Ганна Дика «Якщо я один, якщо я – для себе, то навіщо я?»

943

ДО 100-РІЧЧЯ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ СВЯТОСЛАВА КАРАВАНСЬКОГО

Своїм заочним знайомством зі Святославом Караванським я завдячую Роберту Бернзу. Досліджуючи історію українських перекладів творів шотландського Барда, я довідалась про те, що одним із перекладачів був Святослав Караванський. Переклади було надруковано у виданні «Книга-журнал одного автора» без зазначення дати, коли їх було зроблено. Про ці переклади я згадувала у своєму виступі на конференції в Університеті Глазго (2013) та в розділі книги «The Reception of Robert Burns in Europe», присвяченому українському тлумаченню творів Роберта Бернза. Хотілось подякувати перекладачеві та розпитати про обставини, за яких з’явились ці переклади. З цього і почалось наше листування восени 2014 року. На свої запитання я одержала чемну відповідь пана Святослава, що він : «почав перекладати під впливом табірного знайомого Ростислава Доценка. Знайомство було не дуже тривале, не довше, як рік. Потім наші табірні шляхи розійшлися, ясна річ, незалежно від нас самих. Ростислав у таборі давав мені підрядники англійських поетів. З Бернза точно знаю /тобто пам’ятаю/, що дав мені «Всі люди – люди, хай там що!» і «Джон Ячмінь». А «В горах моє серце…» мабуть теж він, хоч я не певен, бо після нашої розлуки, я перекладав дещо й самостійно…». Згодом ми знову повертались до цієї теми і Святослав Караванський пригадував якісь подробиці, щось уточнював. Він писав: «Близько я познайомився з Р. Бернсом у таборі десь у 1950-х роках, на Тайшетській трасі в Іркутській області (Сибір). Це були колонії на станції Чуна (лісопильний комбінат) і потім на станції Анзьоба у таборі, який готував декого з нас (в тому й мене) на штрафняк. Я зустрівся там із киянином Р. Доценком, який добре володів англійською мовою і давав мені підрядні переклади його поезій. З цих підрядників та з оригіналів я переклав у таборі, а пізніше на волі кілька поезій Р. Бернса. У таборі я переклав поезію «Джон Ячмінь». На волі – «Всі люди – люди, хай там що…», а у Володимирський тюрмі «Між гір моє серце». «У Доценка, скільки я можу догадуватися, були посібнички з англійської мови, де були наведені твори англійських класиків».

Терпляче, знову і знову повертаючись до цієї теми, пан Святослав ніколи не згадував, що він вже писав про це, і його спогади надруковані. Така делікатність, при всій вибуховості його характеру, що теж іноді була помітною в інтонаціях його листів, свідчить про притаманне йому почуття поваги до інших людей. Лише згодом прочитала я статтю Святослава Караванського «Табірні зустрічі», де йшлося про співпрацю з Ростиславом Доценком. З вдячністю Святослав Караванський згадує тут, що «Ростислав же якраз і відкрив мені англійські оригінали англійських класиків. Досі я таких оригіналів у таборі не здибав. Уперше я дістав їх від Ростислава. Разом з оригіналами Ростислав забезпечив мене і українськими підрядниками до цих поезій. Це були вірш Кіплінга «Коли», «Шільйонський сонет» Байрона, «і жив, не мавши ворогів» Меккея, якісь поезії Шекспіра, Роберта Бернса тощо. Наявність підрядкових перекладів штовхнула мене на перекладництво. Я переклав дещо з цих віршів і заразом зацікавився англійською мовою».

І знову вражає делікатність автора «Табірних зустрічей» – «Принагідно мушу сказати, що зроблені мною переклади я не мав права підписувати лише своїм ім’ям. Належало б бодай сказати, що переклади зроблені з підрядних перекладів Р. Доценка. А що таку скрупульозність література не практикує, то треба було сказати «переклад Р.Доценка і С.Караванського». «Визнаю, що це моя помилка. Гадаю, що надалі, якщо десь будуть друкуватися згадані переклади, їх треба підписувати «Переклад Р.Д. і С.К.».

Слід зауважити, що сам Ростислав Доценко почав вивчати англійську мову в ув’язненні. Микола Білорус так пише про свого друга: «В таборах наполегливо працює над самоосвітою, вивчає праці з політекономії, філософії, опановує англійську й литовську мови, перекладає». У своїх листах із неволі Ростислав Доценко декілька разів згадує про своє студіювання англійської: «Потихеньку товчу англійську», «Майже весь час віддаю англ[ійській] мові. Притому ввечері часто (здеб[ільшого] ) світло таке, що не дає змоги моїм очам. Кр[ім] того, надзвич[айно] неорганіз[овано] і пасивно працюю. Обмежуюсь самим читвом і суто механічним «визуджуванням» (чи ти вбачаєш у цьому слові синонім до «визубрювати»?) слів, і тільки ». Але така вже натура була у Ростислава Доценка, що не міг він не поділитися тим, що захоплювало його, зі своїми побратимами – як писав він у своєму листі : «… якщо я один, якщо я – для себе, то – навіщо я ?». І він щедро ділиться знаннями, заохочує Святослава Караванського вивчати англійську мову та перекладати твори класиків, зокрема і Роберта Бернза.

В процесі перекладу відбувається переосмислення твору, синергія автора оригінального твору і перекладача, окрім того, певною мірою, – перевтілення перекладача у творця оригінального тексту. З’являється особистісне відчуття автора, таке важливе для розуміння як перекладеного твору, так і для того, що спонукало перекладача витлумачити саме цей твір. У своєму листі до мене Святослав Караванський так сформулював своє ставлення до національного Барда Шотландії: «Поезія Бернса припадала мені до серця своїм демократизмом і любов’ю до свого народу. Він належав до правдоборців». Саме це приваблювало у Роберта Бернза і Ростислава Доценка: «…Шевченкова творчість, як і кожного письменника– людинолюбця, тим більше представника поневоленої нації (Бернс, Петефі, Купала і т.д.) має правозахисну складову».

 

“Українська літературна газета”, ч. 25 — 26 (291 — 292), 18.12.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.

Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/

“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.

Прокоментуєте?

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!