Ганна Дика.Чисте джерело поезії і натхнення (Роберт Бернз)

406

Роберт Бернз – Національний Бард Шотландії. Це високе звання уособлює місце поета і пісняра, який народився 25 січня 1759 року, в шотландській культурі, у ставленні шотландців до його духовної спадщини, у сприйнятті шотландцями світу. В той же час, для кожного читача і шанувальника цього великого поета він свій, неповторний і особливий, а життя його оповите міфами та легендами. Ми живемо у комп’ютеризованому світі з широким доступом до інформації, що миттєво передається, долаючи кордони і відстані, і нам важко уявити, як повільно, з якими перепонами передавалась вона ще років 60 тому, не кажучи вже про 260 років. Не маючи достовірних фактів, або бажаючи прикрасити правду чи перетлумачити її в силу свого розуміння, люди переповідали так, що дійсні факти з життя Роберта Бернза часом переплітались з уявними подіями. Іноді інформація перекручувалась свідомо з певних ідеологічних чи особистих причин.

Окрім міфів стосовно життя та творчості Роберта Бернза, що поширювались чи поширюються друкованим словом, існували, а, може, й досі побутують серед шотландців усні перекази, де образ Національного Барда Шотландії постає крізь призму народного бачення, що вражає здатністю до фантазій. Саме такі перекази мимоволі частково переповів у своїй статті Олесь Бабій (1897 – 1975), автор слів пісні «Зродились ми великої години…». Перебуваючи в німецьких таборах для переміщених осіб у Карльсфельді та Мюнхені з 1944 до 1948, Олесь Бабій продовжував свою літературну діяльність а також викладав українську і англійську мови в гімназії у Карльсфельді від 1-жовтня 1945 р. до 12-травня 1946 р. Маючи природні здібності до вивчення іноземних мов, він, за спогадами свого земляка М. Свириди, «був справжнім поліглотом, бо знав, крім латини, ще й грецьку, французьку, еспанську, італійську, німецьку та англійську мови. Вже не кажу про те, як бездоганно володів він слов’янськими мовами». З літературою Великої Британії він, безумовно, був знайомий і раніше, адже в університеті він вивчав зарубіжну літературу, як ми знаємо завдяки дослідженню Ольги Зубко, присвяченому Українському високому педагогічному інституту ім. М. Драгоманова в Празі. Ольга Зубко наочно показує процес навчання в цьому закладі, аналізує програму та вимоги до студентів. Оскільки Олесь Бабій «упродовж 1924–1929 років … жив у Празі, де вчився в Українському педагогічному інституті ім. М. Драгоманова та захистив докторську дисертацію (1929)» (Оксана Утріско), ми бачимо, що йому пощастило бути студентом Літературно-історичного відділу саме в цей час, адже 1925 року “термін навчання збільшувався до чотирьох років…” «Ті ж, хто бажав здобути в майбутньому звання “доктора” – магістра, готувались до нових випробувань, так званих “ригорозів”, які були за своєю суттю новими вступними іспитами, а згодом до захисту “докторської” – магістерської дисертації. Офіційно докторантура почала свою роботу з 30 березня 1928 року, коли заклад залишили перших 29 випускників». Проте вивчення англійської мови спочатку було необов’язковим, а з 1925 року взагалі скасовано. Отже, своїми знаннями англійської мови він завдячував власній праці та здібностям.

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Долучайтесь до УЛГ у Telegram!

Згідно з архівними даними, «За час свого існування дирекція гімназії придбала невелику бібліотеку… ». Вже після переведення гімназії до Берхтесrадена «Бібліотека мала 905 книжок: (українських 103, німецьких 137, польських 7, французьких 12. англійських 647», але початок цій книгозбірні було покладено ще в Мюнхені, тому видається цілком вірогідним, що була в гімназійній бібліотеці і книжка творів Роберта Бернза в оригіналі, яка не могла не привернути увагу Олеся Бабія, коли він працював у гімназії. Оскільки Баварія входила до американської зони окупації, якесь видання творів шотландського барда могло потрапити до рук українського поета і якимось іншим чином. Крім того, за спогадами людей, що знали Олеся Бабія, він був дуже товариською людиною. Як згадував П. Базилько, «Навіть священик Горгула і той визнавав, що без такого цікавого співбесідника, як Олесь Бабій, було б дуже сумно жити на світі». Тож ми можемо припустити, що міг він познайомитись з кимось із шанувальників Роберта Бернза серед американських військовослужбовців, поміж яких мали бути й шотландці, бо хто б іще так мальовниче зобразив Олесеві життя Роберта Бернза?!

