Відгук на нову книжку Зої Кучерявої «Напав сміх»
Часом увімкну телевізор або радіо, а з ефіру линуть ліричні
пісні на вірші Зої Кучерявої, на душі стане погідно й сонцесяйно. А це ось до рук
потрапила її нова книга «Напав сміх» (Вірші, пісні, образки, новели), і наче з доброю
знайомою зустрілася. Та ще й у новому для мене Зоїному гумористичному амплуа!
Представлені твори цілісні,
лаконічні, відчувається нахил до епічності, навіть у віршах («Сюрприз», «Виховна
година» та ін.).
Зоя Кучерява – вправна
в самоіронії («Продаю роки», «Рабиня хати-суєти…», «Перетерплю – усе мине, і прийде
ж в голову дурне…»), у її творах – доброта співчуття, а також засудження примітивізму
та лицемірства, жадоби до наживи. Нехай оті самодури, ледарі та заздрісники впізнають
себе у Зоїних творах!
Ви досі не підписані на телеграм-канал Літгазети? Натисніть, щоб підписатися! Посилання на канал
Письменниця повстає проти
цього зажерливого світогляду, де «міняють совість на банкноти», а «долари на тіло»,
де «куплю секонд-хенд за гріш, продам за добрі «бабки»! Де замість «повноти душі»
«є повнота кишені». Вона пише, що пора спитати в горе-депутатів: «Чи не помилково
вам йде моя зарплата?». Читач душею відчує тут і хвилі недавнішнього Майдану (новела
«Такий характер»), і вірш «Роздуми донощиці Мані».
На творчість Зої Кучерявої
вигідно впливає її педагогічний фах, вона залюбки пише про «акселератів» («Стихійне
лихо», «Вагітний» дядя»); а в прозі – новела
«Вибирали вчительку» та ін.
Отож встигаймо жити й читати
наших гумористів, насамперед книгу Зої Кучерявої, адже «Життя коротке, аж до сміху»!
Тут же впадає в очі суто
жіночне:
І справжня жінка – просто
берегиня.
Вона іще цвіте у суєті,
Як панна, і спокуса, і провина,
Артистка – не в театрі, то в житті («Жіночі таємниці»).
Або:
Їй все чогось не вистачає,
Якщо хороший чоловік («Ох, ця омана…»)
«А я все ще шукаю небо
у твоїх голубих очах», «Щодень одна дорога – на роботу», «У клопотах збігає весь
мій вік…». Але попри ці нарікання, все одно: «Я ще б заміж вийшла».
Крізь сміх і сльози написано
багато творів, наприклад, «Лист від Ясі», «Лист від Малані», де наприкінці: «З наших
однолітків залишилися тілько я і ти… Більше нема чого писати».
Просяться до репертуару
наших артистів вірші: «Гроші», «Жаба», а також жартівливі пісні: «Райське яблучко»,
«Бджоли й оси», «Мода», «Про здоров’я», «Танцюю»…
Окремо про мову творів:
тут запашні народні приказки, влучні епітети, порівняння, ними багате славне Полісся
, яке виплекало цей самобутній талант. А також напутив знаменитий поет-гуморист
Микита Годованець.
Зоя Кучерява – знавець
народних легенд, а ще бувальщин свого житомирського роду, от і вилилась її душа
в новели: «Про Івана і коня», «Розділила баба Настя гроші». Зоя знавець сільської
праці та характерів («Сходка»).
Надають певного колориту
слова: «виджунджуриться», «ниньки», «теперки», «тутки», приказки: «який дощ намочить,
таке сонце висушить», «Нам знать, а вам думать», «Бог лісу не врівняв, а то людей»,
«хай і сова, аби з чужого села!». А ще замальовки:
«Та й грубуваті вдень парубки ставали інакшими – нецензурних слів чути не було.
Кожен вибирав собі пару, може, на танець, може, на вечір, а може, й на все життя…
Душа знаходила душу». «Можна було піти пішки до неба і доторкнутися до зорі, можна
було наблизитися до місяця і зупинити того чоловіка, що вилами хоче заколоти свого
брата». Порівняння: треба, щоб «копиця була
висока й гарна, як і ти в мене… коли мовчиш», «зогниє сіно, як зуби твої на старість»,
«Ото набрала (сіна), як горобцю на гніздо!». Сімейні діалоги, сучасні політичні
підтексти: «От як умру, то ти без мене скоро лапи згорнеш!», «Постаріли – і нікому
не потрібні, ні властям, ні дітям», «Все переробимо, а тоді про смерть побалакаємо,
будь вона неладна, я і на фронті про неї не думав… неси сіно». Зоя – майстер діалогів.
Переконайтесь, зокрема, у творах: «За місто, за місто», «Наградив» Бог сусідом»…
Ой ті «фазендери», скільки вони постачають кумедних епізодів!
До того ж книга «Напав
сміх» естетична: видавництво «Альтерпрес» подбало про належне оформлення – рожева
обкладинка з сонечком угорі, то як Зоїна душа. А передмова Валентини Козак, яка,
зокрема, зазначила: «Напав сміх» – це лірико-драматичний
гумор. Самоіронія, яка рятує душу від занепаду, дає силу пережити негаразди, стати
людині сильнішою. Не допустити депресію, або вийти з неї самостійно може той, хто
зуміє поглянути на ситуацію з гумором, а на себе – самоіронічно».
Наприкінці книги – розділ
«Курорт, курорт», тут іскорки Зоїного сміху сяють навсібіч: «Ганна на морі», «Медуза»,
«Ревнощі», «Петрик-акселерат», «Біда» (новела в обороні рідної мови, тут же діалог
між Васею та Марією, яка дорікає чоловіку: «Не стремішся ти, Вася, дорості до інтелігента!»).
Хто хоче духовно вивищитись
над негараздами, а ще знати, як же трусять грушу та кладуть копицю, та багато інших
придибенцій із життя, то читайте книгу Зої Кучерявої «Напав сміх». Він і на вас
нападе.
Ольга СТРАШЕНКО,
лауреат літературної премії імені Василя Симоненка