Гроші з неба не приносять щастя

219

Ім’я відомого українського сатирика, романіста і публіциста Олега Чорногуза
широко відоме не лише  в Україні. Його
добре знають в українській діаспорі, де він часто друкується в місцевій
українській  періодиці. Знайомий він і
англомовному читачеві. Статті О.Чорногуза публікуються зокрема   в «Українському слові» ( Париж), у США – на
шпальтах «Свободи», «Нової газети», «Америки». Остання виходить двома мовами –
українською й англійською.  В
«Українській думці» (Лондон) Олег Чорногуз – також частенький гість як автор.

У минулому й позаминулих роках світ
побачили дві його книжки англійською. Це «Повість моїх літ» і «Ремезове болото»
(сатиричний роман) та кілька статей і новел у перекладі відомої перекладачки
Роми Франко (Канада) та публіцистичних статей в перекладі Марти Олійник
(Канада). Американський есперантист Віктор Паюк (Чикаго, США) переклав мовою
есперанто чимало статей і новел Олега Чорногуза, які розійшлися у 24 країни
світу. Він же 1986 року переклав і уривки з сатиричного роману Олега Чорногуза
«Вавилон на Гудзоні».

Свого часу мені довелося працювати
разом з Олегом Чорногузом у сатиричному журналі «Червоний перець». Власне, він
там був почесним Головою видавничої ради. Але в кожному номері, під
псевдонімом,  він друкувався зі своїми гострими
фейлетонами, інтермедіями, сатиричними одноактівками.

 Олег Чорногуз плідно працює в художній
літературі. Майже щороку виходить його сатиричний роман. Перші романи
«Аристократ із Вапнярки», «Претенденти на папаху»,  «Вавилон на Гудзоні» взагалі стали
українськими бестселерами і друкувалися більш ніж 100-тисячними накладами.
«Аристократ із Вапнярки», який, до речі, перекладений на чотири світові мови,
взагалі виходив добрих півтора десятка літ тими ж самими тиражами. Навіть нині
( я дізнався з Інтернету) його роман «Претенденти на папаху», що також вийшов
115-тисячним накладом, продається в московській книгарні «Бестселер» в
оригіналі.

 За десять років (саме стільки я знайомий з
Олегом Чорногузом) у нього вийшло, здається, сім сатиричних романів. Це «Дари
пігмеїв», «Примхи долі», «Золотий скарабей», «Ремезове болото», «Ніч без
милосердя» і роман-гротеск  «Гроші з
неба». Останнім, як і попереднім твором – «Ремезове болото» – уже зацікавилися
перекладачі.

Так, Юрій Ткач з Австралії автору
надіслав уже перші свої розділи англійською, Володимир Іконніков із Москви –
російською, а Віктор Паюк з Чикаго перекладає роман мовою есперанто.

Мені коротко хотілося б зупинитися на
останньому романі (як сам автор жартує – останньому на цьому тижні) – «Гроші з
неба».  Цей твір побачив світ у
київському видавництві «Український письменник». Це роман-застереження.
Застереження сучаснику. Хочете – людству. Роман глибоко філософський. Складний
за своїм змістом: міфічний, загадковий і для багатьох поверхових читачів може залишитися
й незрозумілим. Я б сказав, що це роман наших століть. Нашої всепланетарної і
чергової (на думку автора) циклічності. Судячи з твору, автор певний, що ми
живемо в своєму черговому вимірі. Що людство вже проходило цей шлях, який
закінчився для нього трагічно, і нині ми повторюємо шлях своїх далеких
попередників. Нас історія людства нічому не вчить. Ми живемо, як метелики, –
одним днем і не думаємо про свою всесвітню колиску, ім’я якої Земля.  Від роману віє постійно якоюсь загадковістю,
хочете – магією, таємничістю при нашій буденності та реальності.

Сатиричний роман-гротеск  Олега Чорногуза «Гроші з неба» – це твір
«нового потоку» в українській літературі, застереження і заклик до прозрівання
людства. За ширмою реальності земного «буття для буття» ми відчуваємо авторове
застереження. Заклик: люди, схаменіться. Гроші – це не від Бога, а від сатани.
Гроші – це завжди зло. А великі гроші – Велике зло. Часто просто передчасна
смерть. У романі описується, як нашою планетою ходить загадковий Той і проводить
над людьми експерименти. Він начебто перекидає місток від епохи неандертальця
до сучасного «крутяка», і ми бачимо, що еволюційно людина в своїй суті майже не
змінилася. Її внутрішній світ той самий: жадібність, жорстокість, немилосердя
до свого ближнього, незважаючи на заклик Творця нашого – полюбити ближнього, як
самого себе.  Цього людина, навіть
глибоко нібито віруюча, часто не дотримується в своєму реальному, світському
житті.

Той дарує неандертальцю три шкури
мамонта і перевіряє, яку він з трьох собі потягне до печери: найменшу, середню
чи найбільшу. Неандерталець тягне найбільшу, хоча вона йому не під силу.
Подібний експеримент Той проводить і над нашим сучасником: він виставляє на
показ біля супермаркету на вибір три автомашини: «Копійку» (Жигулі), «БМВ»
і  «Бентлі» і чекає, до якого з цих
автомобілів потягнеться рука сучасного «неандертальця». Той переконується, що в
цьому світі нічого не змінилося – сучасний також вибирає найкращу автомашину –
«Бентлі».

Гроші з неба, за влучним виразом
автора, нікому з них не приносять щастя. Всі, хто понадився на дармовий
«сюрприз», закінчують своє життя 
передчасно і трагічно.

Ліричний герой роману – Василько Баз,
який не вибирав грошей з неба і не вибирав автомобілів, але Той йому подарував
кілька мішків тих самих грошей всього за 30 копійок, яких нібито не вистачало
Тому у супермаркеті, коли він вибирав для себе паляницю. Василько за нього
заплатив, а потім ще на іржавій «Копійці» довіз Тоя додому. І тільки у себе в
хаті помітив, що в нього в авто залишилися торба з паляницею отого убогого і
патлатого, у полотняних штанях і такій же сорочці. Він  одразу розвернув своє авто, щоб відвезти
тому  несучасному і нещасному, на його
погляд, диваку, який нібито прийшов у наше століття з інших епох його речі..
Але на тому кілометрі траси, де він півгодини як проїжджав і  висадив там того дивака у полотняних штанях
біля чепурної  патріархальної
хатки-мазанки з рожевими мальвами і плетеним тином, уже нічого не було.  Василько поліз у торбу і помітив, що в ній не
паляниця лежить, а гроші… Великі гроші, які опустилися начебто з неба на його
голову, і від тієї миті починаються в героя роману страшенні пригоди і
митарства.

На завершення тільки хочу навести бодай
один абзац з епілогу роману:

« Я обернувся… Але Його ніде не було. Його
ніде не було… На місці Тоя сидів великий пес з розумними очима…Він дивився на
мене, я дивився на нього… Я не бачив навколо себе жодної людини… Навколо тільки
автомобілі… Тисячі автомобілів… Мільйони автомобілів…  Я ще раз глянув на пса. Пес сидів. Пес сидів
і не спускав з мене очей. Я ще раз глянув на нього. І я не міг повірити своїм
очам. Просто не міг повірити, бо я такого ніколи не бачив. Ніколи такого не
бачив. Пес сидів на задніх лапах, дивився мені в очі.  І плакав. Пес плакав. Плакав великими сльозами.
Великими, як його очі».

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!