З великим сумом сповіщаємо, що 3 грудня 2025 р. відійшов на Луки Сварожі відомий український скіфознавець, кандидат історичних наук, довголітній голова Творчого об’єднання публіцистів Київської організації Національної спілки письменників України ВОЛОДИМИР ПЕТРУК.
Він втілював у собі найкращі риси шляхетного, освіченого українця. Завжди помітний серед будь-якого зібрання, чи то в Національній спілці письменників України, чи то в Музеї літератури, чи то на Майдані Незалежності, він привертав увагу своєю благородною поставою та інтелігентним поводженням. Людяний і товариський, Володимир Іванович завжди відгукувався на прохання друзів та однодумців, проводив творчі вечори в Будинку письменника та Національному музеї літератури України, діставав книжки, писав відгуки, редагував, підказував, підтримував.
Народився Володимир Іванович Петрук на Поліссі, в м. Житомир 13 лютого 1943 р. Закінчив радіотехнічний факультет Київського політехнічного інституту (1965) та філософський факультет Київського університету імені Тараса Шевченка (1972). Невтомний дослідних рідної України, зокрема історико-краєзнавчого вивчення скіфського періоду, його релігійно-міфологічної культури, людина, що своїм інтелектом поєднує технічний і гуманітарний світогляди. Тривалий час Володимир Петрук працював науковим співробітником кафедри моделювання складних систем факультету кібернетики, займався комп’ютерною картографією, розробив принципи організації «Комп’ютерного атласу історії України».
Праці науковця, безумовно, є унікальним внеском в українознавство, зокрема, його монографія про Велику Скіфію, яка нині під час російсько-української війни залишається напрочуд актуальною. І не лише своїми історичними паралелями, як то похід царя Дарія проти Скіфії, а й своїми історико-географічними, геополітичними, релігійно-міфологічними та культурологічними сенсами. Як на початку ХХ ст. історик М.Грушевський повернув Україні споконвічну назву Русь, так В.Петрук повернув їй споконвічну назву Скіфія. Науковець запропонував шукати й знаходити початок України не лише в Русі Київській, а й в античній Скіфії та ще стародавнішому Трипіллі. Безперервність етногенетичних процесів на теренах нашої Батьківщини дає право українцям вважати себе, певною мірою, й нащадками (принаймні у вимірі етнокультурогенезу) тих народів і цивілізацій, які побутували тут впродовж кількох тисячоліть та творили свою власну культуру й передавали її нащадкам.
Адже не дивує нас те, що греки називали «скіфами» всі племена Північного Причорномор’я, аж до нашого державного періоду Русі. Навіть воїнів великого Київського князя Святослава Хороброго, який воював з Візантією в Х ст., називали «скіфами». Отже, ця давня ще антична традиція зберігалась нашими сусідами триваліше, ніж у нас в Україні, здавленій імперськими ідеологічними лещатами.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Книжка В.Петрука «Велика Скіфія-Україна» (432 сторінки), видана до 10-ліття незалежності України в 2001 р., достойно представляє українську школу скіфознавства. Дивовижний синтез знань з географії, історії, етнографії, міфології, археології, мовознавства, математики, металознавства, компаративістики й інших спеціальних наук. У передмові великий ентузіаст зізнався, що ним насамперед рухала романтична мета – пошук легендарного казана царя Аріанта, що стояв у сакральному центрі Скіфії – святилищі Екзампай. Стареньким автомобілем він сам об’їхав увесь «Скіфський квадрат», описаний істориком V ст. до н.е. Геродотом, сходив усіма стежками й доторкнувся своїми руками до тисячолітніх скал, щедро розсипаних самими Богами на берегах південноукраїнських річок. Вирушав у «дорогу (мандри) з мантрою про Екзампай», і велика скіфська Богиня Табіті благословила дослідника на цю наукову подорож. Володимир Петрук доїхав до русла Дунаю, щоб знайти місце переправи царя Дарія в Скіфію, і незважаючи на серйозні перепони, йому це вдалося.
В.Петрук знайшов докази, що «Скіфський логос» Геродота був відомий вже гетьманові Івану Мазепі, який у листах до російського фельдмаршала Б.П.Шереметьєва, застерігаючи його від походу на Крим, посилався на сумний досвід перського царя Дарія… А чи вивчають нині сучасні українці праці Батька історії Геродота і книги українського скіфознавця Володимира Петрука?
