]. На щастя, крім відредагованого до рівня партійного документу тексту промови, збереглися начерки до цього виступу, які писав сам поет. І тут, говорячи про розвиток культурних зносин між нашими народами, він наголошує на місці Національного Барда Шотландії Роберта Бернза в українській культурі: «Нам приємно відзначити тут, що укр. народ знає шотландську культуру і що твори великого шотл(антського) поета Роберта Бернса давно вже перекладено укра. мовою » [2]. І це сказано не просто задля чемності, адже Павло Тичина справді знав про переклади Павла Грабовського та Івана Франка – свідченням цього є зроблені ним виписки про Роберта Бернза, що зберігаються в архіві [3]. Слід пригадати також його дружнє спілкування з Василем Мисиком до безпідставного арешту 1934 року цього видатного перекладача шотландського поета українською мовою. Саме до Павла Тичини звертається Василь Мисик по війні щодо нового видання своїх перекладів з Роберта Бернза. Павло Тичина мав надіслані ще не реабілітованим поетом тексти, адже у своїй промові він збирався посилатись на один із його перекладів: «Роберт Бернс у своєму творі «Я вбивць ненавиджу» закликав свій народ не коритися підбурювачам, здирникам, убивцям, а твердо стояти за мир і достаток» [3]. Із незрозумілих причин ці нотатки у виданні щоденникових записів [4, 166] було вміщено як зроблені в Англії, а назву вірша Роберта Бернза подано як «Ненавиджу убивць». Автограф Павла Тичини свідчить, що, пишучи про антивоєнні настрої шотландського барда, він посилається саме на переклад Василя Мисика :

 

Я ВБИВЦЬ НЕНАВИДЖУ

Я вбивць ненавиджу, хоч нам

Їх славлять славослови;

Я вдома кров свою віддам

В живих боях любові!

З усіх богів найбільш хвалю

Я Злагоду й Достаток;

Я краще одного зроблю,

Аніж уб’ю десяток!

 

Не хочу вмерти, як Сократ,

За всю хвалу Платона;

Не Леонідів я солдат,

Не однодум Катона.

Ні за попів, ні за панів

Я не піду до бою;

Я б краще юним Зімрі млів

Із Кобзі молодою!

 

Але що цікаво: такий варіант перекладу вірша Роберта Бернза було опубліковано значно пізніше [5, 144], а інші варіанти не мають цього характерного початку «Я вбивць ненавиджу» [6, 37], [7, 154], [8, 146] .

Із такими думками й летів Павло Тичина до Великої Британії на святкування 25-річчя Британського Товариства культурних зв’язків з СРСР. Чи була йому відома передісторія створення цього Товариства? Є різні припущення щодо заснування цієї громадської організації. На сайті Товариства, яке зараз називається “Society for Co-operation in Russian and Soviet Studies” (SCRSS), сказано, що Товариство «було засноване 1924 р. як Товариство культурних зв’язків народів Британської Співдружності та СРСР після встановлення дипломатичних відносин між Великою Британією та новою радянською державою» [9]. Проте, Людмила Штерн дотримується іншої думки: «Товариство культурних зв’язків народів Британської Співдружності та СРСР» (SCR) було засноване в Британії у 1923 р. через посередництво Радянської Комісії з встановлення культурних зв’язків з іншими країнами. Хто і як створив SCR неясно. Чи справді це був Деніс Пріт, згодом славетний адвокат і політик, стійкий захисник радянської політики? Радянські джерела простежують передісторію SCR до Горького, який після візиту Ґерберта Велза до Росії у 1920 р. організував першу благодійну передачу радянським ученим книг із Британії. А 1923 року, очевидно, наступним кроком було створення ініціативної групи для заснування SCR» [10, 124]. Але дослідження радянської зовнішньої політики 1920-х років, яке здійснив Елістер Коче-Вільямс, переконує, що заснування цього Товариства залежало не від чиєїсь особистої ініціативи, а було логічним продовженням всієї зовнішньої політики радянської Росії. «Укладення англо-російської торговельної угоди у 1921 р. вперше потверджувало радянській державі визнання її якоюсь іноземною державою і закладало підвалини для стосунків між двома державами» [11, 4]. Радянські очільники всіма можливими засобами вели боротьбу за міжнародне визнання, тому відмовляються від пропаганди ідеї всесвітньої революції. «Найбільшою перешкодою у забезпеченні визнання та підтримки гарних стосунків з іноземними державами лишалась зарубіжна пропаганда, яку проводив Комінтерн, часто опосередковано через Наркомат закордонних справ» [11, 15]. На основі неспростовних доказів лорд Керзон, міністр закордонних справ британського уряду, висловив 17 травня 1923 р. торговому представникові СРСР Леонідові Красіну підозри щодо підривної пропаганди, яку веде радянська торгова місія. Тому створення громадської організації «Товариство культурних зв’язків народів Британської Співдружності та СРСР» стає єдино можливим виходом для радянської держави проводити агітаційну роботу, фінансово підтримувати вигідні проєкти, але офіційно не мати стосунку до цієї організації. У 1949 році СРСР також потребував на міжнародній арені представників творчих професій, профспілок, які б створювали державі імідж демократичної країни.