Користуючись, напевно, якимось виданням творів Роберта Бернза, що містило інформацію про життя поета, та наслухавшись усних переказів, але не маючи змоги перевірити ці оповіді, щиро захоплений образом поета, що поставав у його уяві, Олесь Бабій пише статтю «Бард Шотляндії – Роберт Бернс», яку було опубліковано в «Українській Трибуні» 1947 року, де він висловлює свою впевненість, що «… найбільший шотляндський поет, Роберт Бернс ( Burns), писав шотляндським діялектом і, здається, він з-поміж усіх поетів Шотляндії і мовою і духом своїх творів і тематикою найяскравіше виразив ту культурну окремішність Шотляндії, яка в часах Бернса ще не була так духовно споєна з Англією, як сьогодні».

Питання мови творів Роберта Бернза дуже важливе для розуміння його творчості і його як митця, тому воно і привертало увагу багатьох шанувальників творчості поета та літературознавців, які завжди звертали увагу на різномовність автора. Як зазначає Дженіфер МакДермот, «Протягом тридцяти семи років свого короткого життя Бернз опублікував буквально сотні віршів, пісень та листів. В той час як деякі з них було написано чисто шотландською або виразно англійською (ті, що часто були безпосередньо звернені до британських читачів, в стилі Ремзі, з політичних проблем, як то: республіканство, радикалізм чи шотландський патріотизм), переважну більшость написано двома ретельно змішаними мовами для створення певного враження». Алекс Бродхед називає Роберта Бернза творцем мови, поетом, «у творах якого неупинно відбувається процес вибудови, розширення і переосмислення лінгвістичного матеріалу, яким він володіє. Твір Бернза – це тигель, в якому переплавляються і трансформуються існуючі мови та думки щодо мови. Бернз досягає цього, маніпулюючи існуючими мовними кліше та створюючи нові. Він досягає цього, опосередковано передаючи мовлення інших людей, місць та дискурс. І він досягає цього, залучаючи мовні ресурси Шотландії вісімнадцятого сторіччя, співставляючи їх таким чином, що постає питання не лише функції поетичного мовлення, але й сфер та меж, що структурують нашу реальність».

Опис Олесем Бабієм шкільної освіти Роберта Бернза містить образи, які одразу примушують згадати шкільну науку Тараса Шевченка, як от сільський дяк, що навчає дітей, або вівці, що їх треба було пильнувати Роберту : «Роберт учився в дяка тільки пів року, навчився читати й писати і мусив покинути школу, бо треба було допомагати в праці. Чотирнадцятилітній хлопчина пас ягнята за селом, ходив за плугом або помагав матері жати овес, а вечорами й у свята сидів над книжками і учився сам. Опанований великою жадобою знання, Роберт вивчив французьку мову, пильнуючи овець і корів на пасовиську. З запалом він почав студіювати европейську літературу та навіть філософію і став зовсім освіченою людиною». Як людина емоційного сприйняття світу, Олесь Бабій, можливо, навіть не помічав недоречності появи «сільського дяка» в шотландському селі, намагаючись наблизити до українського читача образ майбутнього шотландського поета. Цікаво, як в цьому описі переплітаються реальні факти (праця чотирнадцятилітнього Роберта на фермі на рівні з дорослими, його начитаність) та народна уява ( учився … тільки пів року). Очевидно, людині властиво наділяти інших людей, що належать до її соціального стану, тими ж рисами, можливостями, які має вона сама, а, як зазначено на сайті Поетичної Фундації, «систематична освіта Бернза була незвичною для людини його стану; це більше нагадувало освіту сина дрібнопомісного лорда. Його посилання на шотландських, англійських та європейських письменників свідчать про його обізнаність з літературною традицією; він на диво багато знав». Тут, без перебільшення, позначився як вплив батька, який дбав і про освіту для своїх дітей, і про їхню мораль та духовність, так і природня обдарованість Роберта, його потяг до освіти.

Викликає також цікавість і подив, як у народній пам’яті переформатувалися реальні події життя Роберта Бернза та їхня послідовність: «Джанні Ермер так захопилася творами молодого поета, що покохала Роберта цілим серцем. Ця Джанні Ермер породила Робертові двох синів близнюків, і тоді молодий поет рішився оженитися з матір’ю своїх дітей. Оженившись, Роберт був ідеальним батьком, чоловіком, а коли його батько помер, поет із своєю жінкою мусів проводити ціле господарство та дбати про цілу родину. Він перенісся з родиною до села Ілісленду, коло Демфрісу, де купив собі хатину й п’ять моргів землі. Поет орав, сіяв, випасав вівці й писав поезії. Коли йому дошкуляла нужда, працював як писар в акцизнім уряді в Демфрісі, де ледве заробляв на хліб і чай. Його жінка й діти просто голодували і поет попав у такі борги, що йому загрожувала тюрма й ліцітація майна. Щоб врятуватись від банкротства й кари в тюрмі, Бернс збирався до Індій, де хотів заробляти як робітник при корчуванні джунглів».

