Почну з тексту анотації до поетичної збірки Миколи Гриценка «Волокна», яка влучно й коротко характеризує сутність видання.
«Тіло» цієї книжки ніби створено з волокон праматерії духу, що поєднують біль із надією, трагедію нації з особистими переживаннями. Автор оголює серце поетичного суб’єкта через яскраві метафори. Кольористичність образів не лише візуальна, а й емоційна. У рядках, як у тугих волокнах, переплелися мотиви незламності українців із шанобливим ставленням до коханої, жінки, матері – берегинь традицій і метафізики нашого буття. Тут кожне слово має свою місію: зберегти пам’ять, відродити правду й тримати світло навіть у найтемніші часи.
…За кілька годин до чергового ракетного обстрілу Києва, 9 жовтня, в артпросторі затишної київської книгарні «КнигоЛенд» Микола Гриценко представляв свою нову поетину збірку під назвою «Волокна». Вона побачила світ нинішнього року у видавництві «Саміт-книга». До новї збірки ввійшли поезії, написані упродовж 2021-2025 років.
Як зазнавчив сам автор, книга особлива. Адже в цих віршах, народжених в період тривог і надій – його біль, його нерв, його любов.
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
На презентацію попри осінній дощ прийшло багато людей, що засвідчує зацікавленість поезією взагалі й Гриценковою зокрема. Вірші Миколи Гриценка звучали у виконаннні Анатолія Гнатюка – народного артиста України, актора Національного театру імені Івана Франка, шоумена Сергія Файфури, студентки Київського столичного університету імені Бориса Грінченка Антоніни Яковлєвої і, звісно, в авторському виконанні.
Та, хто б не брав слово (Василь Куйбіда, Лариса Івшина, Валерій Суботін, Владлен Ковтун, Тетяна Дейнегіна, Олександр Хмельовський), – усі цитували свої улюблені строфи з нової книжки. Особливо чуттєво вони звучали з вуст поетової доньки Катерини. Виступаючі відзначали високохудожнє наповнення, як самих поезій, так і поліграфічний рівень видання зокрема, графічне оформлення художниці Наталії Захарченко.
Модерував захід Дмитро Дроздовський, вдало доповнюючи представлення автора цікавими образно-метафоричними вкрапленнями. На презентації також демонструвалися кілька кліпів пісень на слова Миколи Гриценка.
Серед відгуків, поширених в соціальних мережах учасниками дійства вирізняється пост письменника Олександра Скрипника: «Сьогодні отримав ковток живого поетичного слова на презентації нової книги Миколи Гриценка «Волокна». Поезія глибоко філософська, зболена, зранена, вистраждана і водночас щемливо-лірична. «Ми мусимо цю ніч перепливти», – закликає Микола попри війну, тривоги, натягнуті струни-нерви… Солідарний і співзвучний з ним».
Враженнями від «Волокон» поділився в соцмережах поет із Харкова В’ячеслав Романовський, який одним із перших мав змогу її прочитати: «Пречудові вірші у книзі Миколи Гриценка, високого поетичного рівня, потужні, глибоко сучасні й зворушливі. Заздрю тим читачам, хто першими розгорнуть збірку, вчитаються в тугі волокна емоційних рядків, пронизаних духом незламних українців, любов’ю до Батьківщини, теплотою і ніжністю до матері і коханої, віри в нашу націю…»
Ще один розлогий пост у фейсбук, яким поділилася поетаса Тетяна Дейнегіна одразу після презентації «Волокон»:
«– А ви ж для мене були першою… – у кого з вас, шановні читачі, не захвилюється серце від такого зізнання?! Як же мені зігріло серце одкровення винуватця цього високоповажного літературно-мистецького зібрання Миколи ГРИЦЕНКА, який підписуючи мені свою нову, знакову для його долі, книгу «ВОЛОКНА», додав ясності: «Тані Дейнегіній! Авторці першої в моєму житті книги з автографом…» – Зворушливо… Пам’ять нагадала: Київ, 1980 рік. Група студентів журфака проходять практику в Інституті підвищення кваліфікації працівників РМ і ТБ. Поетка і тележурналістка з Луганська Тетяна Дейнегіна (молода, але вже не початківець!) після творчої зустрічі декілька своїх книжок подарувала майбутнім колегам. І ось, 45 років по тому дізнаюсь, що Микола Гриценко (тепер вже – Микола Семенович!) зберігає й досі ту книгу, і пам’ять, що візуалізує той день ретроспективною інтроспекцією, яка не позбавлена деталей, емоцій, кольорів. «Бо – Поет!» – Ця сентенція неодноразово звучала того вечора в «КнигоЛенді»…
Не буду повторювати (до репортажності) враження від чудової презентації.
Хіба що маленькою преамбулою крутяться думки, інтегруючи минуле й сьогоднішнє в образ Миколи Гриценка одним словом: ДОЛАДНИЙ! Поки звучали його поезії, завзяті літературознавці, майстри слова, співу, музики чи пензля поєднували ВОЛОКНАми світосприйняття творчі координати Часу і Простору, безперечно, талановитої Особистості, моя душа наполегливо поверталась в гіркий ранок другого січня 2025, коли після нічного «прильоту» було не до поезії нашому рідному Будинку письменників… І не в кріслі керівника, а на підвіконні, ніби на ділянці фронту, запам’ятався пан Микола… Тож, маленькою увертюрою зринули в мене спогади з того дня, коли ми всі прибирали від уламків та скла наше спілчанське приміщення разом із Миколою Гриценком, слова якого в новій книзі зцементовані законами буття і Поезії: ВОЛОКНА.
Збірку поезій Миколи Гриценка «ВОЛОКНА» (Саміт-книга, – Київ, 2025 р.) Національна спілка письменників України висунула на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка.
Галина Ільєва,
кандидат філологічних наук
Cвітлини авторки