Але Павло Тичина їхав з благородними думками про захист миру після кривавої війни, адже крім святкування 25-річчя від часу заснування Товариства культурних зв’язків, радянська делегація мала взяти участь у роботі Конгресу на захист миру. Перед поїздкою до Великої Британії, у вересні того ж року, Павло Тичина брав участь у Всесоюзній конференції прихильників миру в Москві, і його вірш, присвячений цій конференції [12, 369 – 370], мав засвідчити його неухильну відданість справі партії:

 

Браття! Друзі! Гей на чати!

Голос свій за мир підносим:

віщий – в кожнім з нас – Боян!

Паліїв війни проклятих

ми навік безжально скосим,

ми підкосим, як бур’ян.

 

Мирний труд, земля радянська…

за морями ж крик і свисти –

бізнесу їм дай, війни!

Знов це граються фашисти,

чорна зграя самозванська? –

Не жартують хай вони!

 

За братерство, за свободу,

за прогрес, за щастя люду!

За все те, що нас живить!

В імені свого народу

паліїв війни до суду!

Нам же розцвітать і жить!

 

У Лондоні Павло Тичина теж пише вірш [13], присвячений боротьбі за мир, але поруч із плакатними лозунгами та даниною культу Сталіна перед нами емоційно забарвлена епічна замальовка події:

 

…І як прийшла черга нам виступати –

грім оплесків не раз нас перебив…

Од вітру в залі підіймалися плакати,

а на плакатах – білі голуби…

 

А зал весь – повний, ще й кругом – на хорах!

І поклики – як в морі буруни …

І Сталіна портрет в ясних узорах

на всіх дививсь привітно із стіни.

 

Поволі стихли всі і слухать стали.

Й плакат од вітру не ходив – спинивсь…

Й коли про Конституцію згадали,

Що зветься Сталінською, – зал схопивсь!

 

На ноги ставши, всі кричали: – Слава!

Великий Сталін, Сталін хай живе! –

…І радість ця, немов у бризках лава,

переливалася в життя нове…

 

Згідно з програмою після Лондона радянська делегація вирушила в подорож Шотландією, і тут щоденникові записи Павла Тичини стають дуже щирими й безпосередніми. В Глазго поет зустрівся з Г’ю Макдіармідом (справжнє ім’я Крістофер Маррі Ґрів, Christopher Murray Grieve 1892 – 1978), шотландським поетом, критиком, перекладачем: «Обідали, розмовляли з ним, пообіцяли один одному книги, переклади обоюдні. Сказав йому, що [на Україні] Бернса перекладено й видано. А чи знають вони Тараса Шевченка?» [14, 148]. І тут спадає на думку, чи не Павлові Григоровичу ми маємо завдячувати інтересом Г’ю Макдіарміда до творчості Кобзаря, адже він відомий як «популяризатор творчості Т. Шевченка, актив. учасник шевченків. урочистостей у Великій Британії (1961, 1964), зокрема в Единбурзі 1964, де виступив з доповіддю про життєвий шлях і творчість укр. поета» [15].

