Готуватися до безсмертя

110

Закінчення. Початок у ч.5,6

Людство ведуть як один
народ, як одну людину?

Так, але у всьому є три
прояви Триєдинства Господа: Любові, Мудрості, Дії; або Отця, Сина, Духа; як
розуміли древні, — і такою потрійною, прообразною мовою Господь надихнув їм
Слово. Слово похідне від Бога — говорить про дію Його в людині і є Богом, тобто
головним для нас. Пам’ятаєте Пілатове: „Що є Істина?”; чи справді Істина, Слово
Його, є Царем, владарем усього і духу людини? І Господь йому не відповідає.
Тобто: звичний до земносили і владарювань земного закону не знає про це. Про
Всевладдя Господа — Заповідей Його. Горе віками охрещених народів: сприйняття
Слова без належної святості; без визнан¬ня Його Божественного походження, отже,
Божественної і священної обов’язковості Його законів; віками знаючи істини, але
вважаючи їх необов’язковими, надто простими для себе, вони оприземніли й
зачутливіли, стали земними й плотськими, тупішими до Богонавіянь і
несприйнятливішими до Істин мудрості, аніж за первісного поганства, коли ще не
впали в моління пенькам; відкинувши святість Слова і життя згідно з Ним, лжехристияни
відкинули й владу істин, владу Істинного над собою; захист Його, покров Його,
про який в 90-му Псалмі сказано: «живущий під покровом Всевишнього під затінню
Всемогутнього покоїться»; покоїтись тут означає перебувати в стані
відродженості або миру, наповнення вищоблагом, заступницьким і ніби убивчим для
злодухів; зачутливлені ж і заневігласені і Слово почали сприймати як людське
казання, хоча всюди в Слові мовиться: так говорить Господь! та вони не йняли
вже страху Божого; і досі невтямні визнати, що Слово давалося через навіяння,
живим гласом Бога у внутрішньорозум пророків; вони, на пекельність собі, й
подосі впевнені: Слово – лишень збірка текстів, як сюрчать їхні богохульники;
от їх і текстить, уздовж і впоперек, всеньке тисячоліття, і полегшень не
передбачається; кісткам служителів кістками й учать; смерті слуг смертю й
чествують; безсутнісне, мертве богослужіння нічого, крім мертвості прахом
мислення, не родило й не вродить; тому й історія лиха, і життєподобіє звіринне;
вони ж іноді думають — Бог їх карає і випробовує — завтішальна, з пекл навіяна
думочка! насправді ж це велика участь: бути допущеним до викриття і зцілень
Ним! Бог випробовує, коли допускає до спокушень і викриває внутрішньозло, але
беззаконці й сквернителі Слова допущеними до випроб не можуть бути, оскільки не
відають смислу істин або спокручнили і осквернили їх; духовні ж битви ведуться
чистою силою істин; це і є спокушеннями, про що нині майже не відомо з досвіду,
бо майже ніхто не допускається до них; бо майже ніхто не встоїть; і западе в ще
гіршу зловиродь, в ще лютішу підвладність пеклам; коли в світі постане хоч
дещиця тих, хто пройшли через спокушення й духовні битви — життя оновіє; поки ж
нехай вважають спокусами вибори чергового гольтіпаки чи облесливої обіцялки,
бурчання в тельбі чи сверблячку в пахвині, зміни політорієнтацій чи видозміни
збочень; коли духосприйнятність, двері Господні в людину салом заросли, вся
історія, науки, виховання є невіданням істинних духопричин події чи явища;
непередбаченням наступного; цілковитим безсиллям перед гріхотою і
довиродженням; вони, лжемудрі, здібні й здатні лишень обплітковувати події,
описувати й обговорювати до тіпавки те, що сталося й чому не зарадиш уже, але
новим горям, новим війнам, новим хворобищам, морам, виродженням запобігти
безсилі й невтямні впень; так зло керує одичавленими у неістинах,
непросвітленими світлом Всевідаючого; вони все собі й людям приписують:
всемудрості людській, всепідступності таких самих хитрованів, мудрагелів,
підсліпуватих мудрилок; у помрачілих од знань чим дурніший, тим і мудріший; у
них премудрим є кожен, хто обвішаний науковістю й авторитетністю; у
просвітлених Словом Єдиномудрим визнається лиш Бог, і лиш Його настанови є
життям та істиною! їм вогняність вже вписана в душі, «вимисли людські ненавиджу,
Закон Твій люблю!», Пс. 118,113.

Є дві волі; воля до
земного й плотського — воля привласнювати, заволодівати: все в себе, тільки
собі й своїм; і воля до небесного й духовного, а відтак, воля віддавати:
ближнім, зголоднілим за істинами про спасіння, про духовне й небесне життя,
зголоднілим за любов’ю до Господа й істинним братолюбством; ці дві волі є суттю
людини і визначатимуть її пекельну або небесну, її погибельну або спасенну
участь; і ніщо зовнішнє, ні уст покаяння, ні окроплення, ні передсмертний
розпач, ні вступ у віруючі і на одрі христовизнання, не здатні змінити всих
внутрішніх устремлінь, всим життям утверджених дурних волінь і звичок, всього,
що в’їлося в дух і гризтиме всеньку вічність; неможливо прилюбити до небесного,
коли зсередини пожирає любов до пеклонасолодняви; і так само неможливо
приневолити до пеклорадостей, коли всередині вогніє небеснолюбов, що відтискає
брудні насолоди себелюбові, любов до прихотей, до прислужнення й обоготворення.
В любові до Господа живе Сам Господь: Він нею і захищає.

Голод тим і прекрасний, що
привчає любити ближнього більш, ніж себе, — служити йому з одної любові, щиро;
ділитися сокровенням, таємницями Слова, розумінням істин і діянь Істинного, як
це роблять на небі. Привчає до дієвого милосердя — не тільки жебракам і
сиротам, а тим, хто скніє в духовному голоді і жебрацтві; без жодного здогаду
про чіткий смисл істин; без живолюбові й просвітлення; тим, хто тільки шукає чи
тільки намацує дорогу до справжності; дорогу до праведності. Хто сиротинніє,
маючи Слово та не люблячи жити по Ньому; не відчуває блага Божественного
життєспособу; не відає Отчої любові.

«Не залишу вас сиротами;
прийду до вас», Іоан XIV.18. «ви побачите Мене, бо Я живу, і ви будете жити».
Іоан XIV.19.; побачити — зрозуміти правильність життя по Слову, бо тільки
істини оживлюють і перетворюють для вічножиття. Голод Господа означає пересит
знаннями, облудами, неїстівним прахом у людстві й людині. Голод Господа
означає: прийшовши, як і предрікалось Ним, у збезбожнений світ, Він не знайшов
небесного і духовного добра в пустелі церкви: серед спустошених людей; а тільки
цим добром, співрадістю милосердя, живиться від людей Господь; Він живить, а
люди здатні приймати і віддавати тим, хто ближній Господу: хто в однаковому
милосерді; або не приймати й не віддавати істиннодобра, а вбивати й знищувати
залишки духожиття неправдами, брехнею зла, пекельними насолодами; коли Бог
прийшов, щоб Слово збулося в крайніх, земних началах, Він не знайшов води живої
в людській пустелі! так діялось і мовилось Господом по прообразах, для легшого
сприйняття простих, плотємислих людей, що все ж перебувають у зовнішньому добрі
й наділені дещицею розуміння. Кожна зовнішня людина до перетворення
відмовляється вірити, що Господь її живить, наділяє небеснорадістю, яка по суті
і є Життям; вірити в справжність не може, але добродіяти здатна, і так її волю
змінюють: схиляють до віддачі; в напрямку до спасіння. Плотєрадості ж, або
заглушають вщент, або відторгають небеснорадість доброслужіння і воля до добра
вив’ядає під сонцем світу: під вогнем земних любовей; та в тіла голоді душа
небесніє, знов насичується живосилою, знов посправді живе! якщо, звісно,
обрізала серце — обтяла дику волю до пекельняви. Голод Господа означає також
неприйняття світом небесної їжі, ангельських благ, до яких всі покликані, та
мало гідних. Простий парадокс: відмова лизати прах вмикає небесне живлення. Щоб
жити для справжнього — і цінувати його — треба навчитись радісно й непомітно
вмирати.

«Дивіться ви за собою, щоб
серця ваші не обтяжувалися об’їданням і пияцтвом, і клопотами житейськими, і
щоб день той не спіткав вас несподівано, бо він, як сіть, найде на всіх
існуючих на всьому лиці земному», повчає Господь у Луки. XXI. 34.; вглибині
буквального все тут означає духовні речі; об’їдання — прихоті себелюбові, яких
безліч безлічі, неправедні цілі, яких тьма тьменна; пияцтво — себеотьмарення
знаннями й вигадками, що хмелять свідомість, потьмарюють дух і позбавляють
мудрості; п’яний кривуляє, падає, збивається з дороги — з істин, що ведуть до
Нього, якщо розуміти духовно; клопоти житейські — даремні, омертвотнюючі
справи, плоди прихотей і хибнознань. День той — час осуду для кожного у
вічносвіті, коли несподівано відкривається все, що ловило й піймало неправдами;
існуючих на лиці земному — тих, хто покладався на свій земний розум і плани, як
перехитрити Всевідаючого; хто жив лицемірствами і не мислив про їх закінчення,
згідно  з законом Воздання; хто не хотів
бачити лиця Господа — Його просвітлюючої мудрості, як поступати правдиво,
відкрито й щиро; по Його Законові; а не по своїх глупотах і забаганках,
дурманніших самої одурі.

В теперішньому часі
головне для людей у святкуванні Пасхи – дотримання обрядів: освячення пасок,
писанок, крашанок. А що таке Пасха в духовному розумінні?

Святкувати Пасху, —
повчатись із Слова, визнавати безсмертність Істини, яку неможливо розіпнути;
всесилля Господа, який виводить із рабства чуттєвих знань, із невідання
справжності про Нього; святкувати Пасху — зрікатися агресивної земнолюбові і
прихотей її; “не повинно знаходитися в тебе ніщо бродильне у всьому наділі
твоєму упродовж семи днів, і з м’яса, принесеного в жертву вечором у перший
день, ніщо не повинно залишитись до ранку”; Второзаконня 16,4. В тебе — в тобі;
бродильне — лукавство; весь наділ — всі думки й бажання; сім днів — увесь час
перетворень; м’ясо, принесене в жертву вечором у перший день — добрі почуття,
що мають ставати добрими ділами; вечором — у пітьмі загальної віри, в стані
непрозрілості й не бачення світла Істин; у перший день — те ж, що перший день
творіння; упочатку духопробудження; ніщо не повинно залишатися до ранку — до
стану осяяння мудрістю від Господа; до прозрінь і відродження; аж до
воскресіння. М’ясо, як і всі інші Слова – прообрази, може означати як добре,
так і зле, залежно од змісту. Плоть, тобто м’ясо, означає зовнішнє, природнє:
добрі почуття або їм протилежні, прихоті плотські. В даному місці йдеться про
живлення духу зовнішнім добром церкви; їсти жертовне м’ясо: насичуватись
духоприроднім розумінням, початковим благом усвідомлених істин, бо людина у
стані Виходу, у стані первинного перетворення й звільнення від неправд і зла,
тоншу благодать, або хліб духовний, сприйняти нездатна. Через родове й набуте
зло, через неглибоку розкайливість прийняття вищоступенів Божественності, вищої
Благодаті неможливе. Внутрішня протилежність їй заважає ввійти. Вищої — не
значить захмарної; вищим або висотою, згідно з небесними прообразами,
означаються тонші й тонші види Любові, які дух здатний вловлювати; чим глибша
перетвореність, тим тонша внутрішня очутливленість; і, навпаки, чим дубовіша
родова й набута неперетворність, внаслідок зложиття й духовідторгнення істин,
тим сильнішає зовнішня очутливленість і надлюбов до всього плотського;
зачуттєвлення обпосідає, потяг до неблагих насолод вбиває тягу до благих духу
радостей; єдність між ними неможлива; груба тілесність все тонке вдушує і в
першій порі ніби перемагає; пагорбами означається здатність приймати духовну
Любов і перебувати в ній; діяти з неї; горами — здатність приймати найвищу, або
небесну, Любов і утримуватися в ній; в цій Любові наймогутніше й живе Господь,
і тому, в кінці світу, в потьмаренні сонця, коли всяке благо вимерхне й
братолюбов загине, Він Сам кличе в гори втікати, вгору! в чисту ЛЮБОВ ДО НЬОГО;
В стан миру або сьомого дня творіння; у того відтворення стан, який все життя
треба здобувати тут — і в наближеній вічності.

м. Київ

Прокоментуєте?



Передплатіть УЛГ у форматі PDF!

Передплатіть УЛГ у форматі PDF!