Як відомо з біографій поета (перелічити які годі, згадаємо хоча б Crawford Robert The Bard: Robert Burns, a Biography, Mackay James Burns: A Biography of Robert Burns // James Mackay або Maurice Lindsay’s The Burns Encyclopaedia), насправді події розгортлись інакше. Виснажений боротьбою за свої права орендаря, Вільям Бернес, батько поета, помирає 1784 року, і відтепер піклуватися про родину мають його сини, Роберт та Гілберт. Розуміючи, що виборсатись із злиднів можна лише подавшись на заробітки, Роберт Бернз збирається поїхати на Ямайку працювати бухгалтером на плантаціях, але успіх виданої ним книжки своїх творів (1786, 1787) змінюють його плани – у нього з’являються кошти на оренду ферми Елісленд, а вже з вересня 1789 року він починає працювати в Акцизному управлінні, де він служив до кінця свого життя, одержуючи 50 фунтів щорічної платні, продовжуючи жити та господарювати на фермі Елісленд до осені 1791 р., коли 11 листопада родина Бернзів переїхала до Дамфріса. Як стверджує Джеймс Макай, з 1792 р. платня Роберта Бернза зросла до 70 фунтів з додатковими виплатами у розмірі 15-20 фунтів. Дослідження Кларка МакГіна заплутаного фінансового стану Роберта Бернза, проведене ним прискіпливе вивчення архівних документів дозволило автору статті з бухгалтерською точністю встановити, що «в той час як найвищий прибуток Бернза … був близько дев’яноста п’яти фунтів, його щорічні витрати сягали 110 фунтів, явно перевищуючи його дохід навіть на час його найвищої платні. Через спад торгівлі в порту він втратив 20 фунтів від мита на імпорт з 1794 року, а до 1796 року його зростаюча неспроможність працювати позначилась не лише на скороченні додаткових виплат готівкою, але й до вирахування 15 фунтів з платні на час його хвороби». Побут молодого поета, який щойно перетнув межу тридцятиліття, дуже відрізнявся від змальованого Олесем Бабієм, адже, за спогадами сина поета, була в родині Бернзів і прислуга, і щедрі гостини, і модне вбрання дружини поета Джін. Лише прикутий хворобою до ліжка, Роберт Бернз усвідомлює, що на родину чекає фінансовий крах. Коли Олесь Бабій писав про шотландського поета, можливо, він, селянський син, згадував свого батька, який, за спогадами П. Базилька, був порядним чоловіком і газдою, а «працював так, що осліп на старість». Роберт Бернз не був ідеальним чоловіком, але був люблячим і коханим, а його дружина як ніхто розуміла, що він особливий і не вимагала від нього бути, як всі.

Серед творів Роберта Бернза особливо привертає увагу Олеся Бабія пісня “My Heart’s in the Highlands”, адже у далекій Баварії він сам не раз повертався думками до рідної домівки, а читаючи проникливі рядки шотландського поета, був переконаний, що і він народився «серед шотляндських гір та озер». Залишається пошкодувати, що Олесь Бабій залишив лише прозовий переклад цих рядків : «Він написав чудовий вірш “ Моє серце не тут, моє серце в горах, воно полює за оленями, моє серце там, де колиска хоробрости і край краси. Де я не бував, куди б я не блукав, тужу за своїми горами. Прощавайте, гори, покриті снігами, прощавайте зелені долини і дрімучі ліси, й бистрі потоки”». Аналізуючи й інші твори Роберта Бернза, Олесь Бабій посилається на думку Томаса Карлайла, який «називає Бернса дивним феноменом ХVIII сторіччя, а творчість цього поета порівнює до чистого джерела, що витріснуло з гірської скелі. …Карляйл вважає Бернса за одинокого щирого поета своєї доби. В творах Бернса дійсно немає ні однієї картини чи порівняння надуманого, створеного уявою, бо кожне слово цього геніяльного селянина плило просто з серця й душі, з глибокої душевної потреби виявити безмір свого багатого духовного життя. Бернс – це один з нечисленних поетів “з Божої ласки”, яким перо до рук дає талант, а не дешева амбіція чи жадоба здобути популярність і славу. Справжню славу здобувають поети, які її шукають найменше. До таких поетів належав і бард Шотляндії – Бернс».

“Українська літературна газета”, ч. 2 (268), 31.01.2020

Передплатіть «Українську літературну газету» на 2020 рік! Передплатний індекс: 49118.

 

 

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!