Записи про містечко Стерлінг, поблизу якого 11 вересня 1297 відбулась битва, у якій шотландці під проводом Вільяма Волеса здолали англійців, просто полонить своїм ліризмом: «Річка. Міст. Папороть і вереск. Сонце десь зійшло. Але хмари акварельними засохли купами. Несподівано білі берези – цілий гайок» [14, 152]. На сніданку з мером міста Павло Тичина зустрівся поглядом з шотландським Бардом: «А в вікно дивиться Роберт Бернс (пам’ятник). Голуби в ногах Бернса» [14, 153]. І знову в дорогу, нові мальовничі краєвиди, нові міста, нові знайомства : «Данді, увечері. Зібрання інтелігентів друзів). Виступав я. Декламували Бернса. Сьогодні 60 душ записалося до Товарист[ва] (вступило в члени). Потім за руки побралися, співали пісню (слова Р[оберта] Бернса) : хіба може бути дружба забута? Ось на тобі, якщо руку …» [14,154]. А під враженням від шотландських танців в Абердині Павло Тичина пише вірш «Танці на мечі» [12, 371 – 373]:

 

Стрибок – і ленти одлітали!

Відплив – і ленти на плечі!

Дівчата танці танцювали,

шотландські танці на мечі.

 

Як озеро тремтить од бризу –

тремтіли шовк і чесуча…

А зір дівчат стримів донизу:

не наступити б на меча!

 

Був гордий крок їх (ні! не гнутись!),

а іноді і сторожкий:

не зачепити б, не торкнутись,

немов лежав там звір який.

 

Захоплений погляд поета вбирає кожен рух танцівниць, і виринають думки:

 

І я стояв, і милувався:

ніхто ж народ не поборов!

Народ шотландський вільним звався,

захоче – буде вільним знов.

 

Не вб’є його ні біль, ні рана,

капіталіст не заляка.

Ненависть в нього до тирана

одвічна, грізна і тяжка.

 

Поїздка Шотландією, зустрічі з офіційними особами, з шанувальниками творчості Роберта Бернза, з літераторами, атмосфера розкутості і свободи з такою силою вплинули на Павла Тичину, що він прагне всіх порадувати досягненнями Павла Грабовського, Івана Франка, Василя Мисика як перекладачів творів Роберта Бернза, розкриває свою душу новим знайомим. Приємне враження справив на Павла Тичину 2-й секретар радянського посольства Олександр Семенович Фомін. Прекрасно освічений та ерудований дипломат викликав у Павла Тичини почуття симпатії, і у своєму щоденнику поет залишив такий запис: «Треба Фоміну Ал[екс]андру Семен[овичу] прислати Роберта Бернса по-українськи примірників 2 …» [14,154]. Оскільки на той час єдиним виданням поезій Роберта Бернза українською у форматі книги було видання 1932 року, здійснене Василем Мисиком, якого після заслання на Соловки ще не було реабілітовано у 1949 році, то йшлося саме про книжку «Пісні та поеми», що на неї поширювалась постанова 1948 р., згідно з якою « … органи цензури в рамках контролю за діяльністю бібліотек зобов’язали вилучити 1,1 млн. примірників “політично шкідливої” літератури. Вилучалися книжки емігрантів, репресованих авторів, видання релігійного змісту й т. ін.» [16,51 – 52]. Наміру надіслати книжки, безперечно, передували розмови про Роберта Бернза та про переклади шотландського барда. От тільки Павло Григорович не знав, що спілкується, власне, з радянським розвідником Олександром Семеновичем Феклісовим, який під прибраним прізвищем «Фомін» працював із серпня 1947 р. по квітень 1950 р. другим секретарем Посольства СРСР у Великобританії та одночасно був заступником головного резидента радянської розвідки з науково-технічних питань.