До речі, етимологічні прозріння науковця В.Петрука вражають своєю проникливістю значень і смислів скіфських та українських слів: «табу, табун і табір мають той самий корінь, що і в її імені та близькі за змістом до божественних функцій, хоча з етимологічного погляду цей зв’язок не обов’язковий. Ім’я Табіті звичайно зіставляють з іранським коренем «tap» – гріти, палити; в санскриті «tapiti» повний відповідник українського «топити», як наприклад, «натопити у хаті». Дослідник підкреслив священність домашнього вогнища (очага), що було святинею для багатьох народів, скіфів, осетинів, слов’ян, так само, як і греків, римлян та загалом усіх народів ведичної культури.
Для наступних поколінь українців Володимир Петрук залишив непересічну спадщину – у цих книгах скарби знань, незасвоєних і неоцінених досі. Так, наприклад, живе пересічна людина в Степах України, бачить ці древні місцини, скелі, річки, кургани, а спитайте, чи знає їхні давні назви, або щось про їхню історію. Чи відчуває той глибинний зв’язок з рідної землею, з її священним полем, що струменить в її джерелах і річечках, вібрує сивим маревом у балках і долинах, супроводжуючи мандрівника незбагненною радістю єднання з красою рідного краю?
Книги Володимира Петрука відкривають унікальні відомості не лише про міста й села Миколаївщини, а й про міфологічні й сакральні смисли назв, обрядів і символів. Як наприклад, новий рік у скіфів асоціювався не стільки з новим урожаєм, як з новими успіхами у війні, що давала засоби для існування, утверджувала «добро» – встановлювала й утверджувала соціальну ієрархію через змагання у Славі (героїзмі), що кожен воїн доводив на полі бою та випробуванням на священному пиру (бенкеті), де правдивість оповіді про подвиги героя мав засвідчити священний казан – кипінням напою. Через скіфську міфологію в порівнянні її з осетинським епосом автор розкриває й священний смисл «Меча Арея», і етимологію казкового Лукомор’я, розглядає джерела казки про Царівну Жабу, а також і Діда Мороза зі Снігуронькою та хлопчиком Новим роком – усі ці персонажі були ще в скіфській культурі.
Науковець аргументовано доводив, чому Скіфський квадрат – символ ідеальної гармонійної країни, що за вченням Піфагора означало «досконалий моральний тетрагон», від грецького «тетра» – чотири. Це вивело самого Геродота на своєрідне прозріння, чому Боги покарали царя Дарія, який хотів завоювати Скіфію, далеку європейську країну, щоб приєднати її до Азії. Отже, могутній в Азії Дарій постає як порушник волі Богів, який має бути покараний, бо зазіхнув на те, що йому не належить!
У книгах Володимира Петрука знайдемо історію річок Молочна та Мертвовод (скіфський Стікс), місцевості Гілея та Герри, а також ймовірний курган царя Ідантірса. А ще відкриття поховання дочки Геродота Амбатії в українському Криму (Євпаторія).
Ці відкриття науковця наша українська молодь має докладно вивчати у школах і університетах – щоб ніхто не посмів вилучати гуманітарні дисципліни з освітніх програм школи і вишу, бо це – вода на млин нашого одвічного ворога! Праці Володимира Петрука «Велика Скіфія-Україна» та «Екзампай – сакральний центр Великої Скіфії», написані прекрасною українською мовою, дохідливо, з численними картами й ілюстраціями, мають стати настільними книгами кожного вчителя й викладача.
Ми, друзі, однодумці, письменники, побратими по перу, дякуємо долі, що були знайомі, дружили та співпрацювали для добра нашої України. Висловлюємо щирі співчуття дружині та всій родині Володимира Петрука з приводу такої великої втрати. Спочивай з миром, наш дорогий друже, на Луках Сварожих. Світла й вічна пам’ять славному Українцю Володимиру Петруку!
Галина Лозко, доктор філософських наук, професор, член НСПУ, провідний науковий співробітник НДІ Українознавства КНУ імені Тараса Шевченка