Щойно шляхом таємного голосування ми визначили лавреатів Літературної премії імені Ірини Вільде. Премія має всеукраїнський статус, її присуджує Львівська обласна організація НСПУ. От я і вирішила поділитися враженнями, позаяк прийняла пропозицію очолити журі, куди крім мене увійшли знані письменники Леся Бернакевич, Надія Ковалик, Олександр Масляник, Лана Перлулайнен. Куратором, (керівником проєкту) був Олесь Дяк. Премія присуджується за художню прозу й есеїстику ( але не публіцистику, критику). Література для дітей і підлітків не розглядається. Подаватись на цю премію можуть як члени НСПУ, так і позаспілчанські літератори з усієї України. Це – добре. Як за поданнями організацій, так і без них. Це теж добре, демократично. З рецензіями або без. Журі має справу не з персонами, а з книгами, які вміщують оригінальні, новаторські твори високої якості. Усього було подано 20 книг. Ми всі прочитали і навіть дали письмові експертні оцінки, для нашого внутрішнього архіву, які не будуть оприлюднюватися, просто це дисциплінує. Книг Членів НСПУ було лише шість. Жодна, на жаль, не перемогла, у фінал вийшла лише одна. Багато книг не підпадали під вимоги, тому ми відхилили їх на першому етапі, хоча прочитали всі. Але примірники книг потраплять до бібліотек, такі умови конкурсу і безумовно знайдуть своїх читачів. Дякую всім авторам.
Адмінресурс не втручався. Внутрішні тертя ми подолали, бо всі члени журі є патріотами української літератури і мають великий творчий досвід. Ми підняли високо планку і обрали справді цікаві твори: некомерційні, некон’юнктурні, потужні, не попсові, як тепер кажуть. Для нас не мав значення ні статус, ні номенклатурність, ні видавництво, ні наклад, ні знайомства, ні місце проживання. Власне, так повинно бути, але буває вкрай рідко в Україні. Торгів не було, але були спроби деяких авторів завоювати симпатії журі, про що ми відразу повідомляли одне одного. Хоча навіть у таких випадках ми залишались об’єктивними.
Отже ми обрали три романи і одну збірку оповідань, яка отримала заохочувальний диплом, себто спеціальну відзнаку (за протоколом).
Віталій Запека, письменник-фронтовик з Полтави отримав премію за роман «Цуцик» (Житомир: Вид.О.О. Євенок,2019). Серед ветеранської прози – це одна з найвдаліших спроб описати теперішню війну збоку, в цьому випадку – з точки зору тварини. І унікальна, бо повторити це вже буде вкрай неможливо. У світовій літературі цим прийомом не гребували ні Джек Лондон, ні Вірджинія Вулф. Ознака справжнього таланту, коли йдеться про певну тему – це здатність знайти свій власний кут бачення. Тоді віриш кожному слову. Мало в нашій літературі гуманізму і любові, бо багато говорити про любов – це як у апостола Павла, лише бряжчання і дзеленькіт. У романі про любов не говорять, бо це сама любов. Саме так треба розповідати світові про цю війну.
Олег Поляков (Київ) отримав премію за роман «Крижана карусель» (Вінниця: «Дім химер», 2019). Дуже насичене письмо, де треба не пропускати ні титли, ні коми, яке відразу чіпляє тебе на гачок і читаєш на одному подиху. Алхімічне перетворення подій Майдану в художнє полотно з усього, що потрапляє під руку, могло не вдатися. Однак автор зумів провести крізь нетрі метафор до тієї окраденої України, яку ми то прощаємо, то проклинаємо. Дуже цікаві думки про майбутнє України, про втрачені покоління, про владу Мамони над людськими душами. Твір, безперечно, новаторський. Мені особисто імпонує його структурованість, чітка побудова, домінування реалізму над фантазією. Крижана карусель – це кармічне коло, з якого Україна з українцями ніяк не вийде. Містичне зруйнування Каруселі з неба – це Революція гідності, де громадське перемагає індивідуальне. Але, на жаль, не назавжди, бо знову буде зима.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Сергій Гупало (Ківерці, Волинь) отримав премію за роман «Люди і трафарети» (Київ: Український письменник, 2019). «Люди і трафарети» – це химерний роман, художнє переосмислення 1990-х. Серед творів, поданих на премію цього року, найбільш оригінальний і самобутній. Розкішна фантазія, яка опирається на знання справжнього життя в провінції, а не на прісний досвід столичної літтусівки. Роман дихає розкутістю, свободою, щедрістю української душі. Є в ньому щось трохи і від Гоголя і Платонова : трохи важкуватий стиль, деколи забагато слів, непередбачуваних зупинок, аж настає втома. А потім ти виходиш з туману і бачиш рівну дорогу, якою можна йти через прозору ранню осінь.
Галина Лицур-Щадей (Івано-Франківщина) отримала спеціальну відзнаку Премії на пошанування світлої пам’яті Левка Різника за збірку оповідань «Таке життя» ( Львів: Піраміда, 2019). Більшість оповідань авторки вражають дитячим подивом перед красою світу і в них відчувається справжня магія. Це як пилок з крилець метелика, чи барва на сливках. Вони легко втрачаються, і відновити їх потім неможливо. Особливо я відзначила б оповідання «Усміхнений коник» і «Півень».
Насамкінець хочу сказати, що шлях української літератури як і кожної національної літератури торують не розпіарені й розтиражовані монстри, які працюють на конвейєр, а самобутні книги, що пробиваються крізь вічну мерзлоту байдужості, нерозуміння і неприйняття. Саме їх ми будемо підтримувати в міру своїх скромних зусиль. Це той шлях, який журі обрало цього разу і на перспективу.
ГАЛИНА ПАГУТЯК – ГОЛОВА ЖУРІ, ЛАВРЕАТКА ДЕРЖАВНОЇ ПРЕМІЇ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА.
Передплатіть «Українську літературну газету» в паперовому форматі! Передплатний індекс: 49118.
Передплатіть «Українську літературну газету» в електронному форматі: https://litgazeta.com.ua/peredplata-ukrainskoi-literaturnoi-hazety-u-formati-pdf/
“Українську літературну газету” можна придбати в Києві у Будинку письменників за адресою м. Київ, вул. Банкова, 2.