Ковток свободи! Але все повертається на круги своя, і після повернення з Альбіону знову пишуться рядки, яких від нього чекають [12,376] :

 

Славимо сонце і правди, й свободи!

Зорі червоні на світлім Кремлі!

З нами ідуть миролюбні народи:

всі ми за дружбу, за мир на землі!

 

ЛІТЕРАТУРА

  1. Тичина П. Виступ з нагоди звернення шотландських профспілок до членів профспілок УРСР з декларацією миру, дружби й співробітництва [Машинопис] / П.Тичина. – ЦДАМЛМУ. – Ф. 464. – Оп.1. – № 3813.
  2. Тичина П. Начерки до виступу з нагоди звернення шотландських профспілок до членів профспілок УРСР з декларацією миру, дружби й співробітництва [Автограф] / П.Тичина. – ЦДАМЛМУ. – Ф. 464. – Оп.1. – № 3812.
  3. Тичина П. Виписки про Р. Бернса [Автографи] / П. Тичина. – ЦДАМЛМУ. – Ф. 464. – Оп.1. – № 4065.
  4. Тичина П. Із щоденникових записів / П.Тичина. – К. : Рад. письменник, 1981 . – 630 с.
  5. Мисик В. Серед сонячної повені: поезії, переклади, прозові твори / В. Мисик. . – К. : Рад. письменник, 1987 . – 383 с.
  6. Бернс Р. Пісні та поеми : переклад і вступна стаття В. Мисика / Роберт Бернс. – К. ; Х. : Література і мистецтво. – 1932. – 127 с.
  7. Бернс Р. Вибране / Р. Бернс; пер. з англ. М Лукаша і В. Мисика; вступ. ст. В. Мисика. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1959. – 255 с.
  8. Бернс Р. Поезії / Р. Бернс; пер. з англ. М Лукаша та В. Мисика; передм. В. Мисика. – К.: Дніпро, 1965. – 206 c.
  9. Society for Co-operation in Russian and Soviet Studies (SCRSS) // http://www.scrss.org.uk/aboutus.htm
  10. Stern L. Western Intellectuals and the Soviet Union, 1920-40 / Ludmila Stern. – London & New York: Routledge Taylor & Francis Group, 2007. – 282 p. (Basees/Routledge Series on Russian and East European Studies) //

https://epdf.pub/western-intellectuals-and-the-soviet-union-1920-40-from-red-square-to-the-left-b.html

  1. Kocho-Williams A. Engaging the World: Soviet Diplomacy and Foreign Propaganda in the 1920s / Alastair Kocho-Williams. Version – 4 December 2007 // http://www.uwe.ac.uk/hlss/history/sovietdiplomats1920s.pdf
  2. Тичина П. На захист миру (на всесоюзній конференції прихильників миру в Москві у вересні 1949 р.) / Павло Тичина // Зібр. тв. у 12 т.– Т. 2 : Поезії 1938 – 1953 . – К. : Наук. думка, 1984. – 663 с.
  3. Тичина П. «Тож саме йшов Конгрес на захист миру» / Павло Тичина // Сталинское знамя. – 1950. – 31 мар. // ЦДАМЛМУ. – Ф. 464. – Оп.1. – № 632.
  4. Тичина П. Перебування в Англії на святкуванні 25-річчя англійського Товариства культурного звя’зку з СРСР, м. Лондон / Павло Тичина // Зібр. тв. у 12 т. – Т. 11 : Щоденникові і літературно-мистецькі записи. – К. : Наук. думка, 1988. – 552 с.
  5. Зорівчак Р.П. Макдіармід Г’ю // Енциклопедія сучасної України // http://esu.com.ua/search_articles.php?id=60716
  6. Баран В.К., Даниленко В.М. Україна в умовах системної кризи (1946 – 1980-і рр.). – К. : Альтернативи, 1999. – 304 с.

“Українська літературна газета”, ч. 21 (287), 23.